Постанова 4803 № 215/4286/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3876/22 Справа № 215/4286/20 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання: Чубіна А.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Головне управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2022 року, яке ухвалено суддею Коноваленко М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст судового рішення складено 18 січня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, невиконанням постанови від 17.12.2014 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №215/3481/14-а. В обґрунтування позову зазначила, що постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 17.12.2021 дії відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області визнані протиправними та зобов`язано здійснити виплати за період 01.04.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На момент звернення до суду відповідачем рішення суду від 17.12.2014 не виконано. Позивачка вважає, що протиправними діями відповідача її здоров`ю спричинено значну шкоду, тому що весь період намагання поновити її порушені права, її життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями. Незаконні дії відповідача завдали їй моральної шкоди, що проявилось в переживаннях пов`язаних з невиконанням рішення суду та у передбачені законодавством строки вона не отримала належні їй кошти у зв`язку з чим позивачка була змушена витрачати час для вирішення питань пов`язаних із захистом своїх прав, що порушило її звичний спосіб життя, внаслідок протиправних дій відповідача вона переносить психологічний стрес, відчуває негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт, втратила душевний спокій, порушився сон. Позивач зазначає, що внаслідок протиправних дій відповідача вона зазнала моральних втрат, які призвели до позбавлення її можливостей реалізації звичок та бажань, які вона могла би реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та позову, та прохати своїх представників відвідувати інстанції відповідача всіх рівнів, щоб добитися належного виконання постанови суду від 17.12.2014 року, тому просить стягнути за рахунок державного бюджету на її користь в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди бездіяльністю відповіача в сумі 840800 грн. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2022 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що судом першої інстанції в повній мірі не було проведено аналізу заявлених нею позовних вимог. Суд першої інстанції помилково визначив предмет позову саме відшкодування моральної шкоди у зв`язку з не виконанням постанови від 17.12.2014 року, в той час як постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 року у справі № 215/3481/14-а встановлена протиправна бездіяльність відповідача, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про причинно-наслідковий зв`язок між шкодою і протиправною діяльністю, на підставі не повного та не всебічного з`ясовних обставин справи. Позивач зауважує що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотань від 12.01.2021 року, 15.07.2021 року, 17.08.2021 року, що призвело до порушення правового порядку і судової помилки. Крім того, позивача не було повідомлено належним чином про дату і час судового засідання та справу розглянуто за відсутності позивача, та відповідача, що є підставою для скасування рішення суду. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі №215/3481/14 а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 15 липня 2014 року у справі №215/3481/14 - скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково. Визнано дії Управлінння Пенсійного фонду України в Тернівському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсіїї у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, як дитині війни з 01 січня 2014 рокку по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум протиправними. Зобов`язано Управлінння Пенсійного фонду України в Тернівському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно довідки, наданої відповідачем на підтвердження виконання рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, ОСОБА_1 було здійснено перерахунок до пенсії з урахуванням положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.09.202 позивачки ОСОБА_1 поновлено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання на підставі рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, що свідчить про обізнаність позивачки про механізм виконання рішення суду, та яка до відповідача, після ухвалення зазначего рішення з цього приводу не зверталася. Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як на підставу для його задоволення, посилалась на те, що в результаті дії Управлінння Пенсійного фонду України в Тернівському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсіїї у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, як дитині війни з 01 січня 2014 рокку по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум протиправними. Зобов`язано Управлінння Пенсійного фонду України в Тернівському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської позивачу спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює у 840800 грн. і яку просить стягнути з відповідача на свою користь. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів спричинення їй моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а також причинно-наслідкового зв`язку між, як вважає позивач, завданою їй моральною шкодою, та допущеною з боку відповідача бездіяльністю, яка це спричинила. Крім того, позивачем не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, а також не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Тобто, ч.1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме: особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Фактично підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки зaподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Разом з тим, згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілої спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вказаний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17-ц. Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у Постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року у справі №215/3481/14 а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 15 липня 2014 року у справі №215/3481/14 - скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково. Визнано дії Управлінння Пенсійного фонду України в Тернівському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсіїї у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, як дитині війни з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум протиправними. Зобов`язано Управлінння Пенсійного фонду України в Тернівському районі м.Кривого Рогу Дніпропетровської здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що вказана обставина не може бути єдиною й безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди. Позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів спричинення їй моральної шкоди, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, також причинно-наслідкового зв`язку між, як вважає позивач, завданою їй моральної шкоди та допущеної з боку відповідача бездіяльністю. При цьому, згідно довідки, наданої відповідачем на підтвердження виконання рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, ОСОБА_1 було здійснено перерахунок до пенсії з урахуванням положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог позивача, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України, є процесуальним обов`язком позивача. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача і відповідача, щодо неналежного повідомлення сторін про день та час розгляду справи,оскільки відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 вручено поштове повідомлення 27.12.2021 року про слухання справи на 18.01.2022 року. (а.с. 122,123) Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 січня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 травня 2022 року. Головуючий: Судді: