Постанова КЦС ВС № 373/86/21

Постанова Іменем України 04 травня 2022 року м. Київ справа № 373/86/21 провадження № 61-12410св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач), суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Переяслав-Хмельницька районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - Дівичківська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , третя особа - Дівичківська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію земельної ділянки та визнання недійсним державного акта на землю. Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області (далі - Переяслав-Хмельницька РДА), ОСОБА_2 , третя особа - Дівичківська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, про визнання незаконним та скасування розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА про приватизацію земельної ділянки та визнання недійсним державного акта на землю. Позивач просив визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 20 листопада 2002 року № 752 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю) площею 0,739 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а також визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784 від 15 липня 2003 року в частині ділянки № 2 , площею 0,739 га, виданий ОСОБА_2 . Крім того, просив покласти на відповідачів усі судові витрати, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи, в тому числі судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката у сумі 25 000,00 грн. Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Хасанової В. В. позовну заяву залишено без розгляду. Ухвала місцевого суду мотивована тим, що позовна заява не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, а позивач не усунув недоліки, які вказані в ухвалі суду у встановлений законом строк (не сплатив судовий збір). Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 01 вересня 2015 року правове регулювання пільг по сплаті судового збору здійснюється на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», який є спеціальним Законом і не містить жодних обмежень для учасників бойових дій щодо предмета судового захисту порушених прав. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області. 17 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В. На підставі ухвали Верховного Суду від 24 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів. Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18 січня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В., Ткачук О. С. Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2022 року вказану справу повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Згідно з протоколом повторного автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 квітня 2022 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Сердюк В. В. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу В касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 641/7273/19, від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 282/1874/18. В касаційній скарзі зазначається, що у вказаній справі позов ОСОБА_1 не стосується його соціальних прав і гарантій саме як учасника бойових дій. Доводи інших учасників справи У серпні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумні строки розгляду справи судом. Також згідно з частинами другою, третьою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, пропорційність, забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2021 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за загальними правилами позовного провадження (а. с. 38, 39). 09 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків строком п`ять днів від дня вручення копії цієї ухвали для сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (а. с. 40, 41). 22 лютого 2021 року, на виконання вказаної ухвали суду, представник позивача подав заяву про усунення недоліків, в якій зазначені правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору (пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»). 24 лютого 2021 року ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 24 лютого 2021 року, вважав, що позивач звільнений на підставі закону від сплати судового збору, а тому його апеляційна скарга підлягає задоволенню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Проте, висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду з цього питання. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього правового акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Серед них відсутнє право на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06 травня 2020 року у справі № 9901/70/20 (провадження № 11-128заі20) вказала, що за пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнення від сплати судового збору осіб, які мають, зокрема статус ветеранів війни - учасників бойових дій, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 282/1874/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/1004/20 (провадження № 61-3505св21). Аналіз наведених положень закону з врахуванням правових висновків Верховного Суду свідчить про те, що у кожному випадку суди мають враховувати предмет та підстави позову, перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подав позов у цій справі не з підстав соціального і правового захисту його як особи зі статусом учасника бойових дій. Позивач просив визнати недійсним розпорядження Переяслав-Хмельницької РДА від 20 листопада 2002 року № 752 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки (паю) площею 0,739 га, що розташована на території Стовп`язької сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, а також визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 266784 від 15 липня 2003 року в частині ділянки № 2 , площею 0,739 га, виданий ОСОБА_2 . Спірні відносини стосуються захисту спадкових прав позивачащодо земельної ділянки. Відповідно до вищезазначеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про те, що підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» відсутні, а тому відповідно заявник не звільнений від сплати судового збору у цій справі. Крім того, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові на ухвалу Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 761/12145/17 та постанову Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17 є помилковими, оскільки: - в ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2019 року у справі № 761/12145/17 заявника було звільнено від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» у зв`язку з відсутністю у нього доходів за окремим клопотанням про звільнення від сплати судового збору; - постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17 ухвалена раніше, ніж постанова Великої Палати Верховного Суду 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), в якій сформульовано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначено, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Враховуючи вищезазначене, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначає, що висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовою позицією, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду може зробити інший висновок щодо суті порушеного питання лише після внесення законодавцем змін до відповідних нормативно-правових актів або відступлення Великою Палатою Верховного Суду від свого попереднього висновку. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законну і обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції. З урахуванням встановлених у справі обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року скасувати та залишити в силі ухвалу Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2021 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий А. І. Грушицький Судді: І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Сердюк