Постанова КЦС ВС № 450/3107/17

Постанова Іменем України 18 травня 2022 року м. Київ справа № 450/3107/17 провадження № 61-7328св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчий комітет Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, треті особи: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Олефір Роман Васильович, ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та просила: визнати незаконним рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради № 60 від 11 листопада 1999 року «Про оформлення права власності на власний житловий будинок АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 »; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2000 року на житловий будинок з приналежними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , зареєстроване в реєстровій книзі № 2 за реєстровим номером № 106, видане ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з приналежними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_3 від 21 травня 2016 року № 1117, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Олефіром Р. В.; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Олефіра Р. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 29698736 від 22 травня 2016 року, на вищевказаний житловий будинок за ОСОБА_3 ; визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 право власності на 1/2 ідеальну частину цього будинку. В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 , після смерті якого вона успадкувала належну йому частку в житловому будинку АДРЕСА_2 , оскільки на день його смерті проживала разом з ним у вказаному будинку. Крім того, спірний будинок був добудований за рахунок її власних коштів та праці, відтак їй належить Ѕ частина спірного будинку. Разом з тим, оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування надано дозвіл на оформлення права власності на все будинковолодіння її матері ОСОБА_2 , яка в подальшому уклала фіктивний договір купівлі-продажу будинку з ОСОБА_3 , чим позбавила її можливості оформлення права власності на частину вказаного будинку в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_5 . З огляду на наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити. Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, зазначав, що відповідач ОСОБА_2 правомірно набула право власності на спірний житловий будинок на підставі рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради № 60 від 11 листопада 1999 року, внаслідок чого їй було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2000 року, оскільки позивач ОСОБА_1 хоча і прийняла спадщину як спадкоємець першої черги після смерті батька шляхом вступу в управління спадковим майном, однак з дня смерті такого, тобто з 25 вересня 1996 року спадкові права не оформила, відтак у виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради були відсутні перешкоди для прийняття рішення про реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 . Відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку від 21 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з підстав його фіктивності у зв`язку з недоведеністю позивачем наміру обох сторін на укладення фіктивного правочину. Постановою Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради № 60 від 11 листопада 1999 року «Про оформлення права власності на власний житловий будинок АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 ». Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, на житловий будинок з приналежними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 на ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстровій книзі № 2 за реєстровим номером №

106. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку житлового будинку АДРЕСА_3 (колишня назва - АДРЕСА_1 ) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений 21 травня 2016 рок між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і зареєстрований в реєстрі за № 1117 в частині 1/4 частини будинку з приналежними господарськими будівлями і спорудами. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочкою та дружиною спадкодавця ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому вони як спадкоємці першої черги за законом, які на день смерті проживали разом зі спадкодавцем, фактично вступили в управління спадковим майном та успадкували Ѕ частину спірного будинку, тобто по ј частині кожна. За наявності свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок, виданого на ім`я ОСОБА_2 , та реєстрації права власності на вказаний будинок за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права на частину домоволодіння. Враховуючи наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на ј частину спірного будинку, підлягає визнанню недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з приналежними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_3 від 21 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , щодо ј частини вищевказаного будинку. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року та залишити в силі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 березня 2020 року. В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Зазначав, що апеляційний суд при розгляді справи не взяв до уваги його заяву від 12 лютого 2020 року про застосування позовної давності. Позовна давність щодо вимог про оскарження рішення від 11 листопада 1999 року про оформлення права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно ОСОБА_1 пропущена. За таких обставин, якщо апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, підлягали застосуванню положення частини четвертої статті 267 ЦК України та у позові слід було відмовити. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Пустомитівського районного суду Львівської області. 12 жовтня 2021 року справа № 450/3107/17 надійшла до Верховного Суду. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що на підставі рішення Великобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 60 від 11 листопада 1999 року «Про оформлення права власності на власний житловий будинок АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 » Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2000 року на житловий будинок з приналежними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_2 , зареєстроване в реєстровій книзі № 2 за реєстровим номером № 106. 21 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Олефіром Р. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1117. Згідно даних погосподарської книги Верхньобілківської сільської ради починаючи з 1986 року головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_3 зазначений ОСОБА_7 . За будинковолодінням рахується житловий будинок житловою площею 79,6 кв. м, загальною площею 207,7 кв. м, а також земельна ділянка площею 0, 12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Відповідно до довідки № 1290 від 27 жовтня 2016 року, виданої виконавчим комітетом Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, за ОСОБА_5 до дня його смерті згідно з погосподарськими книгами Верхньобілківської сільської ради рахувався житловий будинок на АДРЕСА_3 . Згідно довідки № 1518 від 28 листопада 2016 року, виданої виконавчим комітетом Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 . До будинковолодіння належить будівля, літня кухня-сарай, Б, будівля, вбиральня, В, споруда, огорожа, 1, споруда, ворота,

2. Встановлено, що спірний будинок був побудований у 1990 році під час перебування в шлюбі батьками позивачки - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Будівельний паспорт виданий на ім`я ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. На день смерті ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_3 разом з ним були зареєстровані та проживали: дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_1 , онук ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою № 1085 від 31 липня 2017 року, виданою виконавчим комітетом Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. За заявою ОСОБА_1 від 09 серпня 2017 року приватним нотаріусом Пустомитівського нотаріального округу Олефіром Р. В., заведено спадкову справу № 96/2017 після смерті ОСОБА_5 09 серпня 2017 року приватний нотаріус Олефір Р. В.за вих. № 510/01-16 надіслав ОСОБА_1 відмову у видачі їй свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що нею не подано правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності померлого на будинок АДРЕСА_3 . Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з обґрунтованості на доведеності позовних вимог. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як дочка та дружина спадкодавця ОСОБА_5 успадкували після його смерті по ј частині житлового будинку АДРЕСА_3 , тому рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради № 60 від 11 листопада 1999 року про оформлення права власності на спірний житловий будинок на ОСОБА_2 є протиправним. За наявності свідоцтва про право власності на вказану нерухомість, виданого на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити свої спадкові права на неї. Разом з тим, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось наступне. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. З огляду на зазначені вимоги в цій справі слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР. Згідно з статтею 71 ЦК Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно до положень статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила, зокрема, визнати незаконним рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради № 60 від 11 листопада 1999 року про оформлення права власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 . Відтак, права ОСОБА_1 як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_5 були порушені 11 листопада 1999 року внаслідок прийняття виконавчим комітетом вищевказаного рішення про оформлення права власності на спірний житловий будинок за її матір`ю ОСОБА_2 . Відповідно до статей 71, 75 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін. Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене права підлягає захистові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15- ц, провадження № 61-20952св19). Апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, врахувавши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволенні позову, однак не врахував, що звертаючись до суду з цим позовом у листопаді 2017 року ОСОБА_1 відповідно до статті 71 ЦК Української РСР пропустила позовну давність щодо вимог про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради від 11 листопада 1999 року про оформлення права власності на спірну нерухомість за ОСОБА_2 , за допомогою належних та допустимих доказів не довела поважність причин пропуску позовної давності,що за вищевикладених обставин є підставою для відмови в задоволенні позову. Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, у задоволенні цих вимог також слід відмовити. З огляду на те, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у позові, проте помилився з мотивами, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України). Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 22 березня 2021 року скасувати, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 березня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов