Постанова Донецький апеляційний суд № 229/607/21

Єдиний унікальний номер 229/607/21 Номер провадження 22-ц/804/450/22 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2022 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Мальованого Ю.М., суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу № 229/607/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 16 листопада 2021 року (суддя першої інстанції Панова Т.Л.), - В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтував тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 25 листопада 2011 року, згідно якої отримав кредит. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 18 січня 2021 року виникла заборгованість в загальній сумі 20 604 грн. 47 коп., з яких: 17 204 грн. 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 3 399 грн. 48 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Вказану заборгованість АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 16 листопада 2021 року АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 25 листопада 2011 року у сумі 3 712 грн. 78 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 16 листопада 2021 року, позивач АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, недостатньо повне дослідження письмових доказів та дійсних обставин справи, що мають значення для справи, та на ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення, просив суд скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 16 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що згідно з п. 1.1.5.5. кредитного договору банк не несе відповідальності у випадку, якщо інформація про рахунки клієнта, карту, контрольну інформацію клієнта, відправленому в СМС-повідомленні ПІН- коді, ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24, паролі (ніку) МоbilBanking або проведених клієнтом операціях стане відомою іншим особам внаслідок несумлінного виконання клієнтом умов їхнього зберігання і використання та прослуховування або перехоплення інформації у каналах зв`язку надання банківських послуг під час використання цих каналів. АТ КБ «Приватбанк» посилається на те, що ОСОБА_1 не було виконано пункт 1.1.2.1.21 кредитного договору щодо негайного повідомлення банку шляхом дзвінка до колцентру (протягом 15 хвилин) інформацію щодо викрадення належного йому мобільного телефону та про несанкціоноване списання кредитних коштів з його картки третіми особами. Також, суд не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15. Позивач вважає, що при наявності факту крадіжки грошових коштів з кредитної карти відповідача, відшкодувати спричинену шкоду відповідачу має винна особа, а не позивач. Відповідачем ОСОБА_1 на апеляційну скаргу позивача надано письмовий відзив, в якому, посилаючись на її необґрунтованість, заперечує проти її задоволення. При цьому посилається на те, що станом на 07 березня 2020 року заборгованість відповідача за договором б/н від 25 листопада 2011 року становила 3712 грн. 78 коп., яку він визнає. Зазначив, що він є інвалідом 1 групи по зору, у зв`язку з чим не виявив крадіжку карток саме в день здійснення нападу, а дізнався про вказані обставини 12 березня 2020 року під час купівлі ліків та продовольчих товарів, після чого повідомив позивача про крадіжку за телефоном гарячої лінії. 17 березня 2020 року Дружківським відділом поліції було відкрито кримінальне провадження за № 12020050260000238 за ч. 2 ст. 186 КК України, по якому він визнаний потерпілим. На адресу АТ КБ «Приватбанк» направлено лист з проханням зупинити нарахування відсотків та пені за кредитною карткою, так як вони після нападу не перебували у його володінні, але позивач продовжив відповідні нарахування відсотків та пені. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Таким вимогам закону судове рішення відповідає в повній мірі. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 25 листопада 2011 року (а.с. 13, том 1). Відповідно до умов Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, яку 25 листопада 2011 року підписав ОСОБА_1 , вбачається, що відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, які разом з Пам`яткою клієнта та Тарифами складають Договір про надання банківських послуг (а.с. 16, 17-40, том 1). Згідно з довідкою позивача між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 підписано кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 зі строком дії з 03 вересня 2014 року по травень 2018 року; № НОМЕР_2 зі строком дії з 29 січня 2018 року по грудень 2021 року, № НОМЕР_3 зі строком дії з 20 вересня 2019 року по квітень 2023 року, № НОМЕР_4 зі строком дії з 06 березня 2020 року по квітень 2023 року, № НОМЕР_5 зі строком дії з 17 березня 2020 року по жовтень 2023 року (а.с. 12, том 1). Згідно з наданим позивачем розрахунком, загальний розмір заборгованості за кредитним договором станом на 18 січня 2021 року становить 20 604 грн. 47 коп., з яких: 17 204 грн. 99 коп. - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі: 3 399 грн. 48 коп. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 5-10, том 1). З довідки МСЕК серії 12 ААА №712128 вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи з 04 квітня 2018 року безстроково, з причин загального захворювання зору, потребує постійного стороннього догляду та допомоги (а.с. 102, том 1). Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12020050260000238, внесеного до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України 17 березня 2020 року за зверненням ОСОБА_1 про те, що 07 березня 2020 року невстановлена особа умисно, таємно з корисливих мотивів викрала його банківські карти з яких в подальшому зняла грошові кошти, завдавши матеріальну шкоду 10 000, 00 грн. (а.с. 71, том 1). 12 березня 2020 року ОСОБА_1 на адресу АТ КБ «Приватбанк» направлено лист з проханням зупинити нарахування відсотків за кредитною карткою НОМЕР_6 , у зв`язку з тим, що 07 березня 2020 року на нього здійснено напад, через що його картки були викрадені та фактично не перебували в користуванні відповідача (а.с. 73, том 1). Згідно з виписки по карті/рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_7 ) за кредитним договором № SAMDNWFC00008623926 від 03 вересня 2014 року за період з 07 березня 2020 по 01 листопада 2020 року позивачу щомісячно нараховуються відсотки за використання кредитного ліміту та щомісячний платіж за послугою «Оплата частиною» яку позивач не оформлював (а.с. 139, 140, 158, том 1). Листом від 22 червня 2021 року № 1403183-ВБ АТ КБ «Приватбанк» повідомив, що змінено фінансовий номер відповідача: був встановлений фінансовий номер у банкоматі CADO4075 м. Дружківка, вул. Космонавтів, 59, відділення банку, за допомогою картки НОМЕР_8 , телефон НОМЕР_9 08.03.2020 року 16:41:25. клієнт поставив ознак фінансового телефону в банкоматі #CADO1612. Щодо зміни пін-коду кредитної картки № НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_1 у період з 07.03.2020 року по 15.03.2020 року зазначають, що НОМЕР_10 через смс був змінений пін-код по картці НОМЕР_6 08.03.2020 року16:54:28. Стосовно звернення ОСОБА_1 у період з 09 по 15 березня 2020 року до гарячої лінії банку чи безпосередньо до відділення банку, про шахрайські дії з його карткою, відомості надати не можуть через неможливість перевірити наявність чи відсутність таких звернень. 10 березня 2020 року відповідач за допомогою кредитної картки скористався сервісом «оплата частинами», у результаті чого оформив договір № 20031029319939 «оплата частинами» на суму 8 897, 00 грн. (а.с. 156, том 1). Згідно інформації наданої ПрАТ «ВФ Україна», абонентський номер НОМЕР_11 в період з 07 березня 2020 року по 15 березня 2020 року обслуговувався знеособлено (анонімно) на умовах передплаченого зв`язку ПрАТ «ВФ Україна», тому визначити абонента в користуванні якого знаходився вказаний телефонний номер, не мають можливості. За вказаний період здійснено два дзвінки з абонентського номера НОМЕР_11 на номер НОМЕР_12 гарячу лінію АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 185-186, том 1). Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 3 712 грн. 78 коп. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон). Відповідно до пункту 1.14 ст. 1 Закону електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ. Згідно з пунктом 14.14 ст. 14 Закону банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банка. Під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. У разі невиконання банком обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк. Пунктом 14.15 ст. 14 Закону передбачено, що користувач відповідно до умов договору зобов`язаний надати банку інформацію для здійснення контактів з ним, а банк зобов`язаний зберігати цю інформацію протягом дії договору. Обов`язок банку щодо повідомлення користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним: у разі інформування банком користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; у разі відмови користувача від отримання повідомлень банку про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі. Проте, на виконання вказаних вимог закону банк не надав належних доказів про виконання свого обов`язку. Згідно з пунктом 14.16 ст. 16 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Згідно з пунктом 14.17 ст. 14 Закону банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень скарг громадян. Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу встановлені пунктом 37.2 ст. 37 цього Закону. Згідно пункту 37.2 ст. 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Постановою Національного банку України «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05 листопада 2014 року № 705 затверджено Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням. Вказане Положення містить загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками (у розділі 6) та встановлює аналогічні обов`язки банку та користувача електронного платіжного засобу. Так відповідно до пунктів 7, 8, 9 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010 № 223, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) та від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18), від 27 січня 2021 року у справі № 210/1242/18 (провадження № 61-1556св20) вказану правову позицію підтримав. У ч. 4 ст. 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 повідомив АТ КБ «Приватбанк» про те, що 07 березня 2020 року на нього скоєно напад поєднаний з насильством внаслідок чого його банківські картки та телефон опинились в руках невідомих осіб, та про порушення з цього приводу кримінальної справи, а також просив зупинити нарахування відсотків за його рахунками, дійшов правильного висновку, що позивач не звернув належної уваги на заяву відповідача та не вчинив дії щодо зупинення нарахування відсотків на рахунки відповідача. Крім того, позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши викрадення карток, невідкладно повідомив позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлювалась особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості в розмірі 20 604 грн. 47 коп. Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, станом на день вчинення кримінального правопорушення, тобто на 07 березня 2020 року розмір заборгованості відповідача перед АТ КБ «Приватбанк» становив 3 712 грн. 78 коп. Крім того, позивач не довів, що відповідач був повідомлений про операції з його картковим рахунком та не надав суду інформації за наслідками службового розслідування, яке проводилось банком. Отже, у відповідності до пунктів 14.14, 14.15 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі невиконання банком обов`язків з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від здійснення таких операцій несе банк, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача кредитної заборгованості в розмірі 20 604 грн. 47 коп. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що банком не здійснено припинення виконання будь-яких операцій по кредитному рахунку після повідомлення його відповідачем на гарячу лінію та у поліцію, тому обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість станом на 07 березня 2020 року в розмірі 3 712 грн. 78 коп. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судами не враховано висновку викладеного у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15 є безпідставними, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини справи. Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції по суті вирішення спору, яким правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст. 89 ЦПК України). Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував норм чинного законодавства при вирішенні спору, є помилковими. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. При цьому суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Крім того, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду без змін, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 16 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25 травня 2022 року. Суддя-доповідач: Ю.М. Мальований Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська