Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/3325/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3325/21 Суддя першої інстанції: Житняк Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Файдюка В.В. та Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційні скарги Запорізької митниці та Державної митної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької митниці, за участю третьої особи - Державної митної служби України, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з Дніпровської митниці Держмитслужби (процесуальним правонаступником якої є Запорізька митниця) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 654707 грн 73 коп. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року вказаний адміністративний позов було задоволено частково та стягнуто з Дніпровської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2015 року по 19 жовтня 2020 року у розмірі 385283 грн 63 коп з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовують тим, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставин справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Скаржники вказують на те, що після звільнення з посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів ОСОБА_1 працював на інших підприємствах і в період з 13 березня 2015 року по 19 жовтня 2020 року отримував дохід з інших джерел, у зв`язку з чим не має права на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач подав відзив на апеляційні скарги, в якому зазначив, що суд першої інстанції не витребовував у нього відомості про заробітну плату, отриману в період вимушеного прогулу, а відповідач фактично визнав позов у частині вимог про стягнення коштів у розмірі 447635 грн 25 коп. Ухвалою суду від 31 травня 2022 року відповідача у справі - Дніпровську митницю Держмитслужби було замінено в порядку процесуального правонаступництва на Запорізьку митницю. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обставини, на які посилаються сторони, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Запорізької митниці та Державної митної служби України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року - без змін, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що у 2015 році ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року № 140-о про звільнення з посади першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів, поновлення на посаді, стягнення з Міністерства доходів і зборів України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також вилучення відомостей про нього з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у справі № 825/1262/15-а, що залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, у задоволенні позову було відмовлено. Однак постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №825/1262/15-а зазначені судові рішення скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №140-о, поновлено позивача на посаді першого заступника начальника Запорізької митниці Міндоходів з 13 березня 2015 року. В частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу справу направлено на новий судовий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду. Наказом ДФС України від 20 жовтня 2020 року № 1451-о позивача поновлено на посаді, а наказом від 23 листопада 2020 року № 1578-о звільнений з посади за власним бажанням. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 825/1262/15-а позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Запорізької митниці ДФС про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було залишено без розгляду. Позивач 22 грудня 2020 року звернувся до Запорізької митниці ДФС із заявою, в якій просив здійснити виплату заборгованості по середній заробітній платі за період з 13 березня 2015 року по дату звільнення. Листом від 29 грудня 2020 року № 23/12/08-70-10 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, адже позовну заяву в частині вимог про стягнення таких коштів залишено без розгляду ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року. Не погоджуючись із вказаними рішенням Запорізької митниці ДФС, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 654707 грн 73 коп. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами. Суд першої інстанції встановив, що період вимушеного прогулу позивача розпочався з 13 березня 2015 року і тривав до 19 жовтня 2020 року, адже наказом ДФС України від 20 жовтня 2020 року № 1451-о його було поновлено на роботі. Також суд першої інстанції зменшив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2015 року до 19 жовтня 2020 року на суму доходу, отриманого позивачем у період з липня 2015 року по червень 2016 року у розмірі 54436 грн 06 коп. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. ОСОБА_1 не оскаржував рішення суду від 20 вересня 2021 року в апеляційному порядку, тому вказане судове рішення є предметом апеляційного перегляду лише в частині задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Запорізька митниця та Державної митної служби України не погоджуються з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи полягають у тому, що згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 після звільнення з митниці працював на інших підприємствах та отримував відповідну зарплатню. Крім цього ОСОБА_1 є співзасновником ТОВ «Актів Консалтінг груп» (ЄДРПОУ 40352479). У зв`язку з цим скаржники вважають, що митниця повинна виплатити різницю в заробітку, що отримав ОСОБА_1 , працюючи на підприємствах та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Однак позивач відомостей про свою заробітну плату після звільнення з митниці у 2015 році до суду не надав. Дані про отримання ОСОБА_1 заробітної плати під час знаходження його на посадах, зазначених в трудовій книжці, в матеріалах справи відсутні. Разом з тим скаржники не зазначили норму права, яка передбачає зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму доходів, отриманих позивачем протягом такого періоду з інших джерел. Колегія суддів враховує, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Разом з тим після ухвалення Пленумом Верховного Суду України зазначеної постанови, до Кодексу законів про працю України неодноразово вносилися і доповнення. Викладений у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» висновок щодо необхідності врахування при визначенні суми виплат за час вимушеного прогулу доходів з інших джерел ґрунтувався на положеннях ч. 3 ст. 117 КЗпП України. Зазначена норма права передбачала, що в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи. Однак частина 3 була виключена зі ст. 117 КЗпП України з набранням 05 січня 2006 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». За таких обставин вимоги Запорізької митниці та Державної митної служби України про виключення із розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу суми доходів, одержаних з інших джерел, є необґрунтованими. Такий висновок колегії суддів відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16. У вказаному судовому рішення зазначено, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції в цілому правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення в частині задоволення позовних вимог з дотриманням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Запорізької митниці та Державної митної служби України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 238, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги Запорізької митниці та Державної митної служби України - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді В.В. Файдюк Л.Т. Черпіцька