Постанова 4813 № 522/8490/23

Номер провадження: 22-ц/813/3075/24 Справа № 522/8490/23 Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.05.2024 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Шенцевої О.П. 12 жовтня 2023 року у м. Одеса, - встановила: У травні 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», в якій позивач просила стягнути з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року у сумі 30978,42 грн. Свою позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року, переглянутого постановою Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, було скасовано наказ про звільнення позивача, поновлено її на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. На виконання рішення суду, наказом відповідача від 09 вересня 2022 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі. Після цього, 12 вересня 2022 року, її було звільнено з роботи за угодою сторін наказом відповідача. Однак, при звільненні з роботи відповідач повний розрахунок не провів. При цьому, постановою Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року на користь позивачки було стягнуто середній заробіток за період з 01 липня 2021 року по 25 липня 2022 року у розмірі 255337,55 грн., але вимушений прогул тривав до 09 вересня 2022 року з вини відповідача. Тому, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року у сумі 30978,42 грн. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року у розмірі 30978,42 грн. з утриманням із цієї суми обов`язкових податків, платежів і зборів у дохід держави. В апеляційній скарзі представник Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що представник відповідача 29 серпня 2022 року, через діючий воєнний стан та ракетні обстріли, не мав змоги бути присутнім у судовому засіданні в Приморському районному суді м. Одеси та не знав про проголошення судового рішення по справі №522/16125/21. Після отримання копії рішення суду від 29 серпня 2022 року 08 вересня 2022 року, ДП «Український інститут інтелектуальної власності» негайно виконав судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Тобто, на думку апелянта, підприємство діяло в межах цивільного процесуального законодавства України. Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з квітня 2020 року працювала на посаді професіонала з інтелектуальної власності відділу навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів відділення розвитку відносин у сфері інтелектуальної власності Укрпатенту, але була звільнена з вказаної посади на підставі наказу генерального директора Укрпатенту від 30 червня 2021 року № 219-п за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників. При цьому позивачці було виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та компенсацію за невикористану щорічну відпустку загальним строком 9 днів. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року у справі № 522/16125/21 позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, було задоволено частково. Скасовано наказ Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» від 30 червня 2021 року № 219-п про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату і чисельності працівників, та поновлено ОСОБА_1 на роботі за посадою професіонала з інтелектуальної власності відділу навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності». Стягнуто з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2021 року по 25 липня 2022 року у розмірі 176095,52 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі постановлено допустити до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року у справі № 522/16125/21 було оскаржене ОСОБА_1 та Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» до Одеського апеляційного суду. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року у справі № 522/16125/21 апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» було залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року скасовано у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2021 року по 25 липня 2022 року у розмірі 255337,55 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. В іншій частині рішення залишено без змін. Посилаючись на те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року у справі № 522/16125/21 з боку Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» станом на 09 вересня 2022 року не було виконане, а період вимушеного прогулу тривав з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року, що відповідає періоду розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 522/16125/21. Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Нормою ст. 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення безробіття з незалежних від них обставин. Згідно ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 232 КЗпП України, спори про оплату за час вимушеного прогулу розглядаються безпосередньо за заявами в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (Постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17). Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця; затримка роботодавцем процедури вирішення спору про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. Вказане свідчить про те, що вимушеності прогулу передують протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто, працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. У трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З матеріалів справи вбачається, що наказом відповідача від 09 вересня 2022 року № 283-п позивача було поновлено на роботі (а.с. 30). Як вірно встановлено судом першої інстанції, вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року не були предметом розгляду при вирішення спору Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/16125/21, оскільки у вказаній справі предметом позову було стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення і до часу ухвалення рішення, і такі вимоги в повній мірі відповідали належному способу захисту, оскільки суд першої інстанції не може захищати права на майбутнє, тобто ті права, які ще фактично не порушені, та не може достеменно знати, коли відповідач виконає рішення суду. У суді апеляційної інстанції відповідні вимоги ОСОБА_1 також не були предметом розгляду. Однак, положення ст. 235 КЗпП України дають працівнику право звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку окремо, або в тій частині, в якій це питання не вирішувалось, або коли право на відповідне стягнення виникло пізніше. Можливість окремого вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтверджується і змістом постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №359/5230/17. Враховуючи, що рішенням суду, яке набрало законної сили, позивачку було поновлено на займаній посаді, як незаконно звільненого працівника, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року, які не були предметом попереднього судового розгляду, є законними та підлягали задоволенню. Згідно п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. N100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Постановою Одеського апеляційного суду у справі № 522/16125/21 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивачки становила 938,74 грн., яка правильно прийнята судом при вирішенні даного спору для здійснення відповідного розрахунку у відповідності до положень ст. 82 ЦПК України. Загальна кількість робочих днів у спірному періоді, протягом яких тривав заявлений ОСОБА_1 вимушений прогул з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року включно, становила 33 робочих дні. Відповідно, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 26 липня 2022 року по 08 вересня 2022 року, включно, становила 938,74 (середньоденний заробіток ОСОБА_1 ) х 33 (кількість робочих днів у заявленому ОСОБА_1 періоді вимушеного прогулу) = 30978,42 грн. Саме у межах цієї суми суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . За встановлених обставин справи, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є доведеними та такими, що підлягали задоволенню. Необгрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» про те, що представник відповідача 29 серпня 2022 року, через діючий воєнний стан та ракетні обстріли, не мав змоги бути присутнім у судовому засіданні в Приморському районному суді м. Одеси та не знав про проголошення судового рішення по справі №522/16125/21, а після отримання копії рішення суду від 29 серпня 2022 року 08 вересня 2022 року, Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» негайно виконав судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Колегія суддів зазначає, що згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, і положення вказаної статті не містять норми про те, що виконання такого рішення розпочинається з дати його отримання роботодавцем. Крім того, з тексту рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року у справі №522/16125/21 вбачається, що відповідач Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» приймав активну участь у розгляді цієї справи, подавав до суду відзив на позовну заяву, письмові пояснення по справі, доповнення до відзиву, надав копії витягів зі штатних розписів тощо. Тому, виходячи з «презумпції обізнаності», колегія суддів доходить до висновку, що представник Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» мав усі передбачені законом можливості дізнатися про стан розгляду справи №522/16125/21, отримати копію рішення суду засобами електронного зв`язку, тощо, та виконати його відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п.2«а» - 2 «г» ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 14 травня 2024 року. Судді Одеського апеляційного суду С.О. Погорєлова А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе