Постанова Кропивницький апеляційний суд № 402/438/20

ПОСТАНОВА Іменем України 20 травня 2022 року м. Кропивницький справа № 402/438/20 провадження № 22-ц/4809/478/22 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л., за участі секретаря - Савченко Н. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Благовіщенська районна державна адміністрація, Благовіщенська міська рада Кіровоградської області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Висіцької Ірини Володимирівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 рокуу складі судді Бондаренка А. А. і В С Т А Н О В И В: В червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Благовіщенської районної державної адміністрації, Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області) та просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) в розмірі 4,38 умовних кадастрових гектарах, що належала на праві колективної власності КСП «Нива» Ульяновського району Кіровоградської області, розташовану на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області та виділити йому земельну ділянку із земель запасу (резервного фонду) Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області в рахунок такого паю, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_5 , а спадкоємцями першої черги за законом після померлої є ОСОБА_3 та її дочки та сестри позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які не звертались у строк, передбачений ст. 1270 ЦПК України для прийняття спадщини та на спадкове майно не претендують. В свою чергу, позивач вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України шляхом вступу у фактичне управління та володіння майном ОСОБА_5 , оскільки на день смерті останньої проживав разом з нею за однією адресою та вів з нею спільне господарство. Оформляючи права на спадкове майно після смерті матері, позивач виявив, що серед спадкового майна відсутні документи, що посвідчують права на земельну частку (пай) його покійного батька ОСОБА_6 . Позивач вказує, що його батько за життя працював у КСП «Нива» та був членом останнього на момент паювання, а тому мав право на зазначений пай. Після його смерті права на майно покійного чоловіка повинна була успадкувати покійна мати позивача, а після її смерті - позивач. У зв`язку з викладеним, для захисту та можливості реалізувати свої спадкові права, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання за ним в порядку спадкування за законом права на земельну частку (пай), яку повинен був при паюванні землі КСП «Нива» отримати ОСОБА_6 . Ухвалою Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 24 березня 2021 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_3 до Благовіщенської райдержадміністрації, Кам`янобрідської сільської ради, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом правонаступника відповідача Кам`янобрідської сільської ради Голованівського району Кіровоградської області - Благовіщенську міську раду Голованівського району Кіровоградської області, не закриваючи провадження у справі. Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовлено ОСОБА_3 у визнанні за ним в порядку спадкування за законом права на земельну частку (пай) в розмірі 4,38 умовних кадастрових гектарів, що належала на праві колективної власності КСП «Нива» Ульяновського району Кіровоградської області, розташованої на території Кам`янобрідської сільської ради, Благовіщенського району Кіровоградської області та у виділенні ОСОБА_1 земельної ділянки із земельзапасу (резервного фонду) Кам`янобрідської сільської ради, Благовіщенського району (правонаступник - Благовіщенська міська рада Голованівського району) Кіровоградської області в рахунок такого паю. Судові витрати залишено за позивачем. Рішення суду мотивоване тим, що суд знайшов підтвердження того факту, що ОСОБА_6 був пенсіонером, який працював у КСП «Нива» Кам`янобрідської сільської ради Ульяновського району Кіровоградської області, і був членом зазначеного підприємства відповідно до списку, що додавався до державного акта на право колективної власності на землю, тому, мав право на земельну частку (пай) при паюванні земель підприємства. Суд першої інстанції також знайшов підтвердження того факту, що на день смерті ОСОБА_6 разом з ним постійно проживала дружина ОСОБА_5 , тому вона, відповідно законодавства, що діяв на час відкриття спадщини, є такою, що фактично вступила в управління або володіння спадковим майном після його смерті. Разом з тим, суд першої інстанції не вважав підтвердженим позивачем факт того, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті матері в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, адже з довідки Кам`янобрідської сільської ради від 29.04.2013 № 98 встановлено, що ОСОБА_5 на день смерті проживала одиноко. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити. В апеляційній скарзі адвокат Висіцька І. В., яка представляє інтереси ОСОБА_3 , просить скасувати рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; та з порушенням норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. ОСОБА_3 на день смерті ОСОБА_5 проживав разом з останньою в одному житловому будинку за однією адресою та вів з нею спільне господарство, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Кам`янобрідської сільської ради від 06.06.2018 № 194-02-04, яка на думку позивача є належним, допустимим та достатнім доказом постійного спільного проживання на час відкриття спадщини ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Суд першої інстанції безпідставно посилався на довідку Кам`янобрідської сільської ради від 29.04.2013 № 98, не взявши до уваги той факт, що зазначена довідка містила інформацію виключно з даних реєстрації місця проживання, а не фактичного проживання осіб разом з ОСОБА_5 на день її смерті. Позивач зазначає, що судом першої інстанції в ході судового розгляду не ставилося під сумнів питання щодо фактичного прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті його матері, а тому позивач був переконаний, що на підтвердження зазначеного факту ним були надані усі належні, достатні та достовірні докази. Крім того, в постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу та доказів відкриття спадщини на вказане майно, а не тому, що позивач не прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. ОСОБА_3 вважає, що факт ведення спільного господарства свідчить про те, що він та його мати на день смерті останньої проживали разом однією сім`єю за однією адресою, посилаючись на вивсновки Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17. Крім того, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17, на яку посилався суд першої інстанції відсутній висновок про те, що спільне ведення господарства не маєз начення для встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час прийняття спадщини та факту прийняття спадщини в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення. Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з судовими повістками. Відповідно до положень ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України. За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 11 годину 30 хвилин 11 травня 2022 року, не з`явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Відповідно до копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як встановлено з копії свідоцтва про смерть НОМЕР_3 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно копії розпорядження Ульяновської районної державної адміністрації від 19 серпня 1997 року № 356 та розрахунку до нього земельна частка (пай) по КСП «Нива» затверджена у розмірі 4,38 умовних кадастрових гектари сільськогосподарських угідь загальною вартістю 17 390 грн. Копією заповіту ОСОБА_5 від 21.03.2001 підтверджується, що ОСОБА_5 заповіла належну їй земельну частку (пай), підтверджену сертифікатом КР № 0219607, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . З копії довідки від 18.05.2018 № 186-02-04 Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району вбачається, що за даними погосподарської книги за № 15 за 1991-1995 роки ОСОБА_6 дійсно проживав в житловому будинку на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району за адресою АДРЕСА_1 . На час видачі довідки в будинку ніхто не зареєстрований та не проживає. Як встановлено з копії довідки від 25.05.2018 № 191-02-04 Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району за даними погосподарської книги за № 7 за 1996-2000 роки за померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 значився житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 був прописаний у будинку з 01.01.1946 по 14.06.1996, виписаний у зв`язку із смертю. На день смерті у будинку була зареєстрована та проживала дружина ОСОБА_5 . Заповіт від померлого не реєструвався. З копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.06.2018 вбачається, що державний нотаріус Благовіщенської районної державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку на території Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району після смерті матері ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу та доказів відкриття спадщини на вказане майно. Згідно копії довідки від 06.06.2018 № 194-02-04 Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району ОСОБА_1 здійснював догляд за своєю матір`ю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на день смерті вони з матір`ю вели спільне господарство. Відповідно до копії рішення № 2 від 25 березня 1995 року виконавчого комітету Кам`янобрідської сільської ради народних депутатів «Про передачу земельної ділянки КСП «Нива» виконавчим комітетом була надана в колективну власність КСП «Нива» земельна ділянка 3483,4 га, у тому числі сільгоспугідь 3304, 3 га, ріллі 3030,1 га. Вивченням списку пенсіонерів колгоспників колгоспу ім. Орджоникідзе Ульяновського району Кіровоградської області - 1992 року встановлено, що під номером 325 вказаний ОСОБА_6 . З копії Державного акту на право колективної власності на землю Серія КР -29 встановлено, що 23 січня 1996 року Кам`янобрідською сільською радою народних депутатів КСП «Нива» Кам`янобрідської сільської ради Ульяновського району Кіровоградської області був виданий Державний акт на право колективної власності на землю, яким КСП «Нива» була передана у колективну власність 3483, 4 га земель у межах згідно з планом. З листа відділу Держгеокадастру в Благовіщенському районі Кіровоградської області від 11 лютого 2020 року № 24/105- 20 вбачається, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_6 не видавався. За змістом копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як встановлено з копії заповіту, посвідченого 21 березня 2001 року секретарем виконавчого комітету Кам`янобрідської сільської ради Ульяновського району Кіровоградської області, ОСОБА_5 заповіла належну їй земельну частку (пай) розміром 4,38 га, яка перебуває у колективній власності СТОВ Агрофірма «Нива», та підтверджену сертифікатом серії КР № 0219607 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у рівних частинах. Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі № 132/2012 земельну ділянку розміром 3,81 га кадастровий № 35255583600:02:000:0505 після смерті ОСОБА_5 у рівних частинах успадкували ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Згідно копії довідки Кам`янобрідської сільської ради від 29.04.2013 № 98 судом встановлено, що ОСОБА_5 була прописана та проживала у будинку АДРЕСА_3 . На день смерті ОСОБА_5 проживала одиноко. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України (далі - КУ) передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 КУ). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Частиною другоюстатті 14 КУ право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону. Частиною дев`ятою статті 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 23 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-ІVосновним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державноюадміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Відповідно до пункту 2 Указу право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Водночас відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Відповідно до положень частини першоїстатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України). Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі. Відповідно до ст. 129 Конституції Україниосновними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що він має право на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , яка в свою чергу успадкувала таке право після смерті свого чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 14 червня 1996 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а. с. 175). За змістом копії довідки від 25.05.2018 року № 191-02-04 Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району за даними погосподарської книги за № 7 за 1996-2000 роки за померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 значився житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_2 . ОСОБА_6 був прописаний у будинку з 01.01.1946 року по 14.06.1996 року , виписаний у зв`язку із смертю. На день смерті у будинку була зареєстрована та проживала дружина ОСОБА_5 . Заповіт від померлого не реєструвався. (том 1 а. с. 184). У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , (далі ЦК Української РСР) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. Прийнята спадщина визнається належною спадкодавцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Статтею 548 ЦК Української РСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено той факт, що на день смерті ОСОБА_6 разом з ним постійно проживала дружина ОСОБА_5 , а тому остання, враховуючи положення п. 1 ст.549 ЦК Української РСР, є такою, що фактично вступила в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_6 та вважається такою, що прийняла спадщину. Матеріалами справи також підтверджується, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 06 лютого 2012 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 1 а. с. 176, том 3 а. с. 93). За змістом копії довідки Кам`янобрідської сільської ради від 29.04.2013 № 98 ОСОБА_5 була прописана та проживала у будинку АДРЕСА_3 . На день смерті ОСОБА_5 проживала одиноко (том 3 а. с. 107). Згідно копії довідки від 06.06.2018 року № 194-02-04 Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району ОСОБА_1 здійснював догляд за своєю матір`ю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на день смерті вони з матір`ю вели спільно господарство (том 1 а. с. 187). Згідно зі статтею 1216 ЦК України, який був чинний на момент смерті ОСОБА_5 , спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до п. 3.21. Глави 10 Розділу 2 Поряддку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 29 6/5 (далі - Порядок) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем (п. 3.22. Порядку). У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) зазначено, що «для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження». Разом з тим, з аналізу наявних в матеріалах справи доказів не вбачається те, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті матері в порядку ч.3 ст. 1268 ЦК України, адже надана позивачем довідка сільської ради підтверджує тільки факт спільного ведення господарства позивача з його матір`ю, проте, вказане не тотожним спільному проживанню. Враховуючи викладене, довідка, видана Кам`янобрідської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області від 06.06.2018 № 194-02-04 не є належним та достатнім доказом постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки вказана довідка інформації такого змісту не містить. Твердження ОСОБА_3 про те, що він на дату смерті ОСОБА_5 проживали разом, спростовуються довідкою Кам`янобрідської сільської ради від 29.04.2013 № 98, відповідно до якої ОСОБА_5 на день смерті проживала одиноко. Інших належних, допустимих та достатніх доказів постійного проживання позивача із ОСОБА_5 на час відкриття спадщини після смерті останньої, матеріали справи не містять. Вказане свідчить про те, що позивачем не доведено факт прийняття ним спадщини після смерті матері, як спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку набув право на земельну частку (пай) в порядку спадкування, що є підставю для відмови в задоволенні позовних вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права та по суті дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що він на день смерті ОСОБА_5 проживав разом з останньою в одному житловому будинку за однією адресою, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Кам`янобрідської сільської ради від 06.06.2018 № 194-02-04, спростовується змістом самої довідки, яка містить інформацію тільки про те, що вони вели спільне господарство, проте, інформації про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали разом, вказана довідка не містить. Суд не бере до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно посилався на довідку Кам`янобрідської сільської ради від 29.04.2013 № 98, не взявши до уваги той факт, що зазначена довідка містила інформацію виключно з даних реєстрації місця проживання, адже судом було надано оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності та на основі їх аналізу зроблено законний та обґрунтований висновок. Твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_3 про те, що судом першої інстанції в ході судового розгляду не ставилося під сумнів питання щодо фактичного прийняття ним спадщини після смерті його матері, а тому позивач був переконаний, що на підтвердження зазначеного факту ним були надані усі належні, достатні та достовірні докази є безпідставними, з огляду на таке. Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. З аналізу викладеного вбачається, що саме на учасників справи покладено обов`язок доводити обставини, якими вони обгрунтовують свою позицію, проте, суд надає оцінку доведеності вказаних обставин під час ухвалення рішення та не може надавати оцінку щодо належності поданих сторонами доказів під час судового розгляду до ухвалення рішення по суті спору. Той факт, що в постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом не тому, що позивач не прийняв спадщину в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, не є доказом спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , на основі якого суд може прийти до висновку про те, що позивач прийняв спадщину після смерті матері. Суд не бере до уваги посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17, оскільки обставини справи, що є предметом розгляду, є відмінними від обставин, встановлених у вказаній справі. Суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17, на яку посилався суд першої інстанції відсутній висновок про те, що спільне ведення господарства не має значення для встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час прийняття спадщини та факту прийняття спадщини в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України, проте, вказані помилкові твердження суду першої інстанції на правильно зроблені висновки по суті спору не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Висіцької Ірини Володимирівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді А. М. Головань О. Л. Карпенко