Постанова 4813 № 522/1552/19

Номер провадження: 22-ц/813/1283/22 Справа № 522/1552/19 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С., Цюри Т.В., за участю секретаря: Хухрова С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, за відсутності учасників справи, апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко Оксани Сергіївни, Державного реєстратора Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» Шевченка Максима Олександровича про витребування майна, встановив: 29.01.2019 року представник Одеської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив: - витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, земельну ділянку площею 0,1845 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:0042:0133, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 29649416; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 28436838; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора комунального підприємства (далі ДР КП) «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13.06.2018 року № 41587931; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення ДР КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 13.06.2018 року № 41587151; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення ДР КП «Департамент державної реєстрації» Шевченка М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.12.2018 року № 44828299; -Стягнути з відповідачів судові витрати (т.1, а.с. 1-20). В обґрунтування позовних вимог, позивач вказував на те, що земельна ділянка площею 0,1845 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:0042:0133, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) є комунальною власністю. Враховуючи, що Одеською міською радою рішення про передачу у власність або користування будь-яким юридичним або фізичним особам вказаної ділянки не приймалось і це нерухоме майно вибуло з володіння Одеської міської ради не з її волі іншим шляхом, то вказане майно підлягає витребуванню на користь Одеської міської ради, а записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та рішення ДР КП «Департамент державної реєстрації» Шевченка М.О., ДР КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) підлягають скасуванню. Також позивач посилався на те, що за наслідками його звернення до правоохоронних органів із зазначенням вищевказаних обставин, 10.01.2019 року у відповідності до ст.ст. 55,58 КПК України територіальну громаду м. Одеси, в особі Одеської міської ради, визнано потерпілою стороною та залучено представника Одеської міської ради до участі у кримінальному провадженні №42019162010000002, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.01.2019р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року в задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ДР КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С., ДР КП «Департамент державної реєстрації» Шевченка М.О. про витребування майна, відмовлено (т.2. а.с. 72-77). Зазначене судове рішення оскаржено в апеляційному порядку учасником справи - Одеською міською радою, а також заступником прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської міської ради (т.2, а.с.79-89, 104-114). В апеляційних скаргах заступник прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, а також Одеська міська рада ставлять питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року та постановлення нового, яким позовну заяву Одеської міської ради задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. 18.02.2020 року на адресу Одеського апеляційного суду від адвоката Савицької О.М., яка представляє інтереси відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому вона зазначила, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційні скарги є необґрунтованими, у зв`язку з чим просили апеляційні скарги прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, а також Одеської міської радизалишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року без змін (т.2, а.с. 146-148). Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання, у тому числі відповідачі ОСОБА_2 , ДР КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С., ДР КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко М.О., оскільки за місцем реєстрації свого місця знаходження, відсутні, як того вимагає ст. 131 ЦПК України(т.2, а.с. 224-225, 235-236, т.3, а.с.2-10). Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції фактично більше 2-х років, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи. Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Таким чином, розгляд даної справи здійснений 25.05.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище, однак від жодного із них не надійшло заяви або клопотання про відкладення розгляду справи з тих чи інших підстав. Повний текст судового рішення складений 27.05.2022 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, відзив на них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Одеської міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що 07.06.2018 року ДР КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С. було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0923 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0129, номер запису про право власності: 26602459, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1575661551101. Підставою виникнення права власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зазначено рішення Одеської міської ради від 15.10.2001 року № 2852/1 - XXIII. Також 07.06.2018 року, ДР КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» Антоненко О.С. було здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0922 га за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0130, номер запису про право власності: 26601751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1575624551101. Підставою виникнення права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку зазначено рішення Одеської міської ради від 15.10.2001 року № 2853/1 - XXIII. В подальшому, 18.07.2018 року, земельна ділянка площею 0,0922 га за адресою: АДРЕСА_3 . була придбана ОСОБА_2 у ОСОБА_3 за договором купівлі- продажу від 18.07.2018 року, серія та номер: 2225, про що ДР приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Янковською О.С. було здійснено відповідний запис до державного реєстру прав власності, номер запису про право власності: 27094759, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1575624551101 (т.1, а.с.121-122). Після об`єднання власником вищезазначених земельних ділянок, 18.10.2018 року ДР Одеської філії КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Мельник Т.І. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 43563906, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1845 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0133, номер запису про право власності: 28436838, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101 (т.1, а.с.148, 149). Також суд зазначив, що в подальшому - 21.12.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя №2452, посвідчений приватним нотаріусом Левчук О.С. (т.1, а.с. 205-206), згідно якого право власності на вищевказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 , про що ДР КП «Департамент державної реєстрації» Шевченком М.О. було внесено відповідні записи до державного реєстру прав власності на нерухоме майно, номер запису про право власності: 29649416, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.12.2018 року № 44828299 (т.1, а.