Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/32044/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32044/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року, суддя Клименчук Н.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення перерахунку та виплат ОСОБА_1 пенсії з 08 вересня 2015 року, з врахуванням до страхового стажу періоди ведення ОСОБА_1 підприємницької діяльності за період з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 включно, що підтверджується свідоцтвом довідкою (витягом) про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 24738710; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 08 вересня 2015, з врахуванням до страхового стажу періодів ведення позивачем підприємницької діяльності, з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 включно, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017 року та документів, що підтверджують реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, а саме, свідоцтва № 816 про державну реєстрацію підприємницької діяльності без створення юридичної особи, яке видано на підставі розпорядження № 434 від 19.05.1994 року та довідки (витягу) від 27.11.2017 року про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно не зараховує страховий стаж підприємницької діяльності позивача за період з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 01.09.2000 під час обрахунку пенсії. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів здійснення ним підприємницької діяльності з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 включно. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення ним підприємницької діяльності з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 включно. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок ОСОБА_1 призначеної пенсії, починаючи з дати призначення - 08.09.2015, із урахуванням зарахування до його страхового стажу періодів здійснення ним підприємницької діяльності з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 включно. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вийшов на пенсію в зв`язку з досягненням пенсійного віку в серпні 2015 року. 20.10.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з вимогою провести перерахунок пенсії з урахуванням стажу за період з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000, в яких він здійснював підприємницьку діяльність. До заяви позивачем було додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 24738710. Відповіді на вказане звернення матеріали справи не містять. Разом з тим, в матеріалах справи наявний лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.07.2020 № 2600-0213-8/95194, яким представника позивача повідомлено, що пенсію ОСОБА_1 було обчислено з урахуванням страхового стажу за період з 01.01.1999 по 30.09.1999 та заробітної плати, визначеної за період з 01.01.1993 по 31.12.1997 та з 01.09.2000 по 31.03.2010. Також листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.08.2020 № 2600-0213-8/116650 представника позивача повідомлено, що відповідно до п.2.2. абзац 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зі змінами у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. В зв`язку з чим зарахувати стаж підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 01.09.2000 пенсії в Головного управління немає підстав, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні відповідні документи, які передбачені даним порядком. Не погоджуючись із зазначеним діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VІІІ, який набрав чинності 11.10.2017, розділ ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", доповнено пунктом 3-1, відповідно до якого для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону до страхового стажу включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: - з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; - з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). У відповідності до частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Частиною 1 статті 62 Закону 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок №637), час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так, підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 21-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №

637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Таким чином, обов`язковою умовою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду здійснення особою підприємницької діяльності є сплата за весь наведений період щомісячно внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України. Пунктом 2 Указу Президента України від 03.07.1998 за №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" встановлено, що суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. Відповідно до пункту 6 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Дію Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" припинено згідно із Законом України від 04.11.2011 року №4014-VІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності", який набрав чинності з 01.01.2012 року. Разом з тим, ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві підтвердило, що в період з 31.10.1994 по 29.01.2004 ОСОБА_1 перебував на обліку в Державній податковій системі як фізична особа-підприємець. У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 (далі - Постанова №793) доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, новим абзацом, зокрема періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Таким чином, до страхового стажу включаються здійснення фізичною особою підприємницької діяльності у період з 01.01.1998 по 31.12.2003 за умови підтвердження цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку. Як убачається із матеріалів справи, а саме з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.08.2019 року, ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець зареєстрований 31.10.1994 року Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією. Державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності проведено 24.05.2019 року. Окрім того, матеріали справи свідчать, що позивач звертався до Державної фіскальної служби України з заявою про надання документів, що підтверджували сплату ним страхових внесків на загальнообов`язкове державне страхування. Проте, листом ДПІ У Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 15.11.2017 року № 5997/Б/26-56-13-02 позивача повідомлено про неможливість надати запитувану інформацію через закінчення строку зберігання декларацій про доходи. Таким чином, позивачем, на підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності, зокрема у період 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 надав необхідні документи, а тому дії відповідача щодо не зарахування вищезазначеного періоду до того стажу є неправомірними. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування позивачу до страхового стажу періодів здійснення ним підприємницької діяльності з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 включно та зобов`язання провести перерахунок призначеної пенсії, починаючи з дати призначення - 08.09.2015, із урахуванням до страхового стажу періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності з 28.04.1998 по 31.12.1998 та з 01.10.1999 по 30.06.2000 включно. Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій частині позивачем не оскаржується, а відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань в частині незаконності рішення щодо відмови позивачу у задоволенні позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г.