Постанова 4815 № 569/25825/21

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 травня 2022 року м. Рівне Справа № 569/25825/21 Провадження № 22-ц/4815/502/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С. секретар судового засідання - Пиляй І. С. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 грудня 2021 року у складі судді Левчука О. В., постановлену в м. Рівне, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що право власності на вказане житло зареєстроване за відповідачем, і документи, що його підтверджують, також знаходяться у нього, що в сукупності дає їй підстави для побоювань, що до вирішення справи про поділ майна подружжя по суті відповідач може недобросовісно відчужити квартиру а користь інших осіб, що, в свою, чергу, ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 грудня 2021 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Ухвала суду першої інстанції вмотивована відсутністю належних та достовірних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити в майбутньому виконання рішення суду, а також того, що відповідачем вчиняються дії щодо відчуження майна, яке є предметом спору. Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою за невідповідності фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що вона з відповідачем перебувала у шлюбі, під час якого була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Додає, що право власності на цю квартиру зареєстроване за відповідачем, а у помешканні проживає вона та спільний з відповідачем малолітній син ОСОБА_3 . Вказує, що забезпечення її позову про поділ майна подружжя зумовлене тим, що правовстановлюючі документи, які знаходилися у квартирі, зникли, що наштовхує її на думку про імовірність неправомірного відчуження квартири на користь третіх осіб. Додає, що відповідач забрав документи, не проживає з сім`єю, не спілкується з дитиною та з нею. Вважає, що загроза невиконання майбутнього рішення суду є реальною, а тому доцільно вжити заходи забезпечення позову на накласти на спірну квартиру арешт. З наведених міркувань просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нове судове рішення про задоволення її заяви про забезпечення позову. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя звернулася ОСОБА_1 . Одночасно із позовом нею подано заяву про забезпечення позову у шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи її тим, що право власності на вказане житло зареєстроване за відповідачем, і документи, що його підтверджують, також знаходяться у нього, що в сукупності дає їй підстави для побоювань, що до вирішення справи по суті відповідач може недобросовісно відчужити квартиру на користь інших осіб, що, в свою, чергу, ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову. Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Цивільно-процесуальним законодавством України передбачено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Поруч із цим, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є поділ спільного майна подружжя у вигляді двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем до заяви про забезпечення позову надано докази належності відповідачу вказаного нерухомого майна: Інформаційна довідка № 189034805 від 08.12.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомо мого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_2 підтверджує належність останньому на праві приватної власності (частка 1/1) квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, будь-яких належних, достатніх, достовірних доказів на підтвердження існування загрози невиконання майбутнього рішення про поділ спільного майна подружжя, як і доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на неправомірне відчуження спірного майна на користь третіх осіб заявницею не надано. Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в цивільному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в цивільній справі. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18). Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, які діяли на момент її винесення, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 27 травня 2022 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Хилевич С. В. Шимків С. С.