Постанова КЦС ВС № 372/466/20

Постанова Іменем України 26 травня 2022 року м. Київ справа № 372/466/20 провадження № 61-19056св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І., суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука О. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Державне підприємство «Сетам», приватний виконавець виконавчого округу Київської області Ніколаєв Сергій Вікторович, ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертна служба України», Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько Ангеліна Павлівна, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Олійника В. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сетам», приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва Сергія Вікторовича, ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертна служба України», Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько Ангеліна Павлівна, про визнання недійсними електронних торгів, акта приватного виконавця, свідоцтва про придбання нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію та внесення рішення про право власності, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернувся у січні 2020 року до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати недійсними електронні торги по лоту № 394700 з реалізації арештованого майна, а саме домоволодіння, яке складається з дерев`яного житлового будинку, загальною площею 130,6 кв. м, житловою площею 50 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 434120732231, та земельної ділянки, кадастровий номер 3223151000:01:003:0013, площею 0,1909 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 434172632231, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним протокол № 208788 проведення електронних торгів по лоту № 459413 від 08 січня 2020 року Державного підприємства «СЕТАМ», за яким переможцем торгів став ОСОБА_2 ; - визнати недійсним акт приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В. 13 січня 2020 року про проведені електронні торги з реалізації домоволодіння; - визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів серії та номером 15, видане 15 січня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 ; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50662558 від 15 січня 2020 року; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50661916 від 15 січня 2020 року; - внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_1 на вищезазначені житловий будинок та земельну ділянку. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Обухівський районний суд Київської області рішенням від 05 липня 2021 року в задоволенні позову відмовив. Рішення місцевий суд мотивував тим, що звернення стягнення на спірний житловий будинок відбулося на підставі судового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 956 956,61 грн загальної суми боргу в результаті примусової реалізації майна боржника в рамках виконавчого провадження, тому суд дійшов висновку про відсутність необхідності дозволу органу опіки та піклування, оскільки відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» ОСОБА_4 , як батько малолітньої дитини, не є стороною вказаного правочину (торгів), тобто вони відбулися не за його ініціативою, а є наслідком реалізації політики держави в сфері забезпечення належного виконання судового рішення. Також суд першої інстанції зазначив про те, що у результаті вжитих виконавцем дій виконати рішення суду за рахунок іншого майна боржника не виявилося можливим. Позивач, в свою чергу, не оскаржував дії приватного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України в частині, що стосується звернення стягнення на спірний житловий будинок за наявності можливості виконати рішення суду за рахунок іншого майна боржника. Судом під час розгляду справи не встановлено наявність порушень, що могли вплинути на результати торгів, тому підстав для визнання недійсними електронних торгів, проведених 08 січня 2020 року судом не вбачається. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Київський апеляційний суд ухвалою від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув. Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що заявником не сплачено у повному розмірі судовий збір за подання апеляційної скарги. Короткий зміст вимог касаційної скарги Від ОСОБА_1 у листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на частину другу статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що у предметі позову відсутня жодна вимога майнового характеру. Позовними вимогами у цій справі є визнання недійсними електронних торгів та похідних вимог визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акта приватного виконавця про проведені електронні торги з реалізації домоволодіння, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності без застосування наслідків недійсного правочину, тобто без реституції. Саме суд першої інстанції у цій справі встановив розмір судового збору за позовними вимогами немайнового характеру в сумі 2 522,40 грн. Таким чином, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі має становити 3 783,60 грн (2 522,40 грн х 150 %). Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Від ОСОБА_2 та представника приватного виконавця виконавчого округу Київської області Ніколаєва С. В. - адвоката Шморгуна Р. М. у січні 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких заявники просять залишити її без задоволення, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції при винесенні ухвали було повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, з дотриманням вимог процесуального права та правильно застосовано норми актів матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Спір у цій справі носить майновий характер, оскільки ОСОБА_1 просить скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 та внести до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ОСОБА_1 . Заявником при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір, як за розгляд скарги у справі, позовна заява в якій, на його думку, носить немайновий характер, а тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував при постановленні оскаржуваної ухвали частину третю статті 185 ЦПК України. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 09 грудня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Обухівського районного суду Київської області. Справа № 372/466/20 надійшла до Верховного Суду 21 січня 2022 року. Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2022 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом Київський апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2021 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху та надав заявнику строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, а саме для надання доказів про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 18 287,40 грн. Визначаючи розмір судового збору, який необхідно сплатити, суд виходив із того, що при поданні позовної заяви, враховуючи зміни предмета позову, підлягав сплаті судовий збір у розмірі у розмірі 12 191,60 грн (вимога майнового характеру - 10 510 грн та вимоги немайнового характеру - 1 681,60 грн). ОСОБА_1 13 жовтня 2021 року подав заяву про усунення недоліків, до якої додав квитанцію про сплату судового збору у розмірі 3 783,60 грн, та зазначив, що він не заявляв вимоги майнового характеру. Також апеляційний суд встановив, що у позовній заяві, серед інших вимог, ОСОБА_1 просить скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , тобто фактично позивач оскаржує правомірність набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, яке на думку позивача, належить йому на праві власності. Вимога позивача пов`язана з підтвердженням прав на майно, відтак вона є майновою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Право на ефективний судовий захист закріплене у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року і в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція). Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 оскаржив у апеляційному порядку рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 липня 2021 року, шляхом подання до суду апеляційної скарги. Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 356 ЦПК України, пунктом третім частини четвертої якої передбачено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплачу судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Частиною другою статті 357 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Відповідно до статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Таким чином, ненадання заявником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, яка у разі неусунення такого недоліку, повертається особі, яка її подала. Суд апеляційної інстанції, перевіривши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, дійшов висновку про те, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України та ухвалою від 24 вересня 2021 року залишив її без руху для надання доказів про сплату судового збору в розмірі 12 191,60 грн (за вимогу майнового характеру - 10 510 грн та за вимоги немайнового характеру в розмірі - 1 681,60 грн). Зазначену ухвалу ОСОБА_1 отримав 05 жовтня 2021 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. На виконання вимог вказаної ухвали, ОСОБА_1 13 жовтня 2021 року направив поштовою кореспонденцією заяву про усунення недоліків, до якої долучив квитанцію про сплату судового збору в розмірі 3 783,60 грн та зазначив, що сума судового збору має становити саме 3 783,60 грн, оскільки він не заявляв вимоги майнового характеру. Однак, апеляційний суд визнав апеляційну скаргу неподаною та повернув її заявнику, у зв`язку з тим, що заявник не усунув недоліки, зазначені в ухвалі від 24 вересня 2021 року, оскільки позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 є майновою та пов`язана із підтвердженням прав на майно. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 неподаною та повернення її заявникові, з огляду на таке. Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особо-підприємцем ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а позовної заяви немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом, за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 175, пунктів 1-10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; 4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; 5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки; 6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; 7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; 8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; 9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; 10) у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом, зокрема заявив позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Дана вимога була визначена позивачем як немайнова та судовий збір за неї сплачено як за немайнову вимогу. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто, будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не підлягає грошовій оцінці. Позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не пов`язана з підтвердженням права власності позивача на об`єкт нерухомого майна. Тобто, зазначена позовна вимога є немайновою, оскільки за своєю суттю вона не спрямована на збільшення майна позивача, яке можна оцінити вартісно. Враховуючи викладене та з огляду на зміст спірних правовідносин, позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у даному випадку має немайновий характер, оскільки не піддається грошовій (вартісній) оцінці, вирішення спору не призведе до переходу права власності на майно до іншої особи. Тому, ОСОБА_1 правильно сплатив судовий збір за позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно як за вимогу немайнового характеру. Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) та у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 916/1988/20. Верховний Суд вважає, що повернення апеляційної скарги із зазначених підстав не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі й порушує сутність права останньої на доступ до суду, що з огляду на положення статті 6 Конвенції є недопустимим. Крім того апеляційний суд залишив поза увагою те, що із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Відповідно до практики ЄСПЛ на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голднер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Герен проти Франції» від 29 липня 1998 року, § 37, рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03). Крім того, у рішенні у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року, заява № 15123/03, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62). ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження). Щодо судових витрат Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, тому розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк О. С. Ткачук