Постанова 4806 № 303/5624/20

Справа № 303/5624/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 13 квітня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: судді-доповідачки Готри Т. Ю., суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В., за участю секретарки судового засідання Бочко Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Біловар Богдан Юрійович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 квітня 2021 року, ухвалене суддею Кость В. В., в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення. Позов обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі та проживала біля 35 років до дня його смерті у будинку його батьків по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько її чоловіка ( ОСОБА_2 ), який був власником Ѕ частини зазначеного будинку, а іншої Ѕ частини будинку власницею була матір її чоловіка. Після успадкування половини частки цього будинку за померлим ОСОБА_2 , матір її чоловіка ( ОСОБА_4 ) стала власницею ѕ частин указаного будинку, а її чоловік - ј частини. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла і матір її чоловіка ОСОБА_4 внаслідок чого відкрилася спадщина на належну їй ѕ частину даного будинку. Однак її чоловік не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за своєю померлою матір`ю, оскільки постійно проживав у цьому будинку. Натомість, брат її чоловіка (відповідач ОСОБА_2 ), який проживає окремо, прийняв усю спадщину за померлою ОСОБА_4 , тобто ѕ частини зазначеного будинку. Зазначала, що 25.08.2020 відповідач вигнав її з даного будинку, а тому вона вимушена тимчасово проживати у своїх знайомих, хоча нею ще 28.07.2020 подано до Мукачівської міської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за своїм померлим чоловіком, який був власником ј частини спірного будинку. Посилаючись на наведені вище обставини просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні нею будинком АДРЕСА_1 шляхом її вселення до цього будинку та передати їй ключі від нього. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.04.2021 позов ОСОБА_1 задоволено. Ухвалено усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом її вселення до цього будинку. Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Біловар Б.Ю., подав на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності, необґрунтованості через порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та не дослідження і не надання належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції належним чином не враховано його одноосібну власність на спірний будинок у розмірі ѕ частини, де позивачка не довела належними доказами свого права співвласника чи права користування цим будинком, а тому суд вийшов за межі позовних вимог і безпідставно надав ОСОБА_1 статусу користувачки житловим приміщенням як члену співвласника, адже право власності її померлого чоловіка ОСОБА_3 на даний будинок є утраченим. З огляду на наведене апелянт просив оскаржене рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , позивачка ОСОБА_1 не скористалася. У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Мельник П.О. щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, уважав її безпідставною і надуманою та просив оскаржене рішення місцевого суду залишити без змін. Відповідач ОСОБА_2 , його представник-адвокат Біловар Б.Ю. у судове засідання не з`явилися повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому їх неявка, на переконання колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представника позивачки, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом установлено, що з 4 травня 1985 року позивачка ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , про що свідчить відповідне свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 04.05.1985 (а.с.9). Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.03.1993 вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 його спадкоємцями на належну йому Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 у рівних частках кожен є дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 (а.с.6). Відповідно до довідки КП «Мукачівське міське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 03.07.2019 № 865, то садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований станом на 08.04.1993 на праві приватної спільної часткової власності за ОСОБА_4 у розмірі ѕ частки та за ОСОБА_3 - ј частки (а.с.5). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 (чоловік позивачки), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Мукачівським МВ ДРАЦС ПЗМУ Міністерства юстиції /м. Івано-Франківськ/ (а.с.10). Згідно з актом ТОВ «І.Т.В. Сервіс Плюс» № 86 від 05.09.2020 ОСОБА_1 з 1998 року проживає в будинку АДРЕСА_1 (а.с.7). Як убачається зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.09.2019 відповідач ОСОБА_2 успадкував за померлою ІНФОРМАЦІЯ_5 матір`ю ОСОБА_4 ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.29). Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.10.2019 слідує, що відповідач ОСОБА_2 є власником ѕ частки домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.30). Також із витягу про реєстрацію в Спадкову реєстрі від 28.07.2020 убачається, що Мукачівською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 66181393 за спадкодавцем ОСОБА_3 /чоловіком позивачки/ (а.с.11). Отож, матеріалами справи підтверджено, що власниками спірного домоволодіння є: відповідач ОСОБА_2 у розмірі ѕ частки та померлий позивачки чоловік ОСОБА_3 - ј частки. За змістом статей 15, 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених випадках. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція), яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, а відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України і джерелом права, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Статтею 13 Конвенції закріплено фундаментальний принцип, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, а не ілюзорним (теоретичним), особа повинна мати чітку фактичну і практичну можливість оскаржити діяння, які становлять утручання в її права (справа «Bellet v. France», заява № 23805/94, рішення ЄСПЛ від 04.12.1995, § 36). За приписами ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу, зокрема до свого житла. Органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Поняття «майно» в першій частині ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Аналогічні положення закріплені й у ст. 150 ЖК Української РСР, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Приписами ч. 1 ст. 405 ЦК України врегульовано, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Такі ж положення закріплені й у ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР. Правилом ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР констатовано, що до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Згідно зі ст. 64 ЖК УРСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права й обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. У ст. 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 у 1985 році, позивачка в установленому законом порядку вселилася у спірний будинок у 1998 році та набула право користування ним як член сім`ї співвласника (чоловіка) цього житлового приміщення. Водночас настання смерті чоловіка позивачки як співвласника ј частки спірного будинку не є саме по собі підставою припинення для ОСОБА_1 набутого нею в установленому порядку права користування цим житловим будинком. До того ж за приписами статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), та до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтею 1219 ЦК України передбачений вичерпний перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, а відтак голослівними є доводи апеляції про те, що внаслідок смерті чоловіка позивачки автоматично припинилося його право власності на ј частку спірного домоволодіння та яке начебто не підлягає переходу в порядку спадкування до спадкоємиці ОСОБА_1 . Частинами 1, 3, 5 ст. 1268 ЦК України констатовано, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її; спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї; незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За наведених вище обставин, колегія суддів уважає, що позивачка у спірний будинок уселилася в установленому законом порядку та набула права користування ним як член сім`ї померлого її чоловіка ОСОБА_3 , який був власником ј частини цього спірного будинку, та вона прийняла за ним спадщину внаслідок фактичного постійного проживання з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, від якої не відмовилася, про що свідчить, зокрема заведена спадкова справа за померлим її чоловіком, а відтак вона має як відповідне право користування спірним будинком, так і спадкові майнові права з часу відкриття спадщини за своїм померлим чоловіком як співвласником на ј частки цього будинку. Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивачка довела належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності достатніми доказами свої вимоги, які знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтується на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржене рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, апеляційний суд не вбачає. На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,21 грн (а.с.52) необхідно покласти на апелянта-відповідача ОСОБА_2 . Керуючись статтями 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Біловар Богдан Юрійович, залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 квітня 2022 року. Суддя-доповідачка Судді