Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/31670/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/31670/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В : До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому позивач просила суд: - визнати протиправними дії відповідача з відкриття виконавчого провадження № 57966485 від 27 лютого 2019 року з виконання постанови № 49456518, виданої 07 листопада 2018 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ головного територіального управління юстиції у м. Києві; - визнати протиправною та скасувати винесену старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Городньою Ганною Юріївною постанову про відкриття виконавчого провадження № 57966485 від 27 лютого 2019 року з виконання постанови № 49456518, виданої 07 листопада 2018 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ головного територіального управління юстиції у м. Києві; - визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 07 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № 57966485, прийняту старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Городньою Ганною Юріївною; - визнати протиправною та скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, загальна сума мінімальних витрат 300,00 грн., прийняту 19 жовтня 2021 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лагоднюк Ілоною Олександрівною. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням порядку прийняття до виконання постанови про стягнення виконавчого збору, виданої 07 листопада 2018 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ головного територіального управління юстиції у м. Києві у межах виконавчого провадження № 49456518. Зокрема, позивач зазначила про порушення строку відкриття відповідного виконавчого провадження та про відсутність заяви стягувача на відкриття такого виконавчого провадження. Зазначене, на думку позивача, є підставою для визнання протиправними та скасування і всіх інших рішень відповідача, які оскаржуються у межах розгляду даної справи. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2021 р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасувати винесену старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Городньою Ганною Юріївною постанову про відкриття виконавчого провадження № 57966485 від 27 лютого 2019 року з виконання постанови № 49456518, виданої 07 листопада 2018 року Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ головного територіального управління юстиції у м. Києві. Визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника від 07 вересня 2020 року у виконавчому провадженні № 57966485, прийняту старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Городньою Ганною Юріївною. Визнано протиправною та скасовано постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, прийняту 19 жовтня 2021 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лагоднюк Ілоною Олександрівною. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.04.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 18.05.2022. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26 січня 2012 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 2-10112/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 2040517,94 грн. У порядку виконання вказаного виконавчого листа було відкрито виконавче провадження № 49456518, у межах якого 07 листопада 2018 року було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 204233,79 грн. В цей ж день, у такому виконавчому провадженні було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. 27 лютого 2019 року відповідачем було прийнято оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження № 57966485 з виконання постанови № 49456518 від 07 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 204233,79 грн. 07 вересня 2020 року при примусовому виконанні постанови № 49456518 від 07 листопада 2018 року, у зв`язку із її невиконанням боржником, винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 204233,79 грн. 19 жовтня 2021 року при примусовому виконанні постанови № 49456518 від 07 листопада 2018 року винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, загальна сума мінімальних витрат у сумі 300,00 грн. Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, а також іншими постановами прийнятими та пов`язаними з нею, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що підтвердженням дати пред`явлення постанови № 49456518 від 07 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 204233,79 грн. могли б бути дані зазначених журналів реєстрації. Між тим, відповідачем відповідних доказів надано не було, а долучені відповідачем до матеріалів справи копія обкладинки ВП № 57966485 та відомості про рух ВП № 57966485 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відомості про дату надходження до органу державної виконавчої служби документів з примусового виконання має підтверджуватись саме даними журналів реєстрації або відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження. З наданих відповідачем відомостей про рух ВП № 57966485 взагалі немає можливості встановити яких документів вони стосуються, в якому порядку і ким вони були створені, що виключає можливість їх використання в якості доказів у даній справі. А оскільки оскаржувана постанова була прийнята 27 лютого 2019 року, у розрізі наведених вище вимог п.8 розділу III Інструкції та оскільки відповідачем за час розгляду справи не було доведено іншого, вбачається порушення відповідачем визначеного Законом України «Про виконавче провадження» порядку її прийняття, оскільки вона було прийнята щодо виконання постанови, строки пред`явлення до виконання якої пропущені. За висновками суду першої інстанції, відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження діяв не у спосіб і не в порядку, визначеному законодавством. Протиправність постанов відповідача про арешт коштів боржника та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є прямим наслідком визнання протиправною постанови про відкриття виконавчого провадження, у межах якого вони були прийняті. Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк відомості про рух виконавчого провадження формує автоматизована система виконавчого провадження, згідно якого можна побачити дату реєстрації виконавчого документа. Також, акцентовано увагу на норми п. 3 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», за якими, порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з приписами ч. 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Тож, за даних обставин, постанова № 49456518 від 07 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 204233,79 грн. могла бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців, тобто до 08 лютого 2019 року. За вимогами Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), відповідно до п. 8 розділу III якої, державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. У силу змісту розділу ІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі - Положення), вхідна кореспонденція, в тому числі виконавчі документи, приймається й опрацьовується відповідальною особою (приватним виконавцем або його помічником) і реєструється у Системі в день її надходження. Під час реєстрації виконавчого документа відповідальна особа (приватний виконавець або його помічник) зобов`язана(ий) внести до Системи такі відомості, зокрема, дату надходження виконавчого документа. За даними про зареєстрований документ Системою формуються журнал реєстрації загальної вхідної кореспонденції, журнал реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження, журнал обліку виконавчих проваджень. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що підтвердженням дати пред`явлення постанови № 49456518 від 07 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору з позивача могли б бути дані зазначених журналів реєстрації, проте відповідачем відповідних доказів під час розгляду спору по суті надано не було, а долучені відповідачем до матеріалів справи копія обкладинки ВП № 57966485 та відомості про рух ВП № 57966485 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відомості про дату надходження до органу державної виконавчої служби документів з примусового виконання має підтверджуватись саме даними журналів реєстрації або відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження. Натомість, з наданих відповідачем відомостей про рух ВП № 57966485 взагалі немає можливості встановити яких документів вони стосуються, в якому порядку і ким вони були створені, що виключає можливість їх використання в якості доказів у даній справі, хоча оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження № 57966485 з виконання постанови № 49456518 від 07 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору була прийнята 27 лютого 2019 року, у розрізі вимог п.8 розділу III Інструкції та оскільки відповідачем за час розгляду справи не було доведено іншого, дійсно вбачається порушення відповідачем визначеного Законом України «Про виконавче провадження» порядку її прийняття, оскільки вона було прийнята щодо виконання постанови, строки пред`явлення до виконання якої пропущені. Відповідно до положень ч. 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, ні Закон України «Про виконавче провадження», ні Інструкція не мають виключень з правила, за яким виконавче провадження розпочинається за заявою стягувача у випадку виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка має бути подана у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією у разі потреби. Таким чином вбачається, що виконавче провадження № 57966485 могло бути відкрите виключно у разі наявності відповідної заяви стягувача, яким, у даному разі був визначений Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, що не мало місця. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження діяв не у спосіб і не в порядку, визначеному законодавством, а протиправність та скасування постанов відповідача про арешт коштів боржника від 07 вересня 2020 року та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19 жовтня 2021 року, є похідним та прямим наслідком визнання протиправною постанови про відкриття виконавчого провадження, у межах якого вони були прийняті. Щодо посилань апелянта на те, що відомості які були долучені до матеріалів справи про рух виконавчого провадження формує автоматизована система виконавчого провадження, згідно якого можна побачити дату реєстрації виконавчого документа, колегія суддів наголошує на тому, що з них не вбачається за можливе встановити чи дійсно вони формувались автоматизованою системою та яких документів вони стосуються, в якому порядку і ким вони були створені, адже вони не містять будь-яких ідентифікаторів системи. У частині доводів та посилань апелянта на норми п. 3 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», за якими, порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом, колегія суддів вважає такі необґрунтованими, адже при задоволенні позовних вимог суд першої інстанції констатував не порушення строку прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, а наголосив, що за даних та матеріалів, які надані сторонами під час розгляду спору по суті, слідує порушення відповідачем визначеного Законом України «Про виконавче провадження» порядку її прийняття, оскільки вона було прийнята щодо виконання постанови, строки пред`явлення до виконання якої пропущені. Іншого апелянтом не доведено. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Оцінюючи наведені сторонами доводи, колегія суддів суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено. Тож, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, за наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 243, 287, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2021 р. - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко