Постанова 4857 № 140/14963/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/14963/21 пров. № А/857/2620/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Шевчук С.М., суддів - Кухтея Р.В., Носа С.П., за участю секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Волинської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року (рішення ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у м. Луцьк судом у складі головуючого судді Сороки Ю.Ю., дата складення повного тексту рішення суду - не зазначена) у справі №140/14963/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Волинська обласна прокуратура про визнання протиправною та скасування постанови, суд - В С Т А Н О В И В : І. ОПИСОВА ЧАСТИНА У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив: визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 24.11.2021 про закінчення виконавчого провадження №67036460; зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії у виконавчому провадженні №67036460 за виконавчим листом №11071/2021 виданим Волинським окружним адміністративним судом 21.07.2021, в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження"; виконавчий лист повернути до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження №67036460 від 24.11.2021 винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. при примусовому виконанні виконавчого листа від 21.07.2021 №11071/2021. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454 гривні 00 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. На обґрунтування апеляційних вимог відповідач посилається на те, що у зв`язку з отриманням листа Волинської обласної прокуратури від 16.11.2021 №24-267вих-21 про виконання рішення суду та копій платіжних доручень №2478 від 28.10.2021, №2479 від 28.10.2021, №2480 від 28.10.2021, №2481 від 28.10.2021 на суму 448297,33 грн про виплату грошових коштів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , державним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» 24.11.2021 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №67036460 у зв`язку з його повним фактичним виконанням. Таким чином, дії державного виконавця були вжиті в межах та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», постанова про закінчення виконавчого провадження винесена відповідно до вимог чинного законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції третя особа звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги Волинська обласна прокуратура вказує, що судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На обґрунтування апеляційних вимог третя особа посилається на те, що в рішенні суду не було чітко зазначено конкретної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому на виконання постанови державного виконавця Волинською обласною прокуратурою ОСОБА_1 самостійно нараховано середній заробіток за період 05.01.2016 до 01.03.2020. Зазначає, що період вимушеного прогулу 05.01.2016 до 01.03.2020 складає 1039 робочих днів, а сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за цей період становить 448297, 33 грн. (431,47 грн. х 1039 робочих днів). На думку апелянта, постанова суду виконана в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №2478 від 28.10.2021, №2479 від 28.10.2021, №2480 від 28.10.2021, №2481 від 28.10.2021, в зв`язку з чим 24.11.2021 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України правомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Позивач подав відзиви на апеляційні скарги, у якому заперечує проти задоволення апеляційних скарг та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Просив слухати апеляційні скарги за його відсутності. Відповідач був повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, шляхом надіслання повідомлень на електронну пошту відповідача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв В судовому засіданні представник Волинської обласної прокуратури Мельничук Ю. надав пояснення та підтримав доводи апеляційних скарг. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 року у справі №803/63/16, зобов`язано Прокуратуру Волинської області нарахувати та виплатити грошові кошти за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 04 січня 2016 року до 01 березня 2020 року в розмірі середньомісячного заробітку, з урахуванням надбавок та виплачених премій на посаді прокурора відділу прокуратури області, а також з урахуванням збільшення посадових окладів, виплат за класний чин, вислугу років та інших передбачених чинним законодавством виплат, які збільшувалися в період з 04 січня 2016 року до 01 березня 2020 року із врахуванням довідок № 18-216 від 18 травня 2016 року, № 21-240 від 02 квітня 2021 року, № 21-239 від 02 квітня 2021 року. 21.07.2021 року Волинським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №11071/2021 на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 року у справі №803/63/16. 05.10.2021 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №67036460) за виконавчим листом у справі №803/63/16 виданим 21.07.2021 року Волинським окружним адміністративним судом. Оскільки боржником, у зазначений виконавцем строк, рішення суду не виконано, 03.11.2021 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100 грн., яким зобов`язано боржника виконати рішення та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду. Також встановлено, що листом Волинської обласної прокуратури від 16.11.2021 №24-267вих 21 повідомлено про виконання рішення суду, та долучено копії платіжних доручень №2478 від 28.10.2021, №2479 від 28.10.2021, №2480 від 28.10.2021, №2481 від 28.10.2021 на суму 448297,33 грн. про виплату грошових коштів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 24.11.2021 державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №67036460 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження». Вважаючи, що рішення суду у повному обсязі не виконано, а відтак і передчасність винесення оскаржуваної постанови, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що, належних та допустимих доказів щодо виплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку, з урахуванням надбавок та виплачених премій на посаді прокурора відділу прокуратури області, а також з урахуванням збільшення посадових окладів, виплат за класний чин, вислугу років та інших передбачених чинним законодавством виплат, які збільшувалися в період з 04 січня 2016 року до 01 березня 2020 року із врахуванням довідок № 18-216 від 18 травня 2016 року, № 21-240 від 02 квітня 2021 року, № 21-239 від 02 квітня 2021 року суду надано не було. Таким чином, суд дійшов висновку, що у головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. були відсутні будь-які правові підстави для закінчення виконавчого провадження №67036460 та винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №67036460 від 24.11.2021. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом №1404-VIII. Згідно ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Державний виконавець при виконанні судового рішення керується Конституцією України, Законом №1404-VIII, КАС України та іншими законами в тій частині, в якій вони регулюють деякі питання з приводу виконання судових рішень. Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч.1 ст.5 цього Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ч.ч.1, 2 ст.15 Закону№1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки (ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII). Згідно п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Разом з тим, сам факт здійснення виплати боржником на виконання зобов`язання, покладеного на нього судовим рішенням не свідчить про його належне виконання і є недостатнім для висновку про повне, належне та остаточне виконання, оскільки підставою для закінчення виконавчого провадження є лише повне і належне виконання рішення боржником, з приводу чого не має бути сумнівів, оскільки закінченням виконавчого провадження закінчується судовий процес і припиняється процедура захисту порушеного права особи, і таке право надалі вважається відновленим. Тому всі сумніви, що виникають при виконанні судового рішення, мають бути усунуті до закінчення виконавчого провадження, і такі сумніви є перешкодою для закінчення виконавчого провадження (з даної підстави), принаймні до їх усунення. Частиною першою статті 41 цього Закону передбачено, що у разі визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. Як видно з матеріалів справи, підставою для прийняття оспорюваної постанови слугував лист Волинської обласної прокуратури від 16.11.2021 №24-267вих 21 разом із долученими копіями платіжних доручень №2478 від 28.10.2021, №2479 від 28.10.2021, №2480 від 28.10.2021, №2481 від 28.10.2021 на суму 448297,33 грн., яким повідомлено про виконання рішення суду та про виплату грошових коштів за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 . У даному випадку, державний виконавець мав право закінчити виконавче провадження лише у разі фактичного виконання у повному обсязі судового рішення, на підставі якого 21.07.2021 було видано виконавчий лист №11071/2021, тобто з нарахуванням та виплатою усієї належної позивачу суми середньомісячного заробітку, з урахуванням надбавок та виплачених премій на посаді прокурора відділу прокуратури області, а також з урахуванням збільшення посадових окладів, виплат за класний чин, вислугу років та інших передбачених чинним законодавством виплат, які збільшувалися в період з 04 січня 2016 року до 01 березня 2020 року із врахуванням довідок № 18-216 від 18 травня 2016 року, № 21-240 від 02 квітня 2021 року, № 21-239 від 02 квітня 2021 року. Проте, матеріали виконавчого провадження не містять жодних доказів належного нарахування відповідачем сум середньомісячного заробітку позивачу за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 04 січня 2016 року до 01 березня 2020 року з урахуванням надбавок та виплачених премій на посаді прокурора відділу прокуратури області, а також з урахуванням збільшення посадових окладів, виплат за класний чин, вислугу років та інших передбачених чинним законодавством виплат, які збільшувалися в період з 04 січня 2016 року до 01 березня 2020 року із врахуванням довідок № 18-216 від 18 травня 2016 року, № 21-240 від 02 квітня 2021 року, № 21-239 від 02 квітня 2021 року та здійснення відповідних виплат у відповідності з вказаним розрахунком. Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у державного виконавця законних підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки ним не було вжито всіх можливих та необхідних заходів для виконання судового рішення у повному обсязі. При цьому, з наявних у матеріалах справи платіжних доручень, письмових пояснень Волинської обласної прокуратури, вбачається, що Волинською обласною прокуратурою позивачу нараховано лише середній заробіток за час вимушеного прогулу з 5.01.2016 року по 01.03.2020 року в сумі 448297 грн. 33 коп., тобто без урахування вказаних вище складових, зазначених у Постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 року у справі №803/63/16. Тобто, боржником не виконано у повному обсязі судове рішення. Відповідно до ч.1 ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа «Сук проти України»). Отже, виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд. Відтак, наведені вище обставини не дають державному виконавцю законних підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційних скарг, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у справі № 140/14963/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 02 червня 2022 року