Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/6311/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/852/22 Справа № 215/6311/21 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2022 року м.Кривий Ріг справа № 215/6311/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Остапенко В.О., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо - збагачувальний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року, яке ухвалено суддею Коноваленко М.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 24 листопада 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я в обґрунтування якого зазначив, що в період роботи у шкідливих умовах праці тривалий час електрогазозварювальником ручного зварювання на ПрАТ «ПівнГЗК», ним отримані хронічні професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова та шийна білатеральна з вираженими статико-динамічними порушеннями, зі стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, періартрозу ліктьових та колінних суглобів; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), які, відповідно до Акту розслідування від 21.08.2020 року, виникли з вини роботодавця. Згідно висновку МСЕК від 30.11.2020 року вперше позивачу з 09.11.2020 року безстроково була встановлена 3-тя група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності. Позивач вважає, що оскільки йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, йому важко виконувати будь-яку роботу по дому, він відчуває стійкий біль у шийному та попереково-крижовому відділах хребта з іррадіацією у праву руку та нижні кінцівки, оніміння в них, біль у суглобах. У позивача з`явилася задишка при фізичному навантаженні, підвищення артеріального тиску, головний біль, загальна слабкість. Значну частину часу він витрачає на підтримання свого здоров`я, що порушує його нормальні життєві зв`язки. В зв`язку з професійним захворюванням змінилися спосіб та якість життя позивача, тому він просив суд стягнути з відповідача на свою користь 250 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з отриманим професійним захворюванням. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 75 000 грн. та стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 980 грн. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції та збільшення розміру стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди до заявленої ним суми, посилаючись на те, що суд при визначенні розміру моральної шкоди не врахував, що у зв`язку з хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, оскільки останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. У позивача постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, постійними болями, він систематично відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, періодичне затруднення дихання за типом задухи, важкість у грудях, підвищення артеріального тиску, головний біль, запаморочення, періодичний біль за грудиною у ділянці серця, підвищену втому. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя. Все це постійно і негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача, який не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. На даний час здоров`я позивача не відновлено повністю, негативні зміни у його житті є безстроковим, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань. Представник позивача вважає, що судом першої інстанції при визначенні розміру морального відшкодування залишені поза увагою роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Відзив на апеляційну скаргу не подано. Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач у період з 20.01.1978 року по 27.02.1991 року працював газоелектрозварювальником цеху огрудкування та випалу обкотишів на підприємстві відповідача; у період з 18.04.1996 року по 12.01.2001 року та з 18.08.2003 року по 30.09.2009 року - електрозварником ручної зварки Управління залізничного транспорту на підприємстві відповідача. Після свого звільнення з комбінату, у період з 01.10.2009 року по 15.01.2015 року позивач працював електрозварником у ТОВ «Шляхпостач КР», а з 16.01.2015 року був переведений до ТОВ «Шляхбуд КР», де також працював електрозварником, а з 21.05.2019 року по теперішній час слюсарем-ремонтником ТОВ «Шляхбуд КР». Крім того позивач працював газоелектрозварювальником на інших підприємствах, зокрема у період з 28.02.1991 року по 17.04.1996 рпоку у НПК «Сталь»; у період з 15.01.2001 року по 31.07.2003 року - у ТОВ «СИМАГ». Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 21.08.2020 року, позивачу ОСОБА_1 встановлені хронічні професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7 білатеральна з вираженими статико-динамічними порушеннями, зі стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), періартрозу ліктьових (ПФ: справа другого ступеня, зліва - першого-другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху). Вказаним Актом встановлено, що згідно медичного висновку лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 23.07.2020 року, протокол № 1144, підставою для встановлення професійного захворювання послужив професійний маршрут позивача на підприємстві відповідача у період з 20.01.1978 року по 27.02.1991 року, у період з 18.04.1996 року по 12.01.2001 року та з 18.08.2003 року по 30.09.2009 року (а.с.8-13). Отже, стаж роботи позивача за професією електрозварника та газоелектрозварника складає: на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці становить 23 роки 11 місяців, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с.16-29). Висновком МСЕК від 30.11.2020 року позивачу вперше встановлена 3-тя група інвалідності та 50% втрати професійної працездатності безстроково, із яких: 45% по радикулопатії та 5% - нейросенсорна приглухуватість. У висновку МСЕК зазначено, що позивач потребує санаторно-курортного лікування, забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення, корсет та палиця (а.с.7). Суд, частково задовольняючи позов позивача до ПрАТ «ПівнГЗК», виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків і пов`язане з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак, не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з матеріалів справи, позивач тривалий час працював в умовах впливу шкідливих факторів, зокрема, на підприємстві відповідача, при цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку. У п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» необґрунтований та заниженим. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, не має змоги вести звичне життя, так як постійно змушений перебувати на стаціонарному лікуванні через те, внаслідок чого він постійно перебуває в стані психічного напруження. Внаслідок професійного заварювання у позивача постійно виникають складнощі у зв`язку з загальною слабкістю, втомою, болями, психологічного дискомфорту, порушення душевної рівноваги. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, період роботи позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці, відсоток втрати професійної працездатності, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з ПрАТ «ПівнГЗК»» і збільшити його з 75 000 гривень до 200 000 гривень. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмір з 908 грн. до 2 000 грн. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги апелянт мав сплатити судовий збір в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави підлягають стягненню 3 000 гривень в рахунок відшкодування судових витрат по справі за розгляд справи судом апеляційної інстанції. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 вересня 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3 , збільшивши цей розмір з 75 000 грн. до 200 000 (двісті тисяч) гривень. Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, збільшивши цей розмір з 980 грн. до 2 000 (дві тисячі) грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 3 000 (три тисячі) грн. за розгляд апеляційної скарги судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 01березня 2022 року. Головуючий: Судді: