Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/18251/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/18251/21 пров. № А/857/5861/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Матковської З.М., Улицького В.З., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року (ухвалене головуючим - суддею Братичак У.В. у м. Львові) у справі № 380/18251/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області оформлені рішенням від 13.09.2021 № 12951-12551/Ц-52/8-1300/21, про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (25.08.2021) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що відповідно до довідки № 13/402-2004 від 11.11.2004, виданої прокуратурою челябінської області прокуратури російської федерації, позивач відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону рф «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 18.10.1991 (зі змінами і доповненнями від 09.02.2003), як син, що народився і знаходився на спецпоселенні разом з батьком, висновком прокурора челябінської області визнаний таким, що піддавався політичним репресіям та реабілітований. Зазначено, що Львівською обласною радою 12.03.2012 позивачу видано посвідчення № 8/33-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Також зазначено, що позивач 25.08.2021 звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом від 13.09.2021 за № 12951-12551/Ц-52/8-1300/21 позивача повідомлено про відмову у перерахунку пенсії. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати підвищення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з часу звернення (з 25.08.2021) за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами правомірність заявлених вимог в частині задоволення позову. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській області, як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV. Позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. копейськ челябінської області, росія, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Відповідно до довідки № 4/4-536 від 14.06.2004, виданої Управлінням оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, батько позивача - ОСОБА_2 , 1922 року народження, із села Нижнє- Висоцьке Турківського району Львівської області за постановою Особливої Наради при МДБ СРС від 20.01.1948 виселений на спецпоселення з конфіскацією майна в челябінську область, по політичних мотивах, як член сім`ї учасника ОУН, з якого звільнений 29.02.1960та реабілітований з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Як слідує з довідки про реабілітацію №13/402-2004 від 11.11.2004, виданої прокуратурою челябінської області прокуратури російської федерації, позивач відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону рф «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 18.10.1991 (зі змінами і доповненнями від 09.02.2003), як син, що народився і знаходився на спецпоселенні разом з батьком, висновком прокурора челябінської області визнаний таким, що піддавався політичним репресіям та реабілітований. Львівською обласною радою 12.03.2012 позивачу видано посвідчення № 8/33-П, згідно з яким він має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Позивач 25.08.2021 звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом від 13.09.2021 за № 12951-12551/Ц-52/8-1300/21 позивача повідомлено про відмову у перерахунку пенсії та роз`яснено можливість звернення до суду відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про звернення громадян». Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до преамбули Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року № 962-XII (Закон № 962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України, або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «війками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Згідно ст. 3 Закон № 962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Статтею 9 даного Закону встановлено, що вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям. Реабілітованими також визнаються громадян, засуджені за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і ст. 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ; визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88). Вказані зміни набули чинності 05.05.2018. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ. Згідно ст. 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом. Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Згідно з пунктом «г» ч. 1 ст. 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999,застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами встановленими ст. 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, суд вірно вказав, що слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з довідкою про реабілітацію №13/402-2004 від 11.11.2004 позивач визнаний реабілітованим та відповідно до виданого Львівською обласною радою 12.03.2012 посвідчення серії №8/33-П ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Разом з цим, ОСОБА_1 є особою, яка народилася та знаходилася на спецпоселенні разом із репресованим по політичним мотивам батьком. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 25.08.2021. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 380/18251/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді З. М. Матковська В. З. Улицький