Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/3188/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4014/22 Справа № 213/3188/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2022 року м.Кривий Ріг Справа № 213/3188/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання - Чубіна А.В. сторони: позивач - ОСОБА_2 , відповідач - Товариствоз обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Тетяна Анатоліївна, та відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС"на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2022 року, яке ухвалене суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 лютого 2022 року, - В С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" (надалі - ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС") про захист прав споживачів та визнання недійсним договору позики, зобов`язання вчинити певні дії, яку уточнив 25 жовтня 2021 року. В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач зазначив, що 29.06.2021 року невідома особа, за допомогою шахрайських дій, внаслідок здійснення блокування мобільного номера позивача, оформила у відповідача кредит та отримала грошові кошти. За даним фактом внесені відомості до ЄРДР, триває досудове розслідування. Позивач особисто не вчиняв будь-яких дій, направлених на укладення кредитного договору, тому просив суд: визнати його недійсним; зобов`язати відповідача скасувати та списати в повному обсязі згідно бухгалтерського обліку заборгованість позивача перед ним, вилучити з кредитної історії на ім`я ОСОБА_2 інформацію про Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року, яка розміщена на сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій»; стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 гривень. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Т.А., просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача скасувати та списати в повному обсязі згідно бухгалтерського обліку заборгованість позивача перед ним, вилучити з кредитної історії на ім`я ОСОБА_2 інформацію про Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року, яка розміщена на сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій», а також в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору, з ухваленням нового рішення про задоволення цих позовних вимог. При цьому, позивач зазначає, що між сторонами виник спір саме на підставі положень Закону України «Про захист прав споживачів», тому відмова у задоволенні позову та встановлення факту не укладення спірного договору не є підставою для покладення на позивача судових витрат, а саме судового збору, оскільки у даній справі судовий збір, суд повинен був компенсувати за рахунок держави, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідно до норм ч.6 ст.141 ЦПК України. Окрім того, сторона позивача вказує на те, що в оскаржуваному судовому рішенні не наведено мотивів відмови у задоволенні, заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, а також не зазначено норми матеріального права, які були застосовані судом при ухваленні судового рішення. Позивач вважає, що, з урахуванням встановлення судом першої інстанції факту не укладення спірного кредитного договору, ефективним способом захисту права позивача є вимога про зобов`язання відповідача скасувати та списати в повному обсязі згідно бухгалтерського обліку заборгованість позивача перед ним, вилучити з кредитної історії на ім`я ОСОБА_2 інформацію про Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року, яка розміщена на сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій». Зазначає, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення, тому вимога позивача про зобов`язання вчинити певні дії є належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів, за умови встановлення не укладення спірного договору. У відзиві на апеляційні скарги, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. В апеляційній скарзі ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" просить змінити мотивувальну частину рішення суду, шляхом виключення інформації щодо неукладення кредитного договору із зазначенням та доповненням рішення суду щодо належного укладення Кредитного договору №0736-6261 від 29.06.2021 року, а в іншій частині рішення суду залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що сторонами укладено кредитний договір, який підписано позичальником електронним одноразовим ідентифікатором, що, з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію», свідчить про наявність договірних відносин. Не погоджується представник відповідача й з висновком суду першої інстанції щодо незаконного заволодіння конфіденційною інформацією (персональних даних) ОСОБА_2 з метою укладення кредитного договору, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення, а сам факт звернення до правоохоронних органів не є судовим рішенням, яким встановлено певні обставини. Наполягає на тому, що твердження позивача про відсутність отримання грошових коштів, як підстави для визнання договору недійсним, суперечить статті 1054 ЦК України, згідно якої перерахування грошових коштів - це питання виконання грошових зобов`язань, а не підстава для визнання договору недійсним. Крім того, вважає, що посилання позивача на норми Закону України «Про захисти прав споживачів» підтверджує факт укладення кредитного договору, оскільки позивач вважає себе споживачем фінансових послуг. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Галач Т.А., будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Галач Т.А. надала заяву про розгляд справи за її відсутності, а позивач ОСОБА_2 про причини своєї неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Представник відповідача ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", будучи завчасно належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надавши клопотання про відкладення судового засідання, з посиланням на введення в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим майже не здійснюється господарська діяльність ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та трудові відносини майже з усіма працівниками призупинені. Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами. Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади. З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом. Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Відповідно до рекомендацій роботи судів в умовах воєнного стану, оприлюднених Радою суддів України 02 березня 2022 року, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, слід керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні на день розгляду даної справи. На день розгляду даної справи, ані на території міста Києва, ані на території Дніпропетровської області, не ведуться активні бойові дії, що свідчить про те, що поточна обстановка у даних регіонах є стабільною, у зв`язку з чим відсутні підстави для відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарська діяльність ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" майже не здійснюється та трудові відносини майже з усіма працівниками призупинені, а представник Товариства, який звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану, не має можливості, за об`єктивних обставин, брати участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ за допомогою технічних засобів, визначених ЦПК України. Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", а тому відхиляє клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Т.А., колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Т.А., підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" - залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 29.06.2021 року складено текст Договору по відкриття кредитної лінії №0736-6261, в якому сторонами зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_2 . Позика надана позичальнику за допомогою вебсайту Позикодавця, здійснена його ідентифікація та використано Електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Зазначений текст договору формально відповідає поняттю «кредитний договір» (а.с.47-56). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором отриманий Позичальником за допомогою СМС-коду, надісланого на телефон, зазначений у договорі НОМЕР_1 . Даний телефонний номер обслуговувався в мережі ПрАТ «Київстар» відповідно до публічного договору, телекомунікаційні послуги за яким надавались знеоособлено (анонімно) і ПрАТ «Київстар», як оператору, не відомо, хто саме користувався зазначеним телефонним номером у період часу з 29.06.2021 року по 30.06.2021 року. 29.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «СВП Плюс» за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 2. 30.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «ФРЕШ-КОМ» за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Перемоги, 25 (а.с.37,38). Зі слів позивача, він є користувачем даного телефонного номера, але 29.06.2021 року приблизно у період часу з 12:00 год. невідомою особою було здійснено блокування цього мобільного номера і він відновив свою SIM-карту 30.06.2021 року, перейшовши на умови обслуговування даного номера за контрактом для забезпечення подальшої безпеки від шахрайських дій. Відновлення SIM-карти ОСОБА_2 здійснив 30.06.2021 року, оскільки в період часу з 27.06.2021 року по 29.06.2021 року перебував з дружиною у м. Київ. Прибув у м. Кривий Ріг 29.06.2021 року о 23:23 год. (а.с.86-90). Грошові кошти перераховані на номер банківської карти НОМЕР_2 без визначення особи, якій вона належить, банк-емітент CJSC AKTSENT BANK (а.с.60). За повідомленням АТ «А-БАНК» ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 - не являється їх клієнтом (а.с.126). 05 липня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до ВП №6 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовою заявою про вчинення злочину щодо оформлення на його ім`я за допомогою шахрайських дій кредитних договорів, про що 03.08.2021 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021046610000125, розпочато досудове розслідування (а.с. 6,7). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, на підставі досліджених доказів, виходив з того, що спірний Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року позивачем не підписувався та не укладався, тобто є неукладеним, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права (визнання правочину недійсним відповідно до п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України) не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся, тому позовні вимоги є необґрунтованими. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на те, що, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», він вважає порушеними свої права, як споживача фінансових послуг, не є слушним, оскільки положення зазначеного закону не поширюється на договори кредиту, які фактично не були укладені. Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, проте не погоджується з висновком суду в частині стягнення з позивача на користь держави судового збору, з огляду на наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Відповідно до статті 3 цього Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідно до статті 12 указаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. При цьому, частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. У разі ж якщо стороною договір фактично не підписано, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року підписано одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником за допомогою СМС-коду, надісланого на телефон, зазначений у договорі НОМЕР_1 . Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що, у період перебування позивача ОСОБА_2 у місті Києві, 29.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «СВП Плюс» за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, 2, а потім 30.06.2021 року на підставі звернення знеоособленого абонента, що користувався телефонним номером НОМЕР_1 було здійснено заміну SIM-картки в магазині ТОВ «ФРЕШ-КОМ» за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Перемоги, 25 (а.с.37,38), що підтверджує доводи позивача про те, що він даним телефонним номером не користувався та не підписував його одноразовим ідентифікатором. За таких обставин, Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року між ОСОБА_2 та ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не укладався, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про те, що даний договір є дійсним, колегією суддів не приймаються до уваги. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19). У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування чергових платежів, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. До такого правового виснвоку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 року у справі №320/8618/15. Як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року позивачем не підписувався та не укладався, тобто є неукладеним, у зв`язку з чим вимога про визнання його недійсним, як і похідна вимога про зобов`язання відповідача скасувати та списати в повному обсязі згідно бухгалтерського обліку заборгованість позивача перед ним, вилучити з кредитної історії на ім`я ОСОБА_2 інформацію про Договір про відкриття кредитної лінії №0736-6261 від 29.06.2021 року, яка розміщена на сайті ТОВ «Українське бюро кредитних історій», є неефективним способом захисту порушеного права. Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, з вищенаведених підстав, та зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді списання з бухгалтерського обліку відповідача заборгованості за кредитним договором не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся, оскільки такі висновки зроблено судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин. При цьому, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що посилання позивача на положення Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу звільнення від сплати судового збору, є помилковим, оскільки положення зазначеного Закону не поширюється на договори кредиту, які фактично не були укладені. Так, позивач звернувся до суду з позовом в порядку захисту прав споживачів фінансових послуг, пославшись у позовній заяві, як на підставу звільнення від сплати судового збору, на ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. 25 серпня 2021 року суд першої інстанції прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі, що підтверджено ухвалою суду (а.с.26-27). При цьому, в ухвалі зазначено, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст.175, 177 ЦПК України. За змістом ч.4 ст.175 ЦПК України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. Відповідно до положень ст.185 ЦПК України підставою для залишення позову без руху є, зокрема, несплата судового збору у встановленому законом розмірі, у зв`язку з чим судом постановлюється ухвала про залишення позовної заяви без руху із зазначенням точної суми судового збору, яку необхідно сплатити. Матеріали справи не містять ухвали про залишення позову без руху, отже суд погодився з доводами позивача, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання як розподілити між сторонами судові витрати. За правилами статті 133 ЦПК України, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно положень п.п.1, 2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до норм ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, суд першої інстанції, прийнявши позов ОСОБА_2 до розгляду та відкривши провадження у справі, погодився з позицією позивача, що останній звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», проте, під час ухвалення рішення, при вирішенні питання розподілу між сторонами судових витрат, проігнорував норми ч.6 ст.141 ЦПК України, поклавши обов`язок зі сплати судового збору за подачу позову на позивача, а не компенсував їх за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, стягнувши з позивача на користь держави судовий збір в сумі 908 грн. допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у цій частині. З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині стягнення з позивача ОСОБА_2 на користь держави судового збору в сумі 908 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Галач Тетяна Анатоліївна, - задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 лютого 2022 року в частині стягнутого з позивача ОСОБА_2 судового збору - скасувати. Судовий збір за подачу позивачем позовної заяви в розмірі 908 гривень 00 копійок віднести на рахунок держави. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 травня 2022 року. Головуючий: Судді: