Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/19270/20

Справа № 127/19270/20 Провадження № 22-ц/801/799/2022 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2022 рокуСправа № 127/19270/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В. (суддя-доповідач), суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г., з участю секретаря судового засідання: Олійник Г.Є., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач: ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Яна Анатоліївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , який діє як опікун в інтересах ОСОБА_1 , поданою адвокатом Кобзіною Альоною Сергіївною та ОСОБА_2 , який діє як опікун в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 січня 2022 року, ухвалене у складі судді Дернової В.В., в залі суду, встановив: У вересні 2020 року ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та як опікун діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який є батьком позивачів та відповідача, і за життя, а саме 18.08.2009 ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. за реєстровим №597, за умовами якого він заповів належну йому 1/2 частку в квартирі за АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_3 . Позивачем вказано, що спадкодавець ОСОБА_4 під час вчинення заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому звернувшись в суд із даним позовом, просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 18.08.2009, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А., зареєстрований в реєстрі за №597. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та як опікун діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А., про визнання заповіту недійсним відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свій висновок обґрунтував тим, що відсутні правові підстави для визнання недійсним оскаржуваного заповіту, оскільки як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта №12 від 06.10.2021, ОСОБА_4 на час складання заповіту від 18.08.2009 на психічні розлади не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності. На час складання заповіту від 18.08.2009 ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Також судом першої інстанції зазначено про те, що оскільки позивач ОСОБА_1 як інвалід ІІ групи є повнолітнім непрацездатним сином ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА №308587 від 03.02.2010, то він має право на обов`язкову частку у спадщині. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, адвокатом Кобзіною Альоною Сергіївною в інтересах ОСОБА_2 , який діє як опікун в інтересах ОСОБА_1 , з посиланням на неповноту та невірне з`ясування обставин справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, подано апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції помилково встановлено доведеними обставини того, що спадкодавець усвідомлював значення своїх дій під час складання заповіту та міг керувати ними, оскільки відповідно до матеріалів справи померлий ОСОБА_4 страждав на ряд захворювань, які по клінічних характеристиках та особливостях перебігу можуть вказувати на наявність в останнього психічних розладів. Також ОСОБА_2 , який діє як опікун в інтересах ОСОБА_1 було особисто подану апеляційну скаргу. Вказана апеляційна скарга є аналогічною по змісту апеляційній скарзі, поданій адвокатом Кобзіною А.С. Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_2 , який одночасно діє як опікун в інтересах ОСОБА_1 , а також його представник апеляційні скарги підтримали з посиланням на викладені у них обставини. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявки не перешкоджає розгляду справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , а також відповідач ОСОБА_3 є рідними братами та синами ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_2 є опікуном та законним представником позивача ОСОБА_1 (а.с. 29, 34-35). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується повторним Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 03.06.2014, актовий запис №1417 (а.с. 21). Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 18 травня 1993 року, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної власності позивачу ОСОБА_1 та спадкодавцеві ОСОБА_4 (а.с. 31). Як вбачається із заповіту, посвідченого 18.08.2009 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. за реєстровим №597, ОСОБА_4 заповів належну йому 1/2 частку в квартирі за АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянину Російської Федерації (а.с. 61). Звернувшись в суд із даним позовом ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та як опікун діє в інтересах ОСОБА_1 , заявлено вимогу про визнання заповіту недійсним, обгрунтовуючи вимогу тим, що спадкодавець ОСОБА_4 під час вчинення заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України). Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України. Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Відповідно до правової позиції КЦС ВС викладеної в постанові від 25 березня 2020 року у справі №303/5126/18, дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (стаття 1234 ЦК України). Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі №674/461/16-ц (провадження №61-34764св18) зроблено висновок, що "підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами". З матеріалів справи видно, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта №12 від 06.10.2021, ОСОБА_4 на час складання заповіту від 18.08.2009 на психічні розлади не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності; на час складання заповіту від 18.08.2009 ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (а.с. 143-148), а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним заповіту. Також, із змісту оскаржуваного заповіту вбачається, що заповіт містить рукописний текст «Тексь заповеду прочитаный мною, ОСОБА_5 , особисто вголос, його зміст і умови відповідають моїм дійсним наміром» та підпис « ОСОБА_5 ». В оспорюваному заповіті від 18.08.2009 зазначено час і місце його складання, також зазначено, що заповідач перебуває при здоровому розумі, усвідомлює значення своїх дій, діє добровільно, без будь-якого примусу, заповідачу роз`яснено зміст статей ЦК України щодо недійсності правочинів, зміст статей 1233-1236, 1241, 1245, 1247-1248, 1254, 1257, 1307 ЦК України, заповіт підписаний заповідачем власноруч, до підписання прочитаний вголос заповідачем. Вказаний заповіт складений з дотриманням письмової форми та посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бортнік Я.А. як передбачено ЗУ «Про нотаріат» та статтею 1248 ЦК України. За таких обставин, установивши, що при складанні заповіту порушень щодо його оформлення та посвідчення не допущено, позивач не довів обставин відсутності волевиявлення заповідача щодо складання заповіту на користь відповідача, справжність підпису заповідача не спростовано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи, як позовної заяви так і апеляційних скарг про те, що ОСОБА_4 не міг підписати заповіт, оскільки страждав на ряд захворювань, які по клінічних характеристиках та особливостях перебігу можуть вказувати на наявність в останнього психічних розладів, які могли впливати на здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними, не заслуговують на увагу, оскільки належними доказами дані факти не підтверджені та спростовуються висновком судово-психіатричного експерта. Щодо посилань на необхідність допиту ОСОБА_2 в якості свідка, то суд звертає увагу на те, ОСОБА_2 є позивачем у даній справі та вправі надати пояснення в судовому засіданні при розгляді справи, як від свого імені, так і від імені ОСОБА_1 , інтереси якого він представляє. При цьому, у апеляційних скаргах не обґрунтовано, яким чином покази ОСОБА_2 , надані ним в якості свідка, впливатимуть на предмет доказування та на зміст судового рішення. Крім того, показання свідків не можуть бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним. Наведені у скаргах доводи про необхідність призначення у справі повторної експертизи також не приймаються судом до уваги з огляду на те, що експертами Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. Ющенка» у висновку судово - психіатричного експерта №12 від 06.10.2021 надано відповіді на усі поставлені в ухвалі суду питання. При цьому, будь - яких належних аргументів та доказів на підтвердження того, що вказаний висновок є необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, заявниками не наведено, а тому заявлене клопотання про призначення повторної експертизи не містить таких підстав, які зобов`язували б суд її призначити, про що було вказано в ухвалах Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2022 року та від 10 травня 2022 року, якими у задоволенні вказаних клопотань відмовлено. Інші, викладені в апеляційних скаргах доводи щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Аргументи апеляційних скарг, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скарг не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційні скарги не підлягають задоволенню, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційними скаргами. В даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційних скарг в силу п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, - постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_2 , який діє як опікун в інтересах ОСОБА_1 , подану адвокатом Кобзіною Альоною Сергіївною та ОСОБА_2 , який діє як опікун в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 січня 2022 року залишити без змін. Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуючий: В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук