Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19674/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19674/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2021 року, суддя Мамедова Ю.Т., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києв про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києв, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивачу у розмірі 94% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з урахуванням стажу в 42 роки 00 місяців 12 днів, в розмірі 94% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, з врахуванням раніше виплачених сум. Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.07.2021 розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ПФУ в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження без виклику сторін. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. ОСОБА_1 із січня 1983 року призначений виконуючим обов`язки народного судді Замостянського районного народного суду міста Вінниці, із грудня 1983 року обраний народним суддею Ленінського районного народного суду міста Вінниці, з липня 1986 року обраний членом Вінницького обласного суду, Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1997 року № 383/97-ВР обраний на посаду судді Вінницького обласного суду (Апеляційний суд Вінницької області) безстроково, Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2989-VI обраний суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково. Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21 січня 2021 року №88/0/15-21 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку. Як зазначено у вищезазначеному рішенні ВРП встановлено, що додані до заяви документи свідчать, що суддя ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону у редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя». 23.03.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві № 905090809306 від 26.03.2021 року позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці. Разом з тим, відповідач визначив розмір щомісячного довічного грошового утримання на рівні 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи з 38 повних років стажу на посаді судді. Не погоджуючись із діями відповідача щодо роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, 02 червня 2021 року позивач направив до ГУ ПФУ в м. Києві вимогу, в якій він просив врахувати до стажу, який дає право на збільшення розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 періоди строкової військової служби в Збройних Силах СРСР (2 роки 21 день); половину строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського (половину від 1 року 11 місяців 01 дня); період роботи на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці (00 років 11 місяців 10 днів); роботу на посаді народного судді Ленінського районного суду м. Вінниці (02 роки 07 місяців 07 днів); роботу суддею Вінницького обласного суду (15 років 01 місяць 02 дні); роботу суддею Апеляційного суду Вінницької області (09 років 05 місяців 26 днів) та роботу суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (09 років 11 місяців 08 днів), а також просив здійснити перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 у розмірі 94 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з виплатою йому різниці за період з 28.01.2021 року і на момент розгляду цієї вимоги. 18 червня 2021 року листом ГУ ПФУ в м. Києві №2600-0202-8/100980 позивачу відмовлено в задоволенні вимоги щодо перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, внаслідок чого позивач звернувся до суду з цим позовом до суду. Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 142 Закону №1402 визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. За загальним правилом, визначеним статтею 137 Закону № 1402 до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Разом з тим, абзацом 4 пункту 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 визначено, що судді призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею. Як убачається з матеріалів справи відповідно до діючого законодавства, рішенням Замостянської районної Ради народних депутатів м. Вінниці № 5 від 12 січня 1983 року ОСОБА_1 з 03 січня 1983 року по 12 січня 1983 року був призначений і виконував обов`язки народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці., з 12.12.1983 року обраний народним суддею Ленінського районного народного суду м. Вінниці, з 18.07.1986 року обраний членом Вінницького обласного суду, 19.06.1997 року постановою Верховної Ради України №383/97ВР обраний суддею Вінницького обласного суду безстроково, з 20.08.2001 року призначений суддею апеляційного суду Вінницької області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 03.02.2011 року №2989-VI обраний суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково та 15.02.2011 року зарахований до штату суду. Отже, для визначення стажу на посаді судді підлягають застосуванню і положення ч. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" №2862-ХІІ від 15.12.1992 (далі - Закон №2862-ХІІ) та Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" №584/95 від 10.07.1995. Згідно з ч. 4 ст. 43 Закону №2862-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу на посаді судді не менше 10 років. Відповідно до абзацу 2 ст. 1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" №584/95 від 10.07.1995 (у редакції, чинній на день обрання позивача на посаду судді) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Водночас, станом на день обрання Позивача суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, діяв Закон України «Про судоустрій та статус суддів» 2453-VI від 07.07.2010 року. Пунктом 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 2453-VI від 07.07.2010 року, який набрав чинності 30.07.2010 року, передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Окрім того, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Отже, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина навчання у вищих юридичних навчальних закладах, період проходження строкової військової служби та робота на посадах прокурора та слідчого. З розрахунку стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вбачається, що: - в період 16.05.1976 р. по 05.06.1978 року позивач проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР; - в період 01.09.1978 по 01.07.1982 року позивач навчався за денною формою в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського. Таким чином, до стажу роботи позивача для визначення розміру довічного щомісячного грошового утримання необхідно зарахувати 2 роки 00 місяців 21 день військової служби та 1 рік 11 місяців 1 день навчання позивача за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу. Щодо неврахування до стажу роботи позивача для визначення розміру довічного щомісячного грошового утримання період роботи на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці, колегія суддів звертає увагу на таке. У своїй постанові від 09 листопада 2018 року у справі №559/443/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов наступного правового висновку: «Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру». Як встановлено судом першої інстанції, Вищою радою правосуддя у рішенні від 21 січня 2021 року №88/0/15-21 визначено, що до стажу роботи на посаді суддіОСОБА_1 , який дає йому право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, зараховується виконнання обов`язків народного судді Замостянського районного народного суду міста Вінниці в період із січня 1983 року по грудень 1983 року (00 років 11 місяців 10 днів). Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач неправомірно вдається до оцінки суддівського стажу позивача, оскільки розрахунок такого стажу взагалі не входить до повноважень пенсійного органу. Це підтверджується Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), згідно з яким призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці здійснюється, зокрема, на підставі Розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що складається (оформляється) відповідним судом. Згідно з розрахунком стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданий Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, позивачу зараховано до стажу судді періоди строкової військової служби в Збройних Силах СРСР (2 роки 21 день); половину строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського (половину від 1 року 11 місяців 01 дня) та роботу на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці (00 років 11 місяців 10 днів). Отже, загальний стаж позивача складає 42 роки 00 місяців 12 днів, який, в силу положень ч. 4 ст. 43 Закону №2862-ХІІ та абзацу 2 ст. 1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" №584/95 від 10.07.1995, Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 2453-VI від 07.07.2010 року і постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» має враховуватись як стаж на посаді судді при визначенні права на відставку та розміру довічного грошового утримання. Згідно ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Враховуючи, що загальний стаж роботи позивача, що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 42 роки 00 місяців 12 днів, розмір довічного грошового утримання має складати 94 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Водночас, колегія судідв звертає увагу, що положеннями Закону № 1402 не передбачено обмеження відсоткового розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді максимальним розміром. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя Окрім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 1 1 жовтня 2005 року № 8-ргі/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року. У рішенні Конституційного Суду Україні! від 03 червня 2013 року № З-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо). Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом. Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4). Згідно із пунктом 54 Рекомендації СМ/Яес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці". З огляду на зазначене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя. За таких обставин, колегія суддів вважає, що пенсійний орган безпідставно не включив до трудового стажу судді половину навчання у вищому юридичному навчальному закладі, період проходження строкової військової служби та період роботи позивача на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці та протиправно визначив відсотковий розмір грошового утримання позивача у 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. З огляду на вищевказане, суд апершої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду від 25.01.2021 року №22, виданої Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в розмірі 94 % від відповідних сум суддівської винагороди та враховуючи стаж на посаді судді 42 роки 3 місяці 29 днів, починаючи з 28.01.2021 року. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2021 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г.