Постанова 4801 № 145/252/24

Справа № 145/252/24 Провадження № 22-ц/801/2190/2024 Категорія: 88 Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2024 рокуСправа № 145/252/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В., за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., за участю сторін: заявника ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №145/252/24 зазаявою ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною та призначення опікуна, за апеляційними скаргами адвоката Воронцової Ольги Валентинівни, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2024 року,яке ухвалила суддя Копилова Л.В., присяжні Прудник В.С. , Скрипник О.Г., в Тиврівськомурайонному суді Вінницької області, повний текст складено 05 вересня 2024 року, в с т а н о в и в: В лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про визнання особи недієздатною та призначення опікуна, мотивуючи позовні вимоги тим, що його рідний дядько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного захворювання. Він потребує сторонньої допомоги, обмежений у здатності керувати своїми діями. Його дядько проживає разом з ним по АДРЕСА_1 . Він здійснює його догляд протягом останніх 10 років та бажає продовжувати такий догляд в подальшому. Таким чином, просив суд визнати його дядька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця по АДРЕСА_1 недієздатним та призначити його опікуном. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2024 року заяву задоволено частково. Визнано недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 . В іншій частині задоволення заяви - відмовлено. Тимчасово покладено обов`язки опікуна над недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на орган опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку визначеному законодавством. Встановлено строк дії рішення в частині визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним в два роки з дня набрання рішенням законної сили. Не погодившись з вказаним рішенням суду, адвокат Воронцова О.В., яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.Просила рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву задовольнити. Крім того, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в призначенні опікуном, ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним і таким, що підлягає скасуванню через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, через невідповідність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права. Просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені заяви про призначення його опікуном над недієздатним ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву задовольнити. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволеної заяви про визнання недієздатним ОСОБА_3 , апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_3 , який є інвалідом ІІ групи. ОСОБА_1 за місцем свого проживання характеризується позитивно, несудимий. Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03 січня 2024 року ОСОБА_1 проживає разом з дядьком ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 , здійснює догляд за ним, який є інвалідом ІІ групи і потребує сторонньої допомоги. Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу № 254 від 02 травня 2024 року, ОСОБА_3 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді деменції при інших уточнених захворюваннях - внаслідок органічного ураження головного мозку травматичного генезу. Про це свідчать дані анамнезу про отримання ним у віці 4 -х років важкої черепно - мозкової травми, з тривалим періодом перебування в коматозному стані (близько тижня), що стало причиною органічного ураження головного мозку, а відтак, порушення пізнавальної функції психічної діяльності, унеможливило виконання професійних навичок та навичок по самообслуговуванню, призвело до його грубої соціально- трудової дезадаптації. ОСОБА_3 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді деменції при інших уточнених захворюваннях. ОСОБА_3 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Гніванської міської ради від 12 лютого 2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає разом з дядьком ОСОБА_3 , який має ІІ групу інвалідності. ОСОБА_1 фактично здійснює догляд за дядьком та за станом свого здоров`я може здійснювати такий догляд. Згідно подання органу опіки та піклування Гніванської міської ради від 12 лютого 2024 року виконком встановив, що заявник ОСОБА_1 проживає разом зі своїм дядьком ОСОБА_3 , який є інвалідом ІІ групи. Він фактично здійснює догляд за дядьком. З урахуванням наведеного просить призначити ОСОБА_1 опікуном над його дядьком. Як вбачається з матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Відмовляючи в задоволенні заяви в частині призначення опікуном недієздатного ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що висновок органу опіки і піклування Гніванської міської ради, не містить належної, повної та обґрунтованої мотивації в призначенні саме заявника опікуном над недієздатним дядьком ОСОБА_3 , а не іншу особу, оскільки у ОСОБА_3 є донька, також є сестра - мати заявника. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки. Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України). Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. У частинах другій-п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17. Статтею 9 СК України встановлено коло осіб, сімейні особи між якими регулюються СК України, зокрема це подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі. Відповідно до частини четвертої статті 2 СК України Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі №205/4245/17. Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №336/5652/18 зазначив, що відповідно до ч.1 ст.67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. У частині 1 ст.300 ЦПК України закріплено вимогу про вирішення рішенням суду питання про призначення піклувальника чи опікуна за поданням органу опіки та піклування. Отже, така регламентація відносить до сфери судової юрисдикції та повноважень суду про призначення піклувальників чи опікунів. При цьому функції опіки та піклування залишаються за органами опіки та піклування, у тому числі щодо осіб, які обмежені у цивільній дієздатності або визнані недієздатними судом. Опіка та піклування правовий інститут, який регулює суспільні відносини, пов`язані з установленням опіки та піклування, здійсненням функцій опіки та піклування та зупиненням опіки та піклування. Віднесення до компетенції суду встановлення опіки та піклування та призначення опікунів або піклувальників судовим рішенням ставить питання про механізм їх практичного вирішення при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності та визнання фізичної особи недієздатною. Перш за все, виходячи з вимог процесуального законодавства, питання про призначення опікуна або піклувальника входить до предмета судового розгляду як похідне від головних юридичних фактів, що становлять предмет доказування по цих справах. Повноваження суду в цьому відношенні пов`язані з розглядом питання про призначення опікуна або піклувальника на підставі тих пропозицій та висновків по справі, які зроблені органом опіки та піклування як органу спеціальної компетенції, на якого за законом покладені функції опіки та піклування. Виходячи з процесуальних функцій органів опіки та піклування та їх процесуального статусу в цивільному процесі, підстав та процесуальних форм їх участі (ст. 60 ЦПК України), їх подання про призначення конкретної особи опікуном або піклувальником може міститися в окремому документі або письмовому висновку, який робить представник органу опіки та піклування в судовому засіданні. Подання органу опіки та піклування має оцінюватися судом з точки зору його обґрунтованості і не є обов`язковим для суду. Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні стосунки між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна. Таким чином, виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі №751/9572/19 (провадження № 61-3053св21). Апеляційний суд зауважує, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, проте без доведення передбачених законом умов воно не може бути підставою для призначення опікуна у судовому порядку. Твердження в апеляційних скаргах про не врахування судом першої інстанції, що орган опіки та піклування погодив кандидатуру заявника ОСОБА_1 для призначення опікуном над недієздатним ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині вірно виходив з того, що подання від 02 лютого 2024 року, не містить належної, повної та обґрунтованої мотивації в призначенні саме заявника опікуном над недієздатним ОСОБА_3 , за наявності доньки, сестри (мати заявника), не проаналізована фізична можливість заявника, з врахуванням його працевлаштування, виконувати опікунські обов`язки цілодобово. Колегія суддів звертає увагу на те, що фізична особа може бути призначена опікуном лише за її згодою (ч.3 ст. 63 ЦК України), як правильно зазначив апелянт у скарзі. Проте сама по собі вказана обставина не може бути безумовною підставою для призначення опікуном особи, яка, на думку суду, не відповідає вимогам ст. 67 ЦК України. Тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви в цій частині є правильним. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Посилання в апеляційній скарзі на те, що заінтересована особа Гніванська міська рада не заперечує проти задоволення поданої заяви, не береться до уваги, оскільки в даному випадку відсутні законні підстави для задоволення заяви призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 . Аргументи апеляційних скарг щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного судового рішення в частині відмови у призначенні заявника опікуном недієздатного ОСОБА_3 , є безпідставними, адже при постановленні рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції керувався відповідними нормами матеріального права, що регулюють питання призначення опікуна. Інші доводи апеляційних скарг не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32). Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційні скарги адвоката Воронцової Ольги Валентинівни, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2024 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Матківська М.В. Міхасішин І.В.