Постанова 4876 № 912/1885/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.05.2022 року м.Дніпро Справа № 912/1885/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Білецька Л.М., Верхогляд Т.А. секретар судового засідання Шелепова Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ареал" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.11.2021р. у справі №912/1885/21 за позовом Приватного підприємства "Ареал", с.Суботці Знам`янського району Кіровоградської області до Суботцівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, с.Суботці Знам`янського району Кіровоградської області про визнання незаконними рішень ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.11.2021р. (повний текст складено - 19.11.2021р., суддя - Тимошевська В.В., м. Кропивницький) у справі №912/1885/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що: - ПП "Ареал" згідно договору купівлі-продажу від 19.03.2007р. не набув права власності на сад плодоносний, як на окремий без земельної ділянки об`єкт, оскільки в даному випадку сад плодоносний є багаторічним насадженням, що не є окремим об`єктом цивільних прав та, відповідно, не може бути предметом договору купівлі-продажу; - враховуючи законодавчо закріплений принцип єдності земельної ділянки з багаторічними насадженнями, права на багаторічні насадження є похідними від прав на земельну ділянку. Поряд з цим, за договором купівлі-продажу від 19.03.2007р. фактичне відчуження земельних ділянок з багаторічними насадженнями не відбувалось, оскільки такий договір не відповідає вимогам щодо форми відповідного договору згідно норм ст. 657 ЦК України. Відчуження саду, як окремого об`єкту права власності - товару, не власником земельної ділянки не має наслідком відчуження останньої, оскільки такого не передбачено положеннями чинного законодавства; - матеріалами справи не доведено набуття ПП "Ареал" права власності на сад плодоносний, так як багаторічні насадження не є окремим об`єктом права власності без земельної ділянки і не можуть відчужуватись у будь-який спосіб, та не доведено права власності на земельну ділянку під багаторічними насадженнями (садом плодоносним), оскільки відсутні підстави для набуття позивачем такого права в установленому законом порядку; - посилання позивача на ухвалу Знам`янського міськрайонного суду від 26.12.2007р. у справі №2-1910/07 відхилено судом, оскільки за загальним правилом судове рішення не породжує виникнення права власності. Судове рішення може підтверджувати наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється відповідачем. Між тим, у справі №2-1910/07 рішення суду про визнання за ПП "Ареал" права власності на майно, зокрема, на сад плодоносний, відсутнє. Затвердження мирової угоди між сторонами згідно вказаної вище ухвали суду не є рішенням суду про визнання права власності та не підтверджує і не породжує будь-якого права власності у позивача. Затвердження судом мирової угоди, за змістом якої сторона відповідача у справі №2-1910/07 визнає дійсність укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 19.03.2007р. та визнає право власності ПП "Ареал" на сад плодоносний, не є в розумінні частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановленням обставин, зокрема дійсності договору та наявності права; - оспорювані рішення Суботцівської сільської ради №123 від 27.05.2016р. та №1191 від 13.11.2020р. прийнято з посиланням на Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Названі рішення стосуються організаційних питань щодо виділення власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали КСП ім. Леніна. ПП "Ареал" згідно поданого у даній справі позову не зазначає про перевищення Суботцівською сільською радою своїх повноважень при прийнятті оспорюваних рішень; - суд не встановив порушень будь-яких майнових прав ПП "Ареал" внаслідок прийняття Суботцівською сільською радою оспорюваних рішень №123 від 27.05.2016р. та №1191 від 13.11.2020р.; - допущені порушення вимог законодавства щодо оприлюднення оспорюваних рішень в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", на що вказує позивач та що документально не спростовано доказами під час розгляду справи, не порушило жодних майнових прав позивача. Вказані рішення є індивідуальними актами, які стосуються конкретних осіб - власників сертифікатів. Позивач не доводить настання будь-яких негативних наслідків для ПП "Ареал" через відсутність публікації рішень; - щодо доводів позивача про порушення прав "суспільства територіальної громади" суд зазначив, по ПП "Ареал" в даному випадку не наділений повноваженнями представництва інтересів інших осіб та не має будь-яких контрольних функцій; - оскільки у уданій справі суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та не встановив порушень прав позивача за оспорюваними рішеннями, у зв`язку з чим відмовляє в позові, правила про позовну давність не застосовуються.

2. Підстави з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи. Приватне підприємство "Ареал" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.11.2021р., позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, визнати незаконними (недійсними) рішення №123 від 27.05.2016р. дев`ятої сесії Суботцівської сільської ради Знам`янського району "Про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток паїв" та №1191 п`ятдесят п`ятої сесії Суботцівської сільської ради сьомого скликання від 13.11.2020р. "Про погодження проекту землеустрою щодо організації території земельної ділянки часток (паїв) із земель колишнього КСП ім. Леніна, загальною площею 528,4003 га, розташованих на території Суботцівської сільської ради, розробленого ТОВ "Тектоареал"; судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій покласти на відповідача. 2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - оскаржуване рішення прийнято з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права; висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним та фактичним обставинам справи; - судом першої інстанції зроблено невірне трактування норм матеріального права, зокрема, п. 2 ст. 79 Земельного кодексу України; - місцевий господарський суд всупереч принципам верховенства права, не врахував та не надав належну оцінку оскаржуваним рішенням Суботцівської сільської ради, оскільки на момент винесення рішення №123 від 27.05.2016р. дев`ятої сесії Знам`янського району "Про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток паїв" відповідач не мав процесуальної дієздатності ухвалювати вказане рішення, оскільки не був наділений повноваженнями щодо розпорядження землями колишньої колективної власності; - відповідач при ухваленні оскаржуваних рішень не дотримався юридичної процедури належного повідомлення всіх зацікавлених осіб та не врахував нормативно-правові акти при розподілі (розпаюванні) майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, зокрема ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", ст. 46, ч. 6 ст. 55 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та регламенту Суботцівської сільської ради, оскільки проекти рішень не були у строки та визначеному законом порядку оприлюднені на відповідних офіційних веб-сайтах; - ухвалення оскаржуваних рішень у такий спосіб порушило права не тільки позивача, а й суспільства територіальної громади бути проінформованим про скликання чергової сесії та про розгляд питань, які були предметом розгляду на них; - суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не залучив в якості зацікавлених осіб громадян, які мають право на отримання частки (паю), яких стосується рішення №123 від 27.05.2016р.; - судом грубо порушено право власності, яке виникло у позивача на законних підставах. 2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.11.2021р. - без змін. Посилається на те, що багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки. Перебування багаторічних насаджень на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації). Багаторічні насадження - це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, тобто окрема земельна ділянка з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об`єкт. Відповідно до роз`яснень Міністерства аграрної політики України державні акти на право приватної власності на землі, видані громадянам на розпайовані землі під багаторічними насадженнями поширюють свою дію також і на самі багаторічні насадження, розташовані на цих землях. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Миколаївського апеляційного суду у справі №483/1393/18 від 23.10.2019р. Багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки (постанова Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №133/832/19). Судом першої інстанції правомірно встановлено, що затвердження мирової угоди ухвалою Знам`янського міськрайонного суду у справі №2-1910/07 не породжує виникнення права власності на земельні ділянки. Затвердження судом мирової угоди, за змістом якої сторона відповідача у справі №2-1910/07 визнає дійсність укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 19.03.2007р. та визнає право власності ПП "Ареал" не сад плодоносний, не є в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України встановленням обставин, зокрема дійсності договору та наявності права. Приватизація землі колишнього КСП ім. Леніна розпочата в 1998р. та не була завершена. Члени колишнього КСП ім. Леніна отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) розміром по 3,88 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Виготовлені в подальшому державні акти закріпили право власності пайовиків на земельні ділянки лише під ріллею. Жодна частина земель під багаторічними насадженнями державним актом не оформлялась і не виділялась в натурі. Твердження позивача стосовно не оприлюднення інформації про рішення №1191 від 13.11.2020р. і №123 від 27.05.2016р. у строки і в порядку, визначеному нормами закону, не відповідають дійсності і не підтверджені жодними документами. Прийняття зазначених рішень жодним чином не порушує права позивача і суспільства територіальної громади. Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначено, що позивач в даному випадку не наділений повноваженнями представництва інтересів інших осіб та не має будь-яких контролюючих функцій. Таким чином, твердження позивача про порушення прав суспільства територіальної громади є хибним викривленням реальної ситуації в особистих цілях та є свого роду маніпуляцією у справі. На думку відповідача, Суботцівська сільська рада в межах своїх повноважень, будучи розпорядником земель під багаторічними насадженнями згідно рішення Кіровоградської обласної ради від 23.11.2012р. та виданого на підставі нього розпорядження, рішенням №123 від 27.05.2016р. надала дозвіл власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) на складання проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) із земель сільськогосподарського призначення колишнього КСМ ім. Леніна, а рішенням №1191 від 13.11.2020р. погодила проект землеустрою, розробленого на підставі власного рішення №123 від 27.05.2016р. та жодним чином не порушила цивільні права та інтереси позивача.

3. Апеляційне провадження. 3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2021р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 23.02.2022р. В судовому засіданні 23.02.2022р. представник скаржника надав пояснення в обґрунтування доводів апеляційної скарги. 23.02.2022р. в судовому засіданні оголошено перерву до 23.03.2022р. Згідно з наказом голови суду №13 від 24.02.2022р. розгляд справ у відкритих судових засіданнях, призначених Центральним апеляційним господарським судом з 28.02.2022р. не відбувався, у зв`язку з наявністю обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України. Таким чином, розгляд даної справи, призначений у судовому засіданні на 23.03.2022р. не відбувся. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2022р. розгляд апеляційної скарги призначено на 11.05.2022р. 11.05.2022р. у призначене судове засідання повноважний представник Суботцівської сільської ради не прибув. В судовому засіданні 11.05.2022р. представник позивача надав пояснення по апеляційній скарзі, після чого судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції. Згідно з Державним актом на право колективної власності на землю серії КР-3 000013, виданого 02.02.1998р., Колективному сільськогосподарському підприємству ім. Леніна передано у колективну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 7135,2 га землі, розташованої на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (а.с.40-43). Відповідно до рішення одинадцятої сесії Знам`янської районної ради двадцять другого скликання №89 від 27.11.1997р. "Про затвердження проекту роздержавлення та передачу земель в колективну власність Колективному сільськогосподарському підприємству імені Леніна" у колективну власність Колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) ім. Леніна було передано 7135,2 га земель, із них сільгоспугідь 6718,0 га, в тому числі ріллі 5879,7 га (а.с.32). Розпорядженням Знам`янської районної державної адміністрації №59-з від 02.02.1998р. "Про затвердження розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по Колективному сільськогосподарському підприємству імені Леніна" затверджено уточнений розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по КСП ім. Леніна (а.с.33). Відповідно до даного розрахунку, загальна площа сільськогосподарських угідь у колективній власності - 6718 га, з них: рілля - 5879,7 га, багаторічні насадження - 559,2 га, сіножаті - 24,8 га, пасовища - 254,3 га. Кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай) згідно зі списком, що є додатком до земельного акту на право колективної власності на землю - 1680 чол. (а.с.33-35). 18.02.2000р. відбулись установчі збори по створенню селянської спілки приватних власників "Зоря України", про що складено протокол №1 (а.с.36-37). Згідно протоколу №1 від 18.02.2000р. зборами було вирішено, зокрема, створити Спілку приватних власників "Зоря України" та затверджено статут такої спілки, до пайового фонду на баланс господарства прийнято все майно, яке передано засновниками СПВ "Зоря України". Витяг з протоколу зборів уповноважених членів КСП ім. Леніна свідчить про те, що СПВ "Зоря України" є правонаступником КСП ім. Леніна (а.с.55). Відповідно до витягу з протоколу №2 зборів співвласників майнових паїв колишнього КСП ім. Леніна від 11.12.2002р. затверджено п`ять майнових комплексів, серед яких 3-ій комплекс - свинотоварний комплекс, садовий комплекс та затверджено п`ять уповноважених осіб по майновим комплексам, серед яких по 3-му комплексу - уповноважена особа ОСОБА_4 (а.с.38-39). 19.03.2007р. між Спілкою приватних власників "Зоря України" (Продавець) в особі голови комітету ОСОБА_1 та ПП "Ареал" (Покупець) підписано договір купівлі-продажу саду плодоносного (а.с.44-45). За умовами вказаного договору, Продавець продає належний йому сад плодоносний загальною площею 559,2 га, який розташований поблизу с. Суботці Знам`янського району Кіровоградської області, автодорога Львів-Кіровоград-Знам`янка і складається з кадастрових кварталів за номерами, вказаними у договорі (п. 1.2. договору). Товар - сад плодоносний, обліковується Продавцем у відповідності до чинного законодавства України, як основні засоби (п. 1.3. договору). Покупець зобов`язується прийняти від Продавця в рахунок виконання договірних зобов`язань залишкову вартість саду плодоносного, визначену у розмірі 28 719,73 гри. та сплатити його залишкову вартість відповідно до умов договору (п. п. 1.4., 1.5.). З моменту підписання цього договору і акту прийому-передачі сторонами Покупець набуває право власності на Товар (п. 3.4. договору). 28.08.2008р. підписано Акт прийому-передачі саду плодоносного до договору купівлі-продажу (а.с.46). Ухвалою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26.12.2007р. у справі №2-1910/07 затверджено мирову угоду між ПП "Ареал" та Суботцівською спілкою громадян-співвласників майна, реорганізованого КСП ім. Леніна "Третій майновий комплекс" ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , згідно якої відповідачі (вказані особи) визнають обґрунтованість позовних вимог позивача (ПП "Ареал), а саме: дійсність укладеного сторонами договору купівлі-продажу саду плодоносного від 19.03.2007р.; відповідачі визнають право власності ПП "Ареал" на сад плодоносний загальною площею 559,2 га, який розташований поблизу с. Суботці Знам`янського району Кіровоградської області, автодорога Львів-Кіровоград-Знам`янка і складається з кадастрових кварталів за номерами, вказаними у договорі. Відповідно до рішення Суботцівської сільської ради №523 від 20.12.2013р., з урахування змін за рішенням №551 від 28.03.2018р., передано в оренду ПП "Ареал" земельні ділянки, а саме невитребувані земельні частки (паї) угіддя - багаторічні насадження колишньою КСП їм. Леніна в кількості 11 в умовних кадастрових гектарах терміном на 10 років (а.с.47-48). Вказаним рішенням передбачено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) орендні відносини припиняються. 24.09.2014р. між Суботцівською сільською радою (Орендодавець) та ПП "Ареал" (Орендар) укладено договори оренди земельної частки (паю), відповідно до яких ПП "Ареал" отримано в оренду земельні частки (паї), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом багаторічних насаджень (а.с.109-119). Строк дії договорів з 24.09.2014р. по 24.09.2024р. Договорами передбачено, що в разі переходу права власності, виділення земельних ділянок на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), орендні правовідносини припиняються відповідно до чинного законодавства. 27.05.2016р. на сесії Суботцівської сільської ради прийнято рішення №123 про надання дозволу власникам сертифікатів на право на земельну частку (паїв) на складання проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (пай) із земель сільськогосподарського призначення колишнього КСП "ім. Леніна", а саме угіддя багаторічних насаджень площею 554 умовних кадастрових гектарів, розташованих на території Суботцівської сільської ради, що підлягають розподілу між власниками земельних часток паїв (а.с. 49, 72). 13.11.2020р. на сесії Суботцівської сільської ради прийнято рішення №1191 про погодження проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) із земель колишнього КСП "ім. Леніна" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦПЗ А.01.01) загальною площею 528,4003 га, розташованих на території Суботцівської сільської ради, розробленого "ТОВ "Тектоареал" на підставі прийнятого рішення Суботцівської сільської ради від 27.05.2016р. №123 (а.с. 50, 74). Згідно листа від 15.04.2021р. Суботцівською сільською радою на запит ПП "Ареал" повідомлено останнього про прийняття рішення №123 від 27.05.2020р. та вказано про відсутність підстав для його скасування (а.с.28-31). Розглянувши позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для їх задоволення. 3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування (ст. 16 ЦК України). Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом із цим приписами процесуального права також визначено (ст. 4 ГПК України України), що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. З огляду на положення ст. 4 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 3 ст. 45 ГПК України України). При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019р. у справі №912/1856/16, від 24.12.2019р. у справі №902/377/19). Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 14.08.2018р. у справі №910/1972/17, від 23.05.2019р. у справі №920/301/18, від 25.06.2019р. у справі №922/1500/18, від 24.12.2019р. у справі №902/377/19). Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. За змістом ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Таким чином, підставою для визнання незаконним оспорюваного акту є його невідповідність актам цивільного законодавства та, водночас, порушення ним цивільних прав, включаючи право власності, або інтересів відповідної особи - позивача. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (правові висновки Великої Палати Верховного Суду наведено у постановах від 16.05.2018р. у справі №337/2535/2017, від 12.12.2018р. у справі №826/8687/16, від 10.04.2019р. у справі №826/3620/17). Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить захистити своє майнове право, а саме - право власності на майно "сад плодоносний на площі 559,2 га", набуте ним на підставі договору купівлі-продажу від 19.03.2007р., що підтверджується мировою угодою у справі №2-1910/07. Спір у даній справі має приватноправовий характер та з огляду на суб`єктний склад учасників справи підлягає розгляду в господарському суді. В матеріалах справи відсутні відомості щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) та рішення сільської ради про затвердження протоколу такого розподілу та про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), згідно ст. 9 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Беручи до уваги, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем (постанова Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №911/1902/19). Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України). Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи (ч. 1 ст. 178 ЦК України). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України). Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ст. 188 ЦК України). За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України). Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно із ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. Відповідно до ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч.ч. 1, 2 ст. 79 Земельного кодексу України). Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) (ст. 22 Земельного кодексу України). Відповідно до ГОСТ 26640-85 "Землі. Терміни та визначення", затвердженого постановою Державного комітету зі стандартів від 28.10.1985р. за №3453, який діяв на час укладення договору купівлі-продажу від 19.03.2007р., багаторічне сільськогосподарське насадження - сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені деревесні, кущові або трав`янисті багаторічні насадження, призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення території. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін. (п. 27). Згідно із ст. 1 Закону України "Про оцінку земель" багаторічні насадження є земельним поліпшенням. Місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що багаторічні насадження (сад) - це не окрема група дерев, кущів, а земельні угіддя, та/або окрема земельна ділянка з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими об`єктами як один цілий об`єкт. Верховний Суд України в постанові від 25.02.2015р. у справі №6-14цс15 звернув увагу, що багаторічні насадження не можуть розглядатися, як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №133/832/19. Матеріали справи свідчать, що за договором купівлі-продажу від 19.03.2007р. ПП "Ареал" придбало багаторічні насадження - сад плодоносний. Разом з тим, багаторічні насадження, якими в даному випадку є сад плодоносний, не можуть розглядатися, як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться. Такі насадження є складовою частиною земельної ділянки та разом із земельною ділянкою, на якій вони розташовані, утворюють єдиний цілий природний об`єкт. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що облік Продавцем саду плодоносного як основного засобу, про що зазначається в п. 1.3. договору купівлі-продажу, не є підставою для відокремлення такого об`єкта та не є підтвердженням права власності на об`єкт, оскільки баланс підприємства є формою бухгалтерської обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Відповідно до п. 21 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001р. №177, до переліку майна, яке не підлягає паюванню, зокрема, майна, яке не можливо виділити в натурі, включено багаторічні насадження. Таким чином, багаторічні насадження не підлягали паюванню окремо без земельної ділянки, на якій вони розміщені. З урахуванням наведеного, ПП "Ареал" згідно договору купівлі-продажу від 19.03.2007р. не набуло права власності на сад плодоносний, як на окремий без земельної ділянки об`єкт, оскільки в даному випадку сад плодоносний є багаторічним насадженням, що не є окремим об`єктом цивільних прав та, відповідно, не може бути предметом договору купівлі-продажу. Враховуючи законодавчо закріплений принцип єдності земельної ділянки з багаторічними насадженнями, права на багаторічні насадження є похідними від прав на земельну ділянку. Суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що фактичне відчуження земельних ділянок з багаторічними насадженнями за договором купівлі-продажу від 19.03.2007р. не відбувалось, оскільки такий договір не відповідає вимогам щодо форми відповідного договору згідно норм ст. 657 ЦК України. Позивачем не доведено набуття в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку під багаторічними насадженнями (садом плодоносним). Щодо посилання позивача на те, що судом першої інстанції зроблено невірне трактування норм п. 2 ст. 79 ЗК України колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Матеріалами справи не підтверджується факт набуття позивачем права власності на багаторічні насадження - сад плодоносний, оскільки вони не є окремим об`єктом права власності без земельної ділянки і не можуть відчужуватись у будь-який спосіб. Таким чином, вказані доводи позивача не можуть бути взяті до уваги апеляційним господарським судом. Місцевим господарським судом правомірно відхилено доводи позивача щодо наявності ухвали Знам`янського міськрайонного суду від 26.12.2007р. у справі №2-1910/07, оскільки вказане судове рішення за загальним правилом не породжує виникнення права власності. Судове рішення може підтверджувати наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється відповідачем. Разом з тим, у справі №2-1910/07, на яку посилається позивач, рішення суду про визнання за ПП "Ареал" права власності на майно, зокрема, на сад плодоносний, відсутнє. Затвердження мирової угоди між сторонами згідно вказаної вище ухвали суду не є рішенням суду про визнання права власності та не підтверджує і не породжує будь-якого права власності у позивача. Затвердження судом мирової угоди, за змістом якої сторона відповідача у справі №2-1910/07 визнає дійсність укладеного сторонами договору купівлі-продажу від 19.03.2007р. та визнає право власності ПП "Ареал" на сад плодоносний, не є в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України встановленням обставин, зокрема дійсності договору та наявності права. Крім того, оспорювані рішення Суботцівської сільської ради №123 від 27.05.2016р. та №1191 від 13.11.2020р. прийнято з посиланням на Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Названі рішення стосуються організаційних питань щодо виділення власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали КСП ім. Леніна. Стаття 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачає право сільських рад в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) розглядати заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; розглядати та погоджувати проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Позивач в позовній заяві не зазначив про перевищення відповідачем своїх повноважень при прийнятті оспорюваних позивачем рішень. Матеріали справи свідчать, що за договорами оренди від 24.09.2014р. позивачем отримано в оренду земельні частки (паї), які розміщені в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом багаторічних насаджень. Відповідно до п. 2,3. договорів оренди погоджено припинення орендних правовідносин в разі переходу права власності, виділення земельних ділянок на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що будь-яких майнових прав ПП "Ареал" внаслідок прийняття Суботцівською сільською радою оспорюваних рішень №123 від 27.05.2016р. та №1191 від 13.11.2020р. порушено не було. Доводи позивача на порушення його прав бути проінформованим про скликання сесії та про розгляд питань на сесії не можуть бути взяті до уваги, оскільки ПП "Ареал" не доведено наявність майнових прав, які були б порушені внаслідок вказаних обставин. Крім того, позивачем не доведено настання будь-яких негативних наслідків для нього через відсутність публікації рішень. Щодо доводів позивача про порушення прав "суспільства територіальної громади" апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, по позивач в даному випадку не наділений повноваженнями представництва інтересів інших осіб та не має будь-яких контрольних функцій. Оскільки у цій справі судом встановлена необґрунтованість позовних вимог у зв`язку із відсутністю порушень прав позивача за оспорюваними рішеннями відповідача, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що правила про позовну давність не підлягає застосуванню. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не залучив в якості зацікавлених осіб громадян, які мають право на отримання частки (паю), яких стосується рішення №123 від 27.05.2016р. не можуть бути взяті до уваги апеляційним господарським судом, оскільки позивачем не доведено, що прийняте судове рішення безпосередньо впливає на інтереси та права цих осіб. Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на недоведеність порушення відповідачем прав позивача, дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. З мотивів, наведених у п. 3.3. даної постанови, апеляційний господарський суд погоджується із обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не отримали підтвердження під час апеляційного провадження, не спростовують висновків місцевого господарського суду та не доводять порушення судом норм матеріального і процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. 3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення. З огляду на встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд, з підстав, викладених у п. 3.3 даної постанови, дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 3.5. Розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ареал" - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 09.11.2021р. у справі №912/1885/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 16.05.2022р. Головуючий суддя І.О. Вечірко Суддя Л.М. Білецька Суддя Т.А. Верхогляд