Постанова Київський апеляційний суд № 369/2795/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №753/21266/17 Головуючий у І інстанції - Ковальчук Л.М. апеляційне провадження №22-ц/824/611/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Гуля В.В., суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні,- встановив: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача та просила стягнути з Державного підприємства «Артилерійське озброєння» заборгованість по виплатам при звільненні у розмірі 41781 грн 57 коп. за період роботи листопад-грудень 2019 року з подальшим утриманням з цієї суми обов`язкових податків та зборів, а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 09.12.2019 року по день ухвалення судового рішення виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 2984 грн 40 коп. В обґрунтуванні позову вказано, що позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем з 19.11.2019 року по 06.12.2019 року. За вказаний період було нараховано, але не виплачено заробітну плату в розмірі 41781 грн 57 коп. Із розрахунку позивача середньоденний заробіток складає 2984 грн 40 коп. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплатам при звільненні в розмірі 33634 грн 14 коп. за період роботи листопад-грудень 2019 року, за період з 10 грудня 2019 року по 26 листопада 2020 року середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 701306 грн. 32 коп., а всього на загальну суму 734940 грн 46 коп. Стягнуто з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 грн 80 коп. Стягнуто з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» судовий збір на користь держави в розмірі 704 грн. 80 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням Державне підприємство «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким залишити позовну заяву в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без розгляду, у зв`язку з несплатою судового збору позивачем, задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 на суму фактичної заборгованості, з урахуванням часткової сплати в розмірі 30 634,16 грн. Вказує, що пільга щодо сплати судового збору передбачена п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. А отже на підставі викладеного, у зв`язку з несплатою позивачем судового збору за позовну вимогу в частині стягнення середнього заробітку така вимога не підлягає розгляду. Окрім того, вказує що позивачем не вірно обраховано середньоденний розмір заробітної плати, застосований в подальшому судом першої інстанції. Зазначає, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1142,86 грн, що підтверджується відповідною довідкою. Також вказує, що в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що при визначені відшкодування за час затримки розрахунку судам необхідно врахувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших обставин справи. Вказує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України. Вказують, що 13.02.2020 року, 25.02.2020 року та 05.03.2020 року було здійснено часткове погашення боргу на загальну суму 3000 грн. Вказують, що відомості розподілу виплат проведена банком є офіційним підтвердженням здійсненої платіжної операції. Твердження позивача про неотримання зазначених виплат на думку підприємства є умисним введенням суду в оману з метою збільшення свого доходу за рахунок коштів підприємства. Від позивача надійшов відзив на позовну заяву щодо доводів апеляційної скарги про несплату судового збору вказує, що не була ознайомлена з висновками викладеними у постанові від 30.01.2019 року і вважала, що судовий збір не сплачується. Окрім іншого вказує, що позовна заява прийнята до розгляду і не залишалась судом першої інстанції без руху з підстав не сплати судового збору. Щодо доказів оплати заборгованості по заробітній платі по безготівковій оплаті в розмірі 1000 +1000+1000 грн заперечує, посилаючись на відсутність у неї відкритого підприємством рахунку у банку для зарахування цих коштів, так як заробітну плату отримувала в касі підприємства. Щодо невірного обрахунку розміру середньоденної заробітної плати, який застосовано судом першої інстанції вказує, що суд першої інстанції розглянув справу на підставі наявних матеріалів справи, оскільки відповідач не надав ні їй на її заяву від 09.01.2020 року довідку про середній заробіток, ні подав до суду першої інстанції разом з відзивом на позов вказану довідку. Тому суд виходив з розрахунку самого відповідача. При цьому позивач погодилась із поданою відповідачем довідкою про середній заробіток та середньоденною заробітною платою у розмірі 1142,86 грн. Також вказує, що сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Враховуючи викладене просила апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення і ухвалити нове у частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.12.2019 року по 26.11.2020 року у розмірі 277714,98 грн. В іншій частині рішення суду просила залишити без змін. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працювала в Державному підприємстві «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» з 19.11.2019 року та була звільнена 06.12.2019 року, що підтверджується копією трудової книжки та наказу від 06.12.2019 року № 369-к. 09.01.2020 року позивач зверталася до відповідача із заявою про нараховані суми, що підлягають виплаті при звільненні. Одночасно у вказаній заяві позивач просила повідомити про причину невиплати заробітної плати у день звільнення та надати довідку про заборгованість та довідку про середній заробіток у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні. Згідно довідки Пенсійного фонду України за листопад 2019 року нараховано 10285 грн 71 коп., за грудень 2019 року нараховано 31495 грн 86 коп. Відповідно до розрахункового листка за грудень 2019 року борг за підприємством перед ОСОБА_1 складає 33634 грн 16 коп. Відповідно до розрахункового листка за лютий 2020 року борг за підприємством перед ОСОБА_1 складає 32634 грн 16 коп. Виплата 13.02.2020 року за листопад 2019 року складає 1000 грн 00 коп. Відповідно до розрахункового листка за березень 2020 року борг за підприємством перед ОСОБА_1 складає 31634 грн 16 коп. Виплата 05.03.2020 за листопад 2019 року складає 1000 грн 00 коп. Відповідно до розрахункового листка за липень 2020 року борг за підприємством перед ОСОБА_1 складає 31634 грн 16 коп. Відповідно до інформації Пенсійного фонду України позивачу нараховано заробітної плати на суму 46463 грн 98 коп. Оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів сплати заробітної плати позивачеві, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по виплатам при звільненні в розмірі 33634 грн 14 коп. за період роботи листопад-грудень 2019 року. Керуючись частиною першою статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, враховуючи пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», яким роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (при цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100); п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період, суд визначив цю суму в розмірі 734940, 46 грн., вважаючи, що ця сума є співмірною із недоплаченою відповідачем сумою в день звільнення. Проте такий висновок суду не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного. Встановлено, що відповідач у суді першої інстанції участі в розгляді справи не брав. Тільки до апеляційної скарги подав довідку про середній заробіток та середньоденну заробітну плату у розмірі 1142,86 грн. Такий розмір середньоденної заробітної плати в сумі 1142,86 грн. визнала позивач і ця сума узгоджується з п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Також встановлено, що 13.02.2020 року відповідачем було здійснено часткове погашення боргу на суму 1000 грн шляхом безготівкового переказу через зарплатний проект ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , що підтверджується відомістю розподілу виплат № 200213РВ000010081118 від 13.02.2020 року з печаткою банку. 25.02.2020 року відповідачем було здійснено часткове погашення боргу на суму 1000 грн шляхом безготівкового переказу через зарплатний проект ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , що підтверджується відомістю розподілу виплат № 200221РВ000010263515 сформованої 21.02.2020 року з печаткою банку. 05.03.2020 року відповідачем було здійснено часткове погашення боргу на суму 1000 грн шляхом безготівкового переказу через зарплатний проект ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , що підтверджується відомістю розподілу виплат № 200226РВ000010334024 сформованої 26.02.2020 року з печаткою банку. Вказані докази додані до апеляційної скарги, (а.с. 97-104) є належними, підтверджують часткову виплату заборгованості сум при звільненні і спростовують доводи позивача в цій частині. Таким чином, з урахуванням часткового погашення 3000 грн, сума фактичної заборгованості, яка підлягає стягненню складає 30634,16 грн., яка підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем. Посилаючись на відсутність належних виплат відповідач посилався на те, що у нього відсутні державні замовлення в зв`язку з чим скрутний фінансовий стан. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, відповідно до статті 117 КЗпП України суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Постановою від 26 червня 2019 року, Справа N 761/9584/15-ц, Провадження N 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 161/12771/15-ц). З метою формування єдиної правозастосовної практики у цій постанові роз`яснено тлумачення статті 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2019 - 2020 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, порушення строків її виплати суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Тому у відповідній частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 10 000 грн. Доводи апеляційної скарги про залишення цієї вимоги без розгляду не приймаються до у уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи у позовній заяві ОСОБА_1 просила звільнити її від сплати судового збору, суд прийняв дану вимогу до провадження і вирішив цю вимогу по суті, тому питання оплати за судовий збір по цій вимозі має бути вирішено в порядку розподілу судових витрат. Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову - на відповідача. Таким чином, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплатам при звільненні в розмірі 30634 грн 16 коп. за період роботи листопад-грудень 2019 року, за період з 10 грудня 2019 року по 26 листопада 2020 року середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 10000 грн., а всього на загальну суму 40634 грн 16 коп. Стягнути з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 грн 80 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,20 грн Стягнути з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на користь держави судовий збір в розмірі 1057,20 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді Я.С. Мельника Ю.О. Матвієнко