с.156). При цьому суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що вищевикладені обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами фактично визнані. Таким чином, слід дійти висновку про те, що зазначені обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вищевказаної земельної ділянки Вирішуючи даний спір, суд обгрунтовано зазначив, що відповідно до частин 13 ст. 78, ст. 80 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності. За змістом ч. 1 ст. 116, ст. 122 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст. 628 та ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Крім того, ч.1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. У відповідності до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право за певних умов, встановлених ст. 388 ЦК України, витребувати це майно від набувача, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника, або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, викладене свідчить про те, що норми діючого цивільного законодавства визначають умови, коли особа може вважатися добросовісним набувачем майна з відповідними наслідками у вигляді неможливості витребування вказаного спірного майна, і не регламентують виникнення права власності, яке в порядку ст. 328 ЦК України може набуватися на підставах, які не заборонені законом. Вирішуючи даний спір, суд обгрунтовано надав об`єктивну оцінку наявності порушеного чи непорушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до суду, у зв`язку з чим визначив, що позивач не довів перед судом того, що земельна ділянка вибула з володіння Одеської міської ради не з її волі іншим шляхом. Що стосується кримінального провадження №42018162030000171 від 06.12.2018 року, яке порушено за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 та ч.4 ст.190 КК України, та на яке посилались заявники апеляційних скарг, то колегія суддів зазначає наступне. Так, як вбачається з матеріалів справи, слідчим відділом Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42018162030000171 від 06.12.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. Крім того, слідчим відділом Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №420191620100002 від 08.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Вказані кримінальні провадження 19.04.2019 року прокурором Одеської місцевої прокуратури № 3 Буяновою Н.П. об`єднано в одне провадження та присвоєно їм єдиний реєстраційний номер 42018162030000171 (т.2, а.с.8-10). Однак, в подальшому, постановою слідчого СВ Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ст. л-та міліції Насіковської К.С. про закриття кримінального провадження від 06.06.2021 року, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42018162030000171, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3, ч.4 ст. 190 КК України було закрито на підставі абзацу 14 ст. 284 КПК України у зв`язку із завершенням досудового розслідування та жодній особі не було повідомлено про підозру (т.2, а.с.247-248). Таким чином, матеріали справи не мають доказів того, що на даний час існують будь-які кримінальні провадження з приводу незаконного заволодіння спірною земельною ділянкою і підробки рішень Одеської міської ради від 15.10.2001 року № 2852/1 - XXIII та № 2853/1 XXIII, по яким Одеська міська рада є потерпілою, на що є посилання в апеляційних скаргах. Разом з тим, вказані обставини можуть слугувати ні чим іншим, як доказом того, що відповідачі у даній справі жодним чином не можуть нести цивільної відповідальності за позовом Одеської міської ради про витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, земельної ділянки площею 0,1845 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:0042:0133, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101. Більше того, відповідно до правових позицій Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, провадження № 61-22378св19, витребування майна у добросовісного набувача по ст. 388 ЦК України, на що посилався позивач в своїй позовній заяві, є неможливим. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що стороною позивача не доведений факт вибуття нерухомого майна вищевказаної земельної ділянки не передбаченим законом способом, або того, що набуття відповідачем ОСОБА_1 прав власності на спірну земельну ділянку відбулося всупереч вимогам закону чи з порушенням прав інших осіб. Крім того, із наявної в матеріалах справи ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 15.07.2019р. (т.2, а.с.11-12) вбачається, що в діях відповідачів при набутті ними прав власності на спірну земельну ділянку відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення, що судом першої інстанції також було враховано як доказ правомірної поведінки учасників спірних правовідносин. При цьому у вказаному судовому рішенні зазначено про відсутність оригіналів рішень XXIII сесії Одеської міської ради від 15.10.2001 року, з 2840-2995. Таким чином, доводи заявників апеляційної скарги про те, що рішення Одеської міської ради від 15.10.2001 року № 2852/1 XXIII та № 2853/1 XXIII про затвердження проектів відведення земельних ділянок та визнання за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 права власності на ці земельні ділянки, відповідно, є підробленими, є припущенням, що за змістом ч.6 ст. 81 ЦПК України не може бути покладено в основу судового рішення. Більше того, матеріали справи мають копії вищевказаних рішень Одеської міської ради від 15.10.2001 року, які оспорюються позивачем, чим також спростовуються доводи заявників апеляційних скарг щодо незаконності ухваленого судового рішення (т.1, а.с.105, 219). З підстав викладеного, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що підстав для скасування записів про державну реєстрацію прав власності на вищевказану земельну ділянку, матеріали справи не містять. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, (далі - Конвенція) і практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі ЄСПЛ). Так, суд правильно вказав, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про те, що в разі задоволення позову про витребування земельних ділянок відбудеться непропорційне втручання у майнові права власника спірної земельної ділянки. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу позовних вимог Одеської міської ради, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційних скарг. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Крім того, на виконання вимог, передбачених ч.9 ст. 58 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зняти арешт на земельну ділянку, накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19 березня 2019 року (т.1, а.с. 68-69, 83-84), у вигляді арешту на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0133, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101. Керуючись ст.ст. 58, 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційні скарги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, а також Одеської міської ради залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року залишити без змін. Зняти арешт на земельну ділянку, накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19 березня 2019 року, у вигляді арешту на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:54:002:0133, номер запису про право власності: 28436838, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1670597451101. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда О.С. Комлева Т.В. Цюра