Постанова 4818 № 644/8895/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» липня 2021 року м. Харків справа № 644/8895/20 провадження № 22ц/818/3230/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Хорошевського О.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державне підприємство «Завод «Електроважмаш» розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року в складі судді Попової О.В. в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Позовна заява мотивована тим, що з 10 лютого 2006 року вона прийнята на роботу до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» та наказом № 484 від 19 жовтня 2020 року звільнена за власним бажанням. Зазначила, що на момент її звільнення згідно з особовим рахунком по нарахуванню заробітної плати за жовтень 2020 року по якірному цеху заборгованість відповідача становить 64 057,08 грн. Вказала, що підприємство відмовляє їй у виплаті коштів та у видачі довідки про суму заборгованості з урахуванням інфляції та розмір середньої заробітної плати, посилаючись на відсутність коштів. Посилалася на те, що за період з 12 жовтня 2020 року до 16 листопада 2020 року, за 20 робочих днів, сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку становить 16 794,60 грн. Просила стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 64 057,08 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати - 16 794,60 грн, судові витрати на правничу допомогу - 1500,00 грн, судовий збір - 840,80 грн. 25 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненою позовною заявою, в якій просила стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 64 057,08 грн, середній заробіток за весь час затримки належних їй сум з 20 жовтня 2020 рок по день фактичного розрахунку, судові витрати на правничу допомогу 1500,00 грн, судовий збір в розмірі 840,80 грн. 16 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій відмовилась від поданого 25 січня 2021 року уточненого позову та просила стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 64 057,08 грн, середній заробіток за весь час затримки належних їй сум з 20 жовтня 2020 рок по день фактичного розрахунку, судовий збір в розмірі 840,80 грн; відмовилась в частині вимог стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу - 1500,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, стягнуто з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 64 057,08 грн; стягнуто з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20 жовтня 2020 року по 16 лютого 2021 року у розмірі 69 697,59 грн; стягнуто з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 840, 80 грн; стягнуто з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн; зазначено, що виплату заборгованості та середнього заробітку провести за вирахуванням податків та зборів; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Не погоджуючись з рішенням суду Державне підприємство «Завод «Електроважмаш» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині стягнення з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в розмірі 64 057,08 грн і ухвалити, у відповідній частині, нове рішення, яким зменшити суму заборгованості по заробітній платі на 32 829,25 грн до 31 227,83 грн у зв`язку з встановленням нових обставин у справі; скасувати рішення в частині стягнення з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27 жовтня 2020 року по 16 лютого 2021 року в розмірі 69 697,59 грн і ухвалити, у відповідній частині, нове рішення, яким зменшити суму середнього заробітку на 57 101,64 грн до 12 595,95 грн, а розрахунковий період зменшити з 20 жовтня 2020 року по 16 листопада 2020 року, як такий, що відповідає позовним вимогам. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неповно з`ясував обставини у справі, не врахував того, що 03 березня та 16 березня 2021 року на розрахунковий рахунок позивачки перераховано частину заборгованості із заробітної плати, що в загальній сумі становить 32 829,25 грн, таким чином, на сьогоднішній день, заборгованість із невиплаченої заробітної плати підприємства перед позивачкою складає 31 227,83 грн. Вказав, що уточнена позовна заява подана з пропуском строку на її подачу та не направлено на адресу підприємства, а тому не могла бути прийнята судом до уваги. Посилався на те, що наказом № 427 від 21 жовтня 2020 року на підприємстві встановлено режим неповного робочого часу. Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати становить 12 595,95 грн (839,73х15). Зазначив, що цей наказ надано до суду після ухвалення рішення у справі, оскільки на даний час у підприємства знаходиться більше 40 відкритих проваджень у різних судових інстанціях, а у претензійно-позовному відділі юридичного управління працює тільки два юриста, один із яких знаходиться на лікарняному у зв`язку з чим немає об`єктивної можливості вчасно складати та подавати до суду всі необхідні документи та докази. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки права ОСОБА_1 при звільненні були порушені, вони підлягають захисту. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що наказом № 2-к від 10 лютого 2006 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш». Наказом № 484 від 19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням, (а.с.4-5). Із довідок Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» № 1011 від 18 листопада 2020 року та № 245/1070 від 03 грудня 2020 року вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 839,73 грн. Заборгованість по заробітній платі становить 64 057,08 грн, а саме за серпень - 8 086,04 грн, за вересень - 13 936,78 грн, за жовтень - 42 034,26 грн (в тому числі, вихідна допомога 34 475,12 грн, компенсація за невикористану відпустку 3760,83 грн) (а.с.18, 29). Наказом Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» № 309 від 24 липня 2020 року на підприємстві встановлено неповний робочий тиждень з робочими днями: понеділок, вівторок, середа, четвер з 01 жовтня 2020 року (а.с.28). Після ухвалення судом першої інстанції рішення, Державне підприємство «Завод «Електроважмаш» подав до суду першої інстанції пояснення та копію наказу Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» № 427 від 21 жовтня 2020 року, яким на підприємстві встановлено режим неповного робочого часу з наступними робочими днями у грудні 2020 року: 1, 2, 3, 7, 8, 9, 10, 14, 15, 16, 17, 21, 22, 23, 24; у січні 2021 рік: 18, 19, 20, 21, 25, 26, 27, 28 (а.с.56). Разом з апеляційною скаргою Державне підприємство «Завод «Електроважмаш» надав копії платіжної відомості від 03 березня 2021 року для зарахування частини (25%) остаточного розрахунку при звільненні на карткові рахунки співробітників підприємства та від 16 березня 2021 року для зарахування частини (35% від залишку) остаточного розрахунку при звільненні на карткові рахунки співробітників підприємства, за якими ОСОБА_1 зараховано 16 014,27 грн та 16 814,98 грн відповідно. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. У статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Так, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Згідно із частиною 5 статті 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до частини 6 статті 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі статтею 241-1 КЗпП України. Відповідно до статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 64 057,08 грн, суд першої інстанції виходив з наданих до суду першої інстанції довідок Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» № 1011 від 18 листопада 2020 року та № 245/1070 від 03 грудня 2020 року, з яких вбачається, що ОСОБА_1 не отримує у строки, визначені статтею 115 КЗпП України заробітну плату, починаючи серпня 2020 року. Таки чином, відповідачем порушено трудові права позивачки, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 64 057,08 грн. Доводи Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про те, що підприємством 03 березня 2021 року та 16 березня 2021 року позивачці сплачено частину заборгованості по заробітній платі в розмірі 32 829,25 грн, у зв`язку з чим необхідно зменшити стягнуту судом суму заборгованості по заробітній платі, колегія суддів вважає необґрунтованою, оскільки на момент розгляду справи судом першої інстанції у відповідача перед позивачем була наявна заборгованість по виплаті заробітної плати саме в розмірі 64 057,08 грн, а часткове погашення цієї заборгованості після ухвалення судового рішення буде враховане на стадії його виконання. Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 69 697,59 грн суд апеляційної інстанції виходить з наступного. У пункті 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним». Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати). Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 839,73 грн. Наказом Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» № 309 від 24 липня 2020 року на підприємстві встановлено неповний робочий тиждень з робочими днями: понеділок, вівторок, середа, четвер з 01 жовтня 2020 року, який наданий до суду першої інстанції. Дане не заперечувалось і позивачкою. Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи 19 жовтня 2020 року, остаточний розрахунок з нею не проведено, тому кількість днів затримки розрахунку при звільненні необхідно рахувати з 20 жовтня 2020 року по 16 лютого 2021 року, по день ухвалення судового рішення, що не суперечить вимогам закону. З урахуванням встановленого неповного робочого тижня це 69 робочих днів (7 днів - у жовтні 2020 року, 17 днів - у листопаді 2020 року, 19 днів - у грудні 2020 року, 16 днів - у січні 2021 року, 10 днів - у лютому 2021 року ). Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 жовтня 2020 року по 16 лютого 2021 року становить 57 941, 37 грн (839,73 грн х 69 робочих днів), тому в цій частині рішення суду підлягає зміні із зменшенням суми з 69 697,59 грн до 57 941, 37 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року), тому, інші доводи апеляційної інстанції судова колегія не бере до уваги. Посилання Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на те, що позивачкою подано уточнений позов без додержання строку, є необгрунтованими, оскільки розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати вираховано судом апеляційної інстанції на підставі доказів, наданих до суду першої інстанції та вимог Закону. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі залишено без змін, тому підстав для перерозподілу судових витрат як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції в цій частині немає (щодо стягнення судом першої інстанції з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь держави судового збору в розмірі 840,80 грн та сплачений Державним підприємством «Завод «Електроважмаш» судовий збір в розмірі 646,37 грн за подачу апеляційної скарги). Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено на 83, 13 %, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 698, 96 грн підлягає стягненню з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» в цій частині задоволено частково на 20, 59 %, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 212, 76 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Завод «Електроважмаш». Шляхом взаємозаліку зазначених сум з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 486, 20 грн (698, 96 - 212, 76). Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» - задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року - змінити, зменшивши розмір стягнутого з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з 69 697,59 грн до 57 941, 37 грн. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 486, 20 грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 16 липня 2021 року.