Постанова 4857 № 380/8876/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/8876/20 пров. № А/857/2802/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Кушнерика М.П. з участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року (суддя першої інстанції Сподарик Н.І., м. Львів, повний текст складено 28.12.2020), В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про стягнення з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.12.2017 по 02.09.2020 у сумі 309 355,02 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 29.12.2017 був звільнений наказом Управління поліції охорони у Львівській області від 29.12.2017 №323 о/с через хворобу за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону «Про Національну поліцію», однак повний розрахунок грошового забезпечення з ним не проведено своєчасно. Враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року в справі №1.380.2019.000399, яким стягнуто з відповідача 61015 грн. 50 коп. та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2018, яким стягнуто на його користь 4693,50 грн. Позивач вважає, що період з 29.12.2017 по 02.09.2020 існувала затримка у розрахунку у зв`язку із звільненням зі служби та вважає, що має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України за період з 29.12.2017 по 02.09.2020. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 29.12.2017 по 02.09.2020 у сумі 63 631,29 грн. Стягнуто з Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в сумі 840 грн 80 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими. Обґрунтовуючи незгоду, зазначив, що суд безпідставно стягнув середній заробіток з врахуванням моменту виплати спірної суми, в той час як такий міг бути стягнутий тільки до моменту присудження цих сум судом. Також суд безпідставно не врахував принцип співмірності із застосуванням даних грошово-кредитної статистики НБУ. Просить змінити рішення в частині періоду, за який стягнуто середній заробіток та суми стягнення , постановивши стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29 грудня 2017 року по 17 лютого 2020 року у сумі 42937, 54 грн. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому, зокрема зауважив, що рішення суду є законним і обґрунтованим. У судовому засіданні представник апелянта Бондар В.В. підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені. Представник позивача Павлишин М.О. заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, зауважив, що строк було пропущено з поважних причин через хворобу позивача, яка обмежила його у реалізації можливостей звернення до суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи , що наказом Управління поліції охорони у Львівській області від 29.12.2017 №323 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 з 29.12.2017 звільнено через хворобу за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону «Про Національну поліцію». Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років складає: 14 років 01 місяць 25 днів, до вислуги років зараховується на пільгових умовах 01 рік 03 місяці 04 дні. Позивачу одноразова грошова допомога при звільнені передбачена ч.1 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не була виплачена. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.000399, позов було задоволено та вирішено стягнути на користь позивача 61015,50 грн. На виконання вказаного рішення на картковий рахунок АТ «Ощадбанк» відповідачем було перераховано позивачу 14 липня 2020 року 29250, 47 грн, 2 вересня 2020 року -26226,70 грн. . В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані нормами спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад і розмір виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовано приписами загального трудового законодавства - КЗпП України. Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки, одноразову грошову допомогу позивачу не виплачено в день його звільнення - 29.12.2017, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року (справа № 810/451/17 провадження № 11-1210апп19) зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Законодавчі акти визначають, що одноразова грошова допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Таким чином, непроведення з вини Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України ОСОБА_1 виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку, і саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого у роботодавця є обов`язок сплатити передбачену статтею 117 КЗпП України компенсацію. Судом встановлено, що позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні частково виплачено 02.09.2020, що підтверджується банківською випискою від 24.09.2020, згідно якої вбачається, що на картковий рахунок АТ «Ощадбанк» позивачу відповідачем виплачено суму 26226,70 грн. Відповідачем не заперечується (а.с.7-8). Таким чином, Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України провело фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП. Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Водночас судом враховується період затримки розрахунку при звільнені з 29 грудня 2017 року (день звільнення), враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року в справі №1.380.2019.000399, яким стягнуто з відповідача 61015 грн. 50 коп. Отже, оскільки при звільненні з позивачем не проведено повного розрахунку та не здійснено виплату всіх належних сум, стягнення з відповідача на користь позивачу середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги належить за період з 29.12.2017 по 02.09.2020 за затримку терміном 976 дні. Щодо доводів апелянта про необхідність обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку з часу звільнення позивача і до моменту винесення судом рішення про стягнення спірної грошової допомоги 17 лютого 2020 року, апеляційний суд такі відхиляє, оскільки фактично позивач отримав спірну суму 2 вересня 2020 року, а отже саме тоді з ним було проведено остаточний розрахунок в цій частині. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Згідно довідки від 28.11.2018 за № 876 середньоденна заробітна плата позивача становить 325,98 грн (за останні 2 місяці 10 497,79 грн + 9 387 грн / (30+31)) календарний день за останні два повні місяці жовтень та листопад 2017 року) (а.с.6). Враховуючи, що недоплачена сума компенсації становить 26 226,70 грн (яка була виплачена 2 вересня 2020 року) і є суттєво меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 318156,48 грн. (976 дні затримки розрахунку * 325,98 грн.) суд першої інстанції правильно вирішив застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 67298, 13 грн (6282, 73 грн сума нарахування при звільненні + 61015, 4 грн одноразова грошова допомога при звільненні згідно рішення суду) . Розмір невиплаченої грошової компенсації склав 26 226,7 грн (що була виплачені 2 вересня 2020 року і щодо якої спір про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку), що становить 38, 97 % від загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні позивача зі служби. Отже, згідно такого способу обрахунку співмірною є сума 123985, 58 грн. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Однак суд першої інстанції застосував інші критерії визначення співмірності й визначив до стягнення меншу суму, отже враховуючи доводи апеляційної скарги відповідача, межі перегляду судом апеляційної інстанції згідно ст. 308 КАС України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Щодо строку звернення до суду, то позивач заявив про поважність причин його пропуску та 6 травня 2021 року подав клопотання про його поновлення . Апеляційний суд зазначає, що встановлений частиною 5 статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду розпочався 2 вересня 2020 року і закінчився 2 жовтня 2020 року. Позивач подав до суду позов 19 жовтня 2020 року. Разом з тим, апеляційний суд бере до уваги, що в межах місячного строку позивач хворів короновірусом, що підтверджено результатом тестування від 16 вересня 2020року, і ця обставина явно перешкоджала йому оформити позовну заяву та вчасно звернутися до суду. Отже, вказана позивачем причина пропуску строку є поважною і строк підлягає поновленню у відповідності до частини 1 статті 121 КАС України. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 14.05.2021.