Постанова 4824 № 758/2788/21

справа № 758/2788/21 головуючий у суді І інстанції Петрова Д.В. провадження № 22-ц/824/1604/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Національної Академії внутрішніх справ про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Берової О.В. звернулася до суду з позовом до Національної академії внутрішніх справ про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати, в якій просиластягнути з Національної академії внутрішніх справ невиплачену за 2017-2018 надбавку за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти у сумі 22 024,80 грн; невиплачену допомогу на оздоровлення за 2018-2020 у сумі 13 917,00 грн; середньомісячний заробіток з розрахунку 7 420,00 грн. щомісячно, починаючи з 28.08.2020 по день постановлення рішення судом; моральну шкоду у сумі 5 тис. грн. та витрати на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що відповідно до наказу № 74 о/с від 17.06.2016 та контракту призначена викладачем (на 0,5 ставки за рахунок посади доцента) кафедри іноземних мов Національної академії внутрішніх справ на період з 21.06.2016 по 31.08.2016. У подальшому 01.09.2016 відповідно до наказу 115 о/с від 31.08.2016 та контракту призначена викладачем кафедри іноземних мов (за рахунок посади доцента) на період з 01.09.2016 по 31.08.2017; 01.09.2017 відповідно до наказу 131 о/с від 30.08.2017 та контракту призначена викладачем кафедри іноземних мов на період з 01.09.2017 до 31.08.2018; 01.09.2018 відповідно до наказу 144 о/с від 31.08.2018 та контракту призначена викладачем кафедри іноземних мов на період з 01.09.2018 до 31.08.2019; 01.09.2019 відповідно до наказу 191 о/с та контракту № 2191/2019 від 30.08.2019 призначена викладачем кафедри іноземних мов на 0,5 ставки на період з 01.09.2019 по 31.08.2020; наказом № 182 о/с від 28.08.2020 звільнено з посади відповідно до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту)). Позивачка зазначає, що при призначенні на посаду мала педагогічний стаж 15 років, а відповідно до п. 1 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково - педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 78 від 31.01.2001, надбавки за вислугу років виплачуються щомісяця у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи. Однак, при нарахуванні та виплаті заробітної плати у 2017-2018 відповідачем не встановлено та не виплачено надбавку за вислугу років у розмірі 20%. За її розрахунком з урахуванням посадового окладу, сума невиплаченої надбавки за вислугу років за 2017-2018 становить 22 024,80 грн. Крім того, позивачка зазначає, що відповідно до ст. 57 ЗУ «Про освіту» держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Однак при наданні їй щорічних відпусток за 2018,2019, 2020 таку допомогу відповідачем їй не виплачено, а за її розрахунком це 13 917, 00 грн. Враховуючи порушення відповідачем розрахунків та строків виплати їй сум при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України, вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити їй 7 420,00 грн. середньомісячного заробітку, починаючи з 28.08.2020 по день постановлення рішення судом. Крім того, зазначає, що відповідач завдав їй моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, яких вона зазнала та продовжує зазнавати у зв`язку із порушенням її конституційного права на працю. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до Національної Академії внутрішніх справ про стягнення невиплачених при звільненні коштів, які входять до складових заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Національної Академії внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 невиплачену за 2017-2018 роки надбавку за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти у сумі 22 024 (двадцять дві тисячі двадцять чотири) гривні 80 копійок. Стягнутоз Національної Академії внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 20 423 (двадцять тисяч чотириста двадцять три) гривні 79 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Національної Академії внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 1000 гривень на відшкодування моральної шкоди.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні допомоги на оздоровлення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити дану позовну вимогу. Змінити судове рішення в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вирахувавши його з розміру середньоденної заробітної плати в розмірі 361,96 грн. Скасувати судове рішення в частині відмови у стягненні витрат на оплату правової допомоги та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача 13 000 грн. При цьому, зазначає, що судом не вказано розрахунку середнього заробітку, що стягнуто. Вважає, що середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати (14 840,36 грн.) за фактично відпрацьовані протягом червня, серпня 2020 року робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (41 робочий день). Вказує, що середньоденна заробітна плата становить 361,96 грн., а не 79,47 грн., як зазначив суд першої інстанції. Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.08.2020 по 08.09.2021 року становить 93 023,71 грн.. На думку апелянта, законодавством не передбачено, що при використанні частини щорічної відпустки допомога на оздоровлення не надається, тому суд дійшов до неправомірного висновку про відмову у задоволенні даної вимоги. На час розгляду справи у суді першої інстанції не надала необхідні документи, що підтверджують витрати на правову допомогу внаслідок недобросовісних дій адвоката, тобто з причин, що від неї не залежали. Апелянт просила прийняти докази, що підтверджують витрати на правову допомогу та стягнути зазначені витрати. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачубуло надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 17 листопада 2021 року до суду надійшов відзив Національної Академії внутрішніх справ, поданий представником, ОСОБА_2 , згідно якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Зазначає, що апеляційна скарга містить обґрунтування власної позиції, оцінки фактичних обставин справи та висновків суду. ЗУ «Про вищу освіту», що підлягає застосуванню, не передбачає обов`язку навчального закладу на виплату допомоги на оздоровлення. Виплата коштів на оздоровлення можлива за рішенням керівника при наявності коштів, які виділені державою і передбачені в кошторисі. Позивач отримала компенсацію за невиплачену відпустку, що виключає виплату доплати на оздоровлення. Позивачем не надано до суду доказів того, що вона з поважних причин не могла подати докази, які підтверджують розмір понесених судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. Відповідач вважає, що рішення суду в частині часткового задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та законними. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Враховуючи ціну позову, та те, щодана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, оцінюючи висновки суду першої інстанції в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2018-2020 роки, колегія суддів виходить з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 було призначено викладачем кафедри іноземних мов (за рахунок посади доцента) на період з 01.09.2016 по 31.08.2017, відповідно до наказу 115 о/с від 31.08.2016 та контракту; 01.09.2017 відповідно до наказу 131 о/с від 30.08.2017 та контракту позивачка призначена викладачем кафедри іноземних мов на період з 01.09.2017 до 31.08.2018; 01.09.2018 відповідно до наказу 144 о/с від 31.08.2018 та контракту призначена викладачем кафедри іноземних мов на період з 01.09.2018 до 31.08.2019,що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 . Відповідно до довідки про доходи та відрахування за 2017 рік, посадовий оклад позивачки складав 4 464,00 гривень. Відповідно до довідки про доходи та відрахування за 2018 рік, посадовий оклад позивачки складав 4 713,09 гривень. Згідно ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема: виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Компенсація втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною їхньою виплатою з 2001р. проводиться відповідно до Закону України № 2050 від 19.10.2000 р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 р. «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (з урахуванням унесених змін згідно з постановою № 430 від 31.03.2003 р.). Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Порядок виплати допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам, який розроблено на виконання норм Закону України «Про освіту» затверджено постановою КМУ від 31.01.2001 р. №

78. А відтак, визначено, що така допомога на оздоровлення надається лише при надані щорічної відпустки. У випадках виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується. Судом встановлено, що позивачку ОСОБА_1 відповідно до наказу 131 о/с від 30.08.2017 та контракту призначено викладачем кафедри іноземних мов на період з 01.09.2017 до 31.08.2018; 01.09.2018 відповідно до наказу 144 о/с від 31.08.2018 та контракту призначена викладачем кафедри іноземних мов на період з 01.09.2018 до 31.08.2019; 01.09.2019 відповідно до наказу 191 о/с та контракту № 2191/2019 від 30.08.2019 призначена викладачем кафедри іноземних мов на 0,5 ставки на період з 01.09.2019 по 31.08.2020. Наказом № 182 о/с від 28.08.2020 позивачку звільнено з посади відповідно до п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України (у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (контракту)). Виплата ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну відпустку підтверджується розрахунковими листами та не заперечується самою позивачкою. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2018-2020 р.р. у сумі 13 917,00 грн., оскільки ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку. Посилання апелянта на часткове використання щорічної відпустки, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки вказане не є підставою для стягнення допомоги на оздоровлення після отримання компенсації за невикористану щорічну відпустку. В частині вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку з розрахунку 7 420,00 щомісячно, починаючи з 28.08.2020 по день постановлення рішення судом, суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити вказану вимогу частково в розмірі 20 423,79 грн., виходячи з розміру середньоденного заробітку 79,47 грн. При цьому, суд у рішенні не навів розрухунок, з якого він виходив визначаючи, що середньоденна заробітна плата становить саме 79,47 грн. Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції в цій частині, а також з сумою стягнутого середньомісячного заробітку та проведеного розрахунку, враховуючи наступне. Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходивз наступного. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08лютого 1995№ 100 (далі - Порядок). Згідно абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Відповідно до пункту 5 розділу IVПорядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати). Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Як вбачається з матеріалів справи для розрахунку середньоденного заробітку ОСОБА_1 судом першої інстанції було взято середню заробітну плату за червень та липень місяці 2020 року, що є помилковим, оскільки ці місяці не були відпрацьовані позивачем у повному обсязі (не працювала у липні, а в червні працювала частково). Натомість, позивач вважає, що для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати заробітну плату за червень та серпень 2020 року, що також, на думку колегії суддів є помилковим, оскільки у серпні позивач була звільнена з роботи, а обчислення вираховуються з виплат за останні два повні календарні місяці роботи, що передують події звільнення. Отже, суд апеляційної інстанції, втановиши такі обставини справи вважає за для здійснення розрахунку середньоденного заробітку в даному випадку, з урахуванням розміру заробітної плати за повні відпрацьовані підряд місяці 2020 року, які передували події звяльнення слід взяти березень та квітень (11 399,29 х 2 = 22 798,58 грн.) (т.1, а.с. 54). Кількість робочих днів у березні та квітні 2020 року - 42 дні. Таким чином середньоденна заробітна плата складає 22 798,58 грн. / 42 дн. = 556,06 грн. Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи 28 серпня 2020 року, остаточний розрахунок з нею не проведено, в своїх вимогах позивачка вказала період з 28 серпня 2020 року по 08 вересня 2021 року, тому кількість днів затримки розрахунку при звільненні рахуємо з 31 серпня 2020 року (перший робочий день після вихідних днів після звільнення) по 08 вересня 2021 року (день ухвалення судового рішення), що складає 257 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31 серпня 2020 року по 08 вересня 2021 року становить: 143 046, 20 грн. (556,06 грн. х 257 робочих днів). Вказаного суд першої інстанції не врахував та прийшов до необґрунтованого висновку щодо розрахунку та розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача. А відтак, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухвалення нового судового рішення щодо даної позовної вимоги. Поряд з цим, колегія суддів приймає до уваги, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18. Беручи до уваги наведені вище норми права, враховуючи розмір невиплаченої ОСОБА_1 за 2017-2018 роки надбавки за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, яка становить 22 024, 80 грн. та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір нарахованого середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 25 000 грн. Рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди сторонами не оскаржується, тому в даній частині не переглядається судом апеляційної інстанції. Поряд з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, судвказав, що до позовної заяви не наданодоказів щодо обсягу виконаних робіт адвокатом та їх вартості, документу на підтвердження сплати правової допомоги. У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Частина 1 статті 137 ЦПК України вказує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому в постанові від 27 червня 2018 року у справі №8261216/16), склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано суду першої інстанції належних доказів, що підтверджують понесені нею судові витрати на правничу допомогу. Також, не було зроблено відповідну заяву до закінчення судових дебатів у справі про подачу таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Додані апелянтом до апеляційної скарги документи, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, не були подані до суду першої інстанції при ухваленні рішення, а відтак, з урахуванням положень ст. 367 ЦПК України, не приймаються до уваги колегією суддів, так як відсутні поважні причини неможливості подання даних доказів до суду першої інстанції. При цьому, посилання апелянта на недобросовісні дії адвоката, як на поважні причини, що унеможливлювали подання відповідних доказів у визначений законом строк, розцінюються апеляційним судом критично і до уваги не приймаються. А відтак, висновки суду першої інстанції в цій частині в повній мірі ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, враховуючи доводи апеляційної скарги та висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи в частині розрахунку та розміру середнього заробітку, який підлягає до стягнення, а відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині частково заслуговують на увагу, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення по суті даної позовної вимоги. Поряд з цим, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні допомоги на оздоровлення та витрат на правову допомогу є законним і обґрунтованим, судом першої інстанції додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України в цій частині необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги в цій частині, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнитичастково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частиині нове судове рішення. Стягнути з Національної Академії внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень, без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. В частині відмови у стягненні допомоги на оздоровлення та витрат на правову допомогу рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура