Постанова 4804 № 221/3023/18

22-ц/804/429/21 221/3023/18 Єдиний унікальний номер 221/3023/18 Номер провадження 22-ц/804/429/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Принцевської В.П., сторони : позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Мохова Є.І., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: В травні 2018 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 40662,55 гривень. В обґрунтування позову зазначив, що 21 березня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 3600 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Позивач свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом, проте умови Кредитного договору відповідачем належним чином не виконуються. Станом на 28.02.2018 року заборгованість за кредитним договором становить 40662,55 грн., з яких 788,64 грн. заборгованість за кредитом; 33273,62 заборгованість за відсотками за користування кредитом; 4187,79 грн заборгованість за пеню та комісією, штраф 500 грн (фіксована частина) та штраф 1912,50 грн (процентна складова). Позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 40662,55 грн. та відшкодувати судові витрати. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року позов задоволений частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 788,64 грн., а також судовий збір в сумі 37,17 грн. Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати та задовольнити вимоги банку повністю, стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом. Вказує, що належним чином довів обставини, на які посилався, і відповідач повністю була обізнана про умови кредитування, прийняла їх, тому всі вимоги банку є обґрунтованими. Так, в матеріалах справи є довідка, що підтверджує обізнаність позичальника із конкретними умовами кредитування. Отже, суд не врахував, що сторони обумовили кредитні правовідносини і порядок повернення кредитної заборгованості. Відповідно до ч.13 ст.7, ч.ч. 1,3 ст.368, ч.1 ст.369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Судове рішення в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам, пені і штрафів зазначеним вимогам закону відповідає повністю. А правомірність задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом не є предметом даного апеляційного оскарження, в зв`язку з чим законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині апеляційною інстанцією не перевіряється, виходячи з меж перегляду справи в порядку апеляції. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є у мови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21.03.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договорів, згідно із умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту з стартовим розміром 3600 грн на платіжну катку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.7). Формою договору між сторонами є анкета-заява, яку відповідач ОСОБА_1 підписала, та погодилась з тим, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, запропонованими банком Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складає між позичальником і банком договір про надання банківських послуг. У заяві також зазначено, що умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку, і відповідач зобов`язалася виконувати вимоги умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку. При підписанні даного договору відповідач погодила своїм особистим підписом довідку про Умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», таким чином сторони обумовили базову відсоткову ставку на місяць - 2,5% (тобто 30 % річних) ( а.с.8) Зі справи також вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачу на підставі кредитного договору б/н від 31 березня 2011 року була видана платіжна картка № НОМЕР_1 строком дії до 31 січня 2015 року, якою вона користувалася, що підтверджується розшифровкою руху коштів по кредитному рахунку (а.с.95-99). Врахувавши такі обставини, суд першої інстанції вважав, що між сторонами укладено кредитний договір, але Умови кредитування відповідачем не підписані, тому немає підстав вважати, що позичальник обізнаний про умови кредиту, відповідно, стягненню на користь позивача підлягає тільки сума заборгованості за тілом кредиту. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту ніким з сторін не оскаржується, тому колегією суддів не переглядається. Відмовляючи у задоволені позову щодо стягнення відсотків за користування кредитом, суд виходив з того, що строк позовної давності стосовно повернення кредиту в повному обсязі слід відраховувати з часу закінчення строку дії кредитної картки, тобто, з 31.01.2015 року. А приймаючи до уваги, що банк звернувся до суду тільки 15.05.2018 року, суд вважав, що позивач пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення боргу за відсотками. Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14. Відповідачу ОСОБА_1 було видано кредитну картку за № НОМЕР_1 строком дії до кінця січня 2015 року (а.с.128). Суд в рішенні керувався нормою ч.3 статті 267 ЦК України, якою встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з ч.4 цієї ж статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачем ОСОБА_1 письмово заявлено суду про застосування наслідків строку позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення (а.с. 69-72). Судом першої інстанції встановлено, що строк дії кредитної картки ОСОБА_1 до останнього дня січня 2015 року (а.с.128). Таким чином, договір діяв до 31 січня 2015 року, після чого у банку виникло право вимагати повернення кредиту, звернувшись до суду в установлений законом строк позовної давності. Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у травні 2018 року, надавши розрахунок заборгованості станом на 28 лютого 2018 року, тобто після спливу трирічного строку з часу спливу терміну дії кредитної картки. Зважаючи на вищевикладене, суд прийшов до законного висновку, що посилання відповідача на пропуск позивачем трирічного строку позовної давності є обґрунтованими. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач посилався на те, що п.1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 (а.с.22) для вимог банку щодо повернення кредиту, відсотків, неустойки становлений строк позовної давності 50 років, тому банком не пропущений строк звернення до суду з даними вимогами. Вирішуючи питання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції не прийняв таку позицію позивача. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, про що укладається договір у письмовій формі (ч.1 ст.259 ЦК України). Тобто, збільшення строку позовної давності повинно бути обумовлено конкретною датою чи строком та підтверджено підписом позичальника. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Неможливо прийняти до уваги положення п. 1.1.7.31 Умов та правила надання банківських послуг, якими встановлено позовну давність тривалістю в 50 років, з тих підстав, що Умови не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними. У заяві-анкеті позичальника (а.с. 8) домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. Крім того, Банком не підтверджено належно, що на час укладення договору із відповідачем 21.03.2011 року діяли саме Умови та Правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256. Виходячи з викладеного, суд прийшов до правильного висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 21.03.2011 року по 31.01.2015 року необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності, а в частині позовних вимог банку про стягнення нарахованих процентів за кредитним договором від 21 березня 2011 за період з 01 лютого 2015 року (наступний день після закінчення строку кредитування) до 28 лютого 2018 року (час, станом на який банк розрахував заборгованість, яка є предметом позову) та неустойки на ці проценти - у зв`язку з їх безпідставністю. Судом також надана правова оцінка вимогам Банку про стягнення пені й штрафів з відповідача, і в цій частині позивних вимог відмовлено також. Суд при цьому вірно застосував норми матеріального права. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком правильного і обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в повному обсязі не доведені, і задоволенню підлягають тільки частково щодо стягнення тіла кредиту, як і вирішено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду без правового обґрунтування власної позиції. Зі справи вбачається, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, обставини, що стосуються користування відповідачем послугами банку, і зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи. Твердження апелянта про те, що суд неправомірно відмовив у задоволенні позову в оскарженій частині, не мають значення, оскільки не ґрунтуються на законі і не мають підтвердження у матеріалах справи. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в оскарженій частині рішення, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Керуючись ст.374, 367, 375, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 09 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 26 лютого 2021 року. Судді Є.Є. Мальцева В.М. Барков В.П. Принцевська