Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/7414/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/7414/21 Номер провадження 22-ц/814/769/22Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Кузнєцової О.Ю. суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М. імена (найменування) сторін: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року (повний текст рішення виготовлено та проголошено 29 грудня 2021 року) у складі судді Материнко М.О. по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом та остаточно визначившись з позовними вимогами просила стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області грошові кошти у вигляді середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу з 01.06.2021 року по 09.06.2021 року в сумі 3005,52 грн. В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона з 19 вересня 2018 року працювала на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області. Наказом керівника ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області від 26 травня 2021 року її було звільнено з посади провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. 26.05.2021 р. позивач направила доповідну записку начальнику ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області Аранчій Я.С., де зазначалося, що з 22.04.2021 р. вона перебувала на лікарняному. 31.05.2021 р. на адресу ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області позивач направила лист з описом, в якому вона надала оригінали листів непрацездатності та копію довідки, що підтверджує факт її лікування. Наказом начальника ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області Пікуля Г.І. від 10.06.2021 р., позивача було поновлено на роботі у зв`язку з порушенням чинного законодавства. Таким чином, через порушення відповідачем норм трудового законодавства просила стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.06.2021 року по 09.06.2021 року в сумі 3005,52 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 3005,52 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що у період з 01.06.2021 року по 09.06.2021 року позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ГУ Держпродспоживслужбою, тому з відповідача на її користь підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за вказаний період. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржило Головне управління Держпродспоживслужби в Полтавській області, просило скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач у період з 01 червня 2021 року по 09 червня 2021 року включно не перебувала на робочому місці та не здійснювала своїх функціональних обов`язків, що є обов`язковою умовою для виплати заробітної плати. Від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення, ухвалене у справі, не повною мірою відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 19 вересня 2018 року працювала на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області, що підтверджується наказом про прийняття на посаду провідного бухгалтера від 18.09.2018 № 236-о (а.с. 9). Наказом керівника ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області від 26 травня 2021 року № 346-о ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 10). 26.05.2021 р. позивач направила доповідну записку начальнику ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області Аранчій Я.С., де зазначалося, що з 22.04.2021 р. вона перебувала на лікарняному. 31.05.2021 р. на адресу ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області позивач направила лист з описом, в якому вона надала оригінали листів непрацездатності та копію довідки, що підтверджує факт її лікування (а.с. 11). Наказом начальника ГУ Держпродспоживслужби в Полтавській області Пікуля Г.І. від 10.06.2021 р. № 474-о, було скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області від 26.05.2021 № 346-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Дерпродспоживслужби в Полтавській області. (а.с. 26). Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд вірно встановив, що у позивача з 01.06.2021 р. по 09.06.2021 р. був вимушений прогул внаслідок незаконного звільнення з роботи, а відтак за цей період їй належить виплатити середній заробіток. Середній заробіток розраховано у відповідності з постановою КМУ від 08 лютого 1995 р. №

100. Проте, вирішуючи спір суд першої інстанції застосував норми права, що регулюють виплати заробітної плати, що є помилковим. В даному випадку працівнику належить виплатити середній заробіток не як оплату праці, а як компенсацію за неправомірні дії роботодавця. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як передбачено ст. ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст. ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною першою статті 3, статтею 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавстваУкраїни, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України). Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП України свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення). Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Оскільки питання поновлення на роботі працівника самим роботодавцем та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даному випадку не врегульована законом, тому на підставі ч. 9 ст. 10 ЦПК України в даному випадку мають застосовуватися норми ст. 235 КЗпП України. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу. У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100 св 20) зроблено висновок, що аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові. Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця. Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови. Пунктом 32 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги частково, та зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови апеляційного суду. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не призвела до іншого результату вирішення справи, то розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, 4, 381, 382, 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.Ю. Кузнєцова Судді: С.А. Гальонкін Л.М. Хіль