Постанова 4857 № 300/2241/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2241/26 пров. № А/857/27718/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П. за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 300/2241/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ суддя у І інстанціїМикитин Н.М., дата складання повного тексту рішення04 травня 2026 ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 300/2241/26 позов ОСОБА_1 до Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України- задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не закінчення виконавчого провадження № 79675271, не зняття арешту з майна та коштів ОСОБА_1 , не виключення записів про неї, як боржника, з Єдиного реєстру боржників та скасування інших заходів вжитих у межах ВП № 79675271. Зобов`язано Косівський відділ державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження № 79675271 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 72236,49 грн, виключити записи про неї як боржника, з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах ВП № 79675271. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 2129 (дві тисячі сто двадцять дев`ять) гривень 92 копійки. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що судом помилково застосовано за аналогією частину 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Частина 8 статті 27 Закону №1404-VIII регулює виключно випадок передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю. Так, вказана норма регулює випадок передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю. Натомість у даному випадку виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі його заяви, після чого повторно пред`явлений приватному виконавцю. Отже, фактичної передачі виконавчого документа від державного виконавця приватному виконавцю не відбулося. Крім того, постанова про стягнення виконавчого збору була винесена державним виконавцем у відповідності до вимог статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у межах виконавчого провадження №58671326. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі його представника повідомлені шляхом надіслання повісток через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. В судове засідання сторони не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення із боржників виконавчого збору та основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця. Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження. Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення беззаперечно тягне за собою додаткові витрати. Вказана обставина може розглядатися як накладання непропорційного та надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод. Питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконанні в Косівському відділі державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебував виконавчий лист № 347/1129/16, виданий 23.05.2017 Косівським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 722364,86 грн. заборгованості АСВП 58671326 (а.с.28). Так, 21.03.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 722 364,86 грн (а.с.29). 25.11.2025 в рамках виконавчого провадження №58671326 відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 72 236,49 грн та постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою від 18.11.2025 (а.с.30-31) В подальшому, відповідачем 25.11.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №79675271 щодо примусового виконання постанови №58671326 виданої 25.11.2025 р. Косівським відділом державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 72 236,49 грн (а.с.32). 28.02.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Ігнатів О.Л. в рамках виконавчого провадження №80372596 щодо примусового виконання виконавчого листа № 347/1129/16 виданого 23.05.2017 Косівським районним судом Івано-Франківської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 722 364,86 грн та постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 72 236,49 грн (а.с.33-34). Представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 13.03.2026 про закінчення виконавчого провадження №79675271, зняття арештів з майна та коштів боржника та виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників у якій просила: винести постанову про закінчення виконавчого провадження №79675271 щодо примусового виконання постанови №58671326 від 25.11.2025 виданої Косівським відділом державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління міністерства юстиції України про стягнення з ОСОБА_1 на користь Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано- Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління міністерства юстиції України виконавчого збору у сумі 72 236,49 грн; зняти арешт з майна та коштів боржника, виключити записи про цього боржника з Єдиного реєстру боржників та скасувати інші заходи, вжиті під час примусового виконання у межах вищевказаного виконавчого провадження (а.с.35-36). Вищенаведена заява була направлена на адресу відповідача 12.03.2026 рекомендованим листом №5800800144536 та отримана Відповідачем 18.03.2026 р., що підтверджується роздруківкою відстеження пересилання поштових відправлень з сайту Укрпошти (а.с.37-38). Станом на дату розгляду даної справи суду не надано доказів розгляду заяви представника позивача від 13.03.2026 та доказів винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №79675271 щодо примусового виконання постанови №58671326 від 25.11.2025 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 72 236,49 грн. Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження №79675271, не зняття арештів з майна та коштів, не виключення записів, як боржника з Єдиного реєстру боржників та скасування інших заходів, вжитих під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №79675271, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - «Закон») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Згідно з частинами першою-другою статті 15 вказаного Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Пунктом 6 частини п`ятої статті 19 Закону встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Частиною першою статті 6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Стаття 11 Закону визначає, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону). За змістом частини третьої статті 18 Закону виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Згідно із частинами першою-четвертою статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до частин другої, третьої статті 42 Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Частиною 8 статті 27 Закону 1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Також, частиною 9 статті 27 Закону № 1404-VIII, передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання на підставі виконавчого документа, з огляду на що, одночасно з відкриттям виконавчого провадження, державний виконавець повинен вирішити питання про його стягнення. При цьому, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено. Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Згідно частин 1, 4 статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Статтею 45 Закону №1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів. Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Згідно з приписами частин першої - п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» №1403-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця. Пунктом 19 цього Порядку визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Повертаючись до обставин вказаної справи апеляційним судом установлено, що на виконанні в Косівському відділі державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України(далі-Відділ) перебував виконавчий лист № 347/1129/16, виданий 23.05.2017р. Косівським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 722364,86 грн. заборгованості АСВП 58671326. 21.03.2019 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та направлено сторонам виконавчого провадження. За змістом вказаної постанови боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей та стягнення з боржника виконавчий збір у розмірі 72236.49 гривня (UAH). Боржником добровільно виконання рішення суду не виконувалося. Державним виконавцем 18.06.2020 та 31.12.2021року винесено постанову про арешт коштів боржника та накладено КЕП(АТ КБ "ПРИВАТБАНК", АТ "Універсал Банк", АТ "ОКСІ банк", АТ "ТАСкомбанк" АТ "Райффайзен Банк Аваль", ПАТ КБ "Індустріалбанк", ПАТ "Банк Восток", АТ "ПроКредит Банк", АТ "Акціонерно комерційний банк "Львів", АТ «КРЕДОБАНК», АТ "ОТП БАНК", АТ "Ідея Банк", АТ "АГРОПРОСПЕРІС БАНК", АТ «УКРСИББАНК", АТ "БАНК АВАНГАРД", АТ «СЕНС БАНК). Згідно наданої інформації від банківських установ у боржника наявні відкриті рахунки в АТ "Райффайзен Банк". Згідно Ухвали № 347/1129/16 від 09.09.2019, виданої Косівським районним судом Івано-Франківської області тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України до виконання зобов`язань по сплаті заборгованості користь ПАТ КБ «ПриватБанку» згідно виконавчого листа № 347/1129/16, виданого 23.05.2019 року Косівським районним судом. 20.11.2025 року поступила заява стягувача (АТ КБ "ПриватБанк") № Е.00.0.0.0/3-251118/93890 від 18.11.2025 року про повернення виконавчого документа. 25.11.2025 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. При цьому, постанова про стягнення виконавчого збору та витрат винесено в окреме виконавче провадження. В подальшому за заявою стягувача 28.02.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Ігнатів О.Л. в рамках виконавчого провадження №80372596 щодо примусового виконання виконавчого листа № 347/1129/16 виданого 23.05.2017 Косівським районним судом Івано-Франківської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 722 364,86 грн та постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 72 236,49 грн (а.с.33-34). Отож матеріалами справи підтверджено висновки суду першої інстанції, що за одним і тим же виконавчим документом, а саме: виконавчим листом Косівського районного суду Івано-Франківської області, виданого 23.05.2017 у справі №347/1129/16 про стягнення з ОСОБА_2 на користь на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в розмірі 722 364,86 грн, здійснюється стягнення з позивача як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця. Водночас відповідачем не спростовано, що фактичного виконання виконавчого листа № 347/1129/16 у виконавчому провадженні № 58671326 досягнуто не було. Вирішуючи питання про правомірність одночасного існування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди за одним і тим самим виконавчим документом, суд зазначає таке. Частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення постанови про притягнення до виконавчого збору) визначено, що виконавчий збір це плата за примусове виконання рішення суду, що стягується з боржника до Державного бюджету України. Відповідно до частини другої статті 27 цього ж Закону, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. При цьому апеляційний суд зазначає, що виконавчий збір ДВС та основна винагорода приватного виконавця за своєю правовою природою є ідентичними заходами матеріального стимулювання та відповідальності боржника. Суд наголошує, що з урахуванням ст. 61 Конституції України боржник не може нести подвійний фінансовий тягар (сплачувати двічі по 10%) за невиконання одного й того самого судового рішення. Аналізуючи норми Закону України "Про виконавче провадження" суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність очевидної правової прогалини (lacuna legis) у регулюванні процедур одночасного стягнення виконавчого збору та основної винагороди за одним виконавчим документом. З одного боку, Закон № 1404-VIII не визначає механізму чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору ДВС у разі подальшого пред`явлення стягувачем виконавчого листа до приватного виконавця. З іншого боку, норми, що регулюють діяльність приватних виконавців, не містять обмежень на отримання ними винагороди, якщо виконавчий документ раніше перебував на виконанні в органах ДВС. За наявності такої законодавчої незавершеності, вирішення цього спору безпосередньо зачіпає конституційні та конвенційні права особи, а також вимагає застосування принципу верховенства права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), концепція "якості закону" вимагає, щоб норми були чіткими та передбачуваними. Будь-які законодавчі прогалини чи неоднозначності не можуть тлумачитися державними органами на шкоду особі. Стягнення з боржника двох тотожних за своєю правовою природою майнових санкцій за виконання одного судового рішення покладає на особу непропорційний, надмірний фінансовий тягар. Це є прямим і невідповідним втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні по справі "Брумареску проти Румунії" ЄСПЛ наголосив, що втручання у право на мирне володіння майном повинно дотримуватися принципу "справедливого балансу". Цього балансу не буде досягнуто, якщо на особу покладається індивідуальний та надмірний тягар. Оскільки жоден із виконавців не забезпечив реального виконання рішення суду, механічне нарахування обох видів плати перетворює виконавче провадження з інструменту захисту прав кредитора на засіб безпідставного збагачення за рахунок майна боржника. Касаційний адміністративний суд у постановах від 13.04.2023 у справі №160/695/22 від 18 квітня 2024 року (справа № 380/609/23), від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 та від 14.03.2025 у справі № 580/245/24 долаючи зазначену законодавчу прогалину, сформував сталу правову позицію, відповідно до якої: питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум. Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначив, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця. Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. Отже, Верховний Суд у названих постановах дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII. Застосування частини 8 статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з метою недопущення подвійного стягнення з позивачки витрат, пов`язаних з примусовим виконанням одного і того ж виконавчого листа № 347/1129/16, бездіяльність відповідача щодо не закінчення виконавчого провадження №79675271, не зняття арештів з майна та коштів, не виключення записів, як боржника з Єдиного реєстру боржників та скасування інших заходів, вжитих під час примусового виконання у межах виконавчого провадження №79675271 має протиправний характер. Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Косівського відділу державної виконавчої служби у Косівському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 300/2241/26 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. І. Боршовський С. П. Нос Повне судове рішення складено 23 червня 2026 року