Постанова 4855 № 640/756/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/756/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просив суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 вересня 2020 року №0262578-3312-2656. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального права. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що нежитлове приміщення, яке належить ОСОБА_1 , розташоване в підвалі житлового багатоквартирного будинку, а тому за класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення будівлі відноситься до будинків багатоквартирної масової забудови. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що в даному випадку при обрахування податку слід застосовувати понижений коефіцієнт 0,75, а не 1,5, як це зроблено податковим органом. На підтвердження своїх доводів апелянт долучив до апеляційної скарги експертний висновок. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що наданий позивачем експертний висновок не відповідає вимогам процесуального законодавства, оскільки поданий до суду з порушенням процесуальних строків та у неналежний спосіб. Відповідач зазначив, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, в підвалі літ.А. загальною площею 186,3 кв.м. Вказані обставини на переконання відповідача спростовують твердження позивача про те, що оскільки вказане приміщення розташоване у підвалі житлового багатоквартирного будинку, тому мало бути віднесено податковим органом до класу будівель багатоквартирної масової забудови». Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, є власником нежитлового приміщення №100 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 186,3 кв.м. 10.09.2020 відповідач згідно з підп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до підп.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України прийняв податкове повідомлення-рішення №0262578-3312-2656 про сплату позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 11661,45 грн. Вважаючи вказане податкове повідомлення - рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України). Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України. Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Згідно з пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції до внесення змін за Законом №466-IX від 16.01.2020, що набрали чинності з 01.07.2020) встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що будь-які зміни в систему оподаткування, для того, щоб їх дія розпочалася з початку нового бюджетного періоду (в даному випадку з 01.01.2019) повинні бути прийняті та набрати чинності не пізніше 30.06.2018. 23.06.2011 Київська міська рада прийняла рішення №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким установлено нові податки та збори в м. Києві, в тому числі податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю. Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» №58/923 від 28.01.2015 внесено зміни до рішення Київської міської ради №242/5629 від 23.06.2011 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві», виклавши його в новій редакції, встановлено нові податки та збори в м.Києві, в тому числі податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю, та, поміж іншого, затверджено положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток 1). 18.10.2018 Київською міською радою прийнято рішення №1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», пунктом 1.1 якого внесено зміни до місцевих податків і зборів у місті Києві, в тому числі до оподаткування нерухомого майна шляхом викладення в новій редакції додатку 1 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення від 28.01.2015 №58/923). Додаток 1 до рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018 містить таблицю №1 «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яка визначає ставки податку за 1 кв.метр (у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати) окремо для юридичних і фізичних осіб в залежності від типу (виду, класу) об`єкта нерухомості усіх місць розташування (зональності). У примітці №1 вказано, що класифікація будівель та споруд, код та найменування зазначені відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту №507 від 17.08.2000. Відповідно до таблиці 1 зазначеного Положення на 2019 рік ставка податку щодо об`єктів нерухомого майна у вигляді нежитлового приміщення, для фізичних осіб становить 1,5 відсотки за 1 кв.м. бази оподаткування. Позивачу на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, яке, як зазначає позивача, є частиною багатоквартирного будинку масової забудови та є невід`ємною його частиною. Колегія суддів зазначає, що з метою уніфікації об`єктів нерухомості Державним комітетом України та стандартизації метрології та сертифікації розроблено та затверджено Наказом від 17.08.2000 №507 Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою. Визначення належності будівлі до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об`єкта нерухомості, згідно з Класифікатором. Державний класифікатор 018-2000 використовується для визначення статусу нежитлового приміщення, від якого залежить ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації на об`єкт нерухомого майна. Даної правової позиції дотримується Касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в постанові від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16 (провадження К/9901/1438/17, номер в ЄДРСР: 71939089). Наявними у матеріалах справи доказами, а саме: витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстром прав власності на нерухоме майно, Державним реєстром Іпотек, Єдиним реєстром заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підтверджено, що позивачу на праві приватної власності належить нерухоме майно загальною площею 186,3 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлове приміщення, в підвалі літ.А, об`єкт житлової нерухомості. Суд першої інстанції вірно зазначив, що доводи позивача про функціональне призначення нежитлового приміщення, спростовуються відомостями наявними у наведених вище реєстрах, де відсутні посилання на функціональне призначення такого приміщення як частини багатоквартирного будинку масової забудови. До того ж, як вбачається з копії технічного паспорту нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за функціональним призначенням останнє значиться як «приміщення громадського призначення», а відтак, позивачем не доведено та не підкріплено належними та достатніми доказами аргументи щодо наявності підстав для застосування пониженого коефіцієнту до ставки податку на зазначене приміщення. Суд першої інстанції також вірно зазначив, що доводи позивача щодо можливості застосування пониженого коефіцієнту 0,75 до ставки податку є безпідставними й з огляду на те, що Рішенням Київської міської ради таку ставку коефіцієнту встановлено для об`єктів житлової нерухомості. Стосовно доданого до апеляційної скарги експертного висновку АС2 №2136501 від 31.12.2021 колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що, в силу вимог частин 3-5 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. З аналізу цієї правової норми слідує висновок, що своє право на подання доказів позивач реалізував під час розгляду справи у суді першої інстанції; до апеляційного суду нові докази можуть подаватися у виключних випадках, якщо буде доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 21 червня 2018 року у справі № 826/4504/17. Однак зі змісту апеляційної скарги та наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що позивач був позбавлений можливості з незалежних від нього об`єктивних обставин подати до суду першої інстанції вказані докази. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: Н.М. Єгорова А.Ю. Коротких