Постанова 4855 № 320/11303/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/11303/21 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2019 року по 25 серпня 2021 року включно; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 лютого 2019 року по 25 серпня 2021 року включно. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 58045,11 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скарну, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано всіх обставини справи. Додатково звернув увагу, що судом першої інстанції при визначенні суми несвоєчасно виплаченої заборгованості враховано лише частину суми та не враховано кошти виплачені позивачу 16 січня 2021 року та 12 лютого 2021 року, а тому сума розміру майнових втрат позивача визначена невірно. Крім того суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність застосування принципу співмірності, оскільки наявні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки та в повному обсязі. Також Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу відповідно до якої відповідач просить змінити оскаржуване рішення, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Звернув увагу суду на ту обставину, що ст. 117 КЗпП не розповсюджується на спірні правовідносини. Крім того суд першої інстанції не врахував всі фактори та критерії, зазначені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. У межах встановленого судом строку відзивів на апеляційні скарги не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданий Старобільським РВ УМВС України в Луганській області 15 червня 2005 року. Відповідно до копії посвідченням серії НОМЕР_3 від 30 квітня 2015 року позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Згідно з витягом з наказу командувача начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 (І категорії) від 01 лютого 2019 року №36-ОС, прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника загону від 03 січня 2019 року №2-ос за пп. "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч.5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у запас, без права носіння військової форми одягу, остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 03 лютого 2019 року, зарахувати на службу у військовому оперативному резерві першої черги. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі №360/532/21, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок і доплату індексації грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 03 лютого 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2019 року - березень 2018 року, з урахуванням абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Згідно з розрахунковим листом Військової частини НОМЕР_1 від 06 жовтня 2021 року № 762 позивачу: 15 січня 2021 року перераховано на картковий рахунок грошові кошти в розмірі 23 879,47 грн. (призначення платежу - індексація); 15 лютого 2021 року перераховано на картковий рахунок грошові кошти в розмірі 25 725,49 грн. (призначення платежу - компенсація за невикористану відпустку УБД); 26 серпня 2021 року перераховано на картковий рахунок грошові кошти в розмірі 58 336,79 грн. (призначення платежу - індексація). Відповідно до роздруківок про зарахування коштів на картковий рахунок позивача Військовою частиною НОМЕР_1 зараховані кошти: 16 січня 2021 року - 23 879,47 грн., 12 лютого 2021 року - 25 725,49 грн., 26 серпня 2021 року - 58 045,11 грн. Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04 лютого 2019 року по 26 серпня 2021 року звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, суд першої інстанцій дійшов висновку про необхідність застосування принципу співмірності та зменшення розміру суми відшкодування, яка не може перевищувати розміру отриманої індексації. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній на дату виникнення спірних відносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. В обґрунтування апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що ст. 117 КЗпП не розповсюджується на спірні правовідносини. Відповідач, в обґрунтування апеляційної скарги зазначив про неправильне застосування судом першої інстанцій норм ст. 117 КЗпП України та послався на правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18. Водночас судом першої інстанції враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, в якій Велика Палата Верховного Суду розглядала питання щодо застосування приписів ст. ст. 116, 117 КЗпП України у світлі рішення Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02). У постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: "Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц". Колегія суддів погоджується з тим, що питання про застосування приписів ст. 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, водночас після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанови, які зазначив відповідач у апеляційній скарзі, викладена в ній позиція не піддавалася зміні (відступу). Отже враховуючи вищевикладене суд першої інстанції не допустив неправильного застосування ст. 117 КЗпП України. Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції при визначенні суми несвоєчасно виплаченої заборгованості враховано лише частину суми індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення суду, водночас не враховано виплачену 16 січня 2021 року індексацію в сумі 25 725,49 грн. та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що виплачена 12 лютого 2021 року в розмірі 25 725,49 грн. Як встановлено судом, наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 (І категорії) від 01 лютого 2019 року №36-ОС, прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас 03 лютого 2019 року. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 у справі №360/532/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок і доплату індексації грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 03 лютого 2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01 грудня 2015 року по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 03 лютого 2019 року - березень 2018 року, з урахуванням абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Згідно з розрахунковим листом Військової частини НОМЕР_1 від 06 жовтня 2021 року №762 позивачу: 15 січня 2021 року перераховано на картковий рахунок грошові кошти в розмірі 23 879,47 грн. (призначення платежу - індексація); 15 лютого 2021 року перераховано на картковий рахунок грошові кошти в розмірі 25 725,49 грн. (призначення платежу - компенсація за невикористану відпустку УБД); 26 серпня 2021 року перераховано на картковий рахунок грошові кошти в розмірі 58 336,79 грн. (призначення платежу - індексація). Відповідно до роздруківок про зарахування коштів на картковий рахунок позивача Військовою частиною НОМЕР_1 зараховані кошти: 16 січня 2021 року - 23 879,47 грн., 12 лютого 2021 року - 25 725,49 грн., 26 серпня 2021 року - 58 045,11 грн. Відтак, період з 04 лютого 2019 року по 26 серпня 2021 року є періодом затримки розрахунку при звільненні, за який відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток. Відповідно до п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У справі, що розглядається, судом першої інстанції при визначені розміру недоплаченої суми допущено помилку, а саме не враховано всіх сум, що були виплачені несвоєчасно позивача. Згідно з довідками Військової частини від 06 жовтня 2021 року № 960 та № 961 середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача становив 10 634,17 грн. ( грудень 2018 року - 10 075,24 грн., січень 2019 року - 11 193,10 грн.), водночас середньоденний - 343,04 грн. Період затримки фактичного розрахунку з 04 лютого 2019 року по 26 серпня 2021 року становить 934 дні, отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 320 399,36 грн. (343,04 грн. х 934 дні). Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає зменшенню. Так, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 107 650,07 грн. (суми виплаченої індексації в січні 2021 року та серпні 2021 року та компенсації невикористаної додаткової відпустки учаснику бойових дій, яку виплачено позивачу) / 320 399,36 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) * 100 = 33,6 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (33,6 %) становить: 343,04 (середня заробітна плата за один день) * 33,6 % * 934 день (дні затримки розрахунку) = 107 652,84 грн. Суд звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та в постанові Верховного Суду від 02 лютого 2023 року №460/10582/21. При цьому, колегія суддів зазначає, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі ст. 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 821/2093/16. Отже враховуючи вище викладене, оскільки суд першої інстанції під час здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 врахував лише частину суми та не врахував порядок визначення істотності частки заборгованості, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та зміни рішення суду першої інстанції. Разом з тим, враховуючи вище зазначені правові висновки Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки, а саме з 04 лютого 2019 року по 26 серпня 2021 року в сумі 320 399,36 грн. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, що не стали підставою для невірного вирішення справи у цілому. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення суду - змінити у мотивувальній та резолютивній частинах. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 264, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року змінити у мотивувальній частині та викласти абзац другий його резолютивної частини наступним чином: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 107 652,84 грн. (сто сім тисяч шістсот п`ятдесят дві гривні 84 копійки).". В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді І.В. Федотов Є.В. Чаку