Постанова КЦС ВС № 539/4098/18

Постанова Іменем України 26 квітня 2022 року м. Київ справа № 539/4098/18 провадження № 61-19032св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року у складі судді Іващенка Ю. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішень судів У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк» або Банк) та просив стягнути на його користь з відповідача: за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 за період з 01 листопада 2017 року з 29 жовтня 2018 року: відсотки в розмірі 2 348,41 грн, три проценти річних у порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в розмірі 722,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 896,57 грн, пеню (три проценти вартості послуги за кожний день прострочення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів») у розмірі 811 308,42 грн; за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610 за період з 01 листопада 2017 року по 29 жовтня 2018 року: відсотки в розмірі 424,49 євро, три проценти річних у порядку статті 625 ЦК України в розмірі 351,00 євро, пеню (три проценти вартості послуги за кожний день прострочення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів») у розмірі 394 782,35 євро. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 уклав із АТ КБ «ПриватБанк» договори для розміщення грошових коштів на депозитних вкладах, а саме: договір від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 (вклад «Стандарт» 1 місяць) на суму вкладу 17 000,00 грн за ставкою 9,5 % річних; договір від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610 (вклад «Стандарт») на суму вкладу 10 530,00 євро за ставкою 3,5 % річних. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у справі № 539/2839/17, яке набрало законної сили, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь: заборгованість за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610 в розмірі 10 530,00 євро - основного боргу та 1 598,49 євро - процентів (що в еквіваленті становить 370 277,10 грн); заборгованість за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 в розмірі 17 000,00 грн -основного боргу та 7 924,99 грн - процентів. Проте на час подання позову вказане рішення суду Банк не виконав, а кошти йому не повернуті, а тому відповідач зобов`язаний компенсувати за час затримки виплати нараховані проценти, пеню, три проценти річних та інфляційні витрати. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 за період з 01 листопада 2017 року до 29 жовтня 2018 року: відсотки в розмірі 2 348,41 грн, три проценти річних у розмірі 722,80 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 896,57 грн, пеню в розмірі 2 348,41 грн, а всього 7 316,19 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610 за період з 01 листопада 2017 року до 29 жовтня 2018 року: відсотки в розмірі 424,49 євро, три проценти річних у розмірі 351,00 євро, а всього 775,49 євро, та пеню в розмірі 14 113,27 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що впродовж спірного періоду грошові кошти за договорами банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 та від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610, присуджені позивачу за рішенням суду, повернуті банком не були, в тому числі шляхом зарахування на рахунок, відкритий клієнтом (позивачем) у банку, а тому дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню: відсотки у розмірі, зазначеному у договорах банківського вкладу, три відсотки річних, інфляційні втрати та пеня. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір пені підлягає зменшенню до розміру нарахованих та присуджених до стягнення відсотків, оскільки розмір пені значно перевищує розмір збитків (інфляційні втрати, три проценти річних та відсотки за вкладами), які зазнав позивач через затримку повернення йому вкладу. Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення судом першої інстанції, у справі не виявлено. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з банку на користь ОСОБА_1 пеню за договорами банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 за період з 01 листопада 2017 року до 29 жовтня 2018 року у розмірі 811 308,42 грн та пеню за договорами банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610 за період з 01 листопада 2017 року по 29 жовтня 2018 року у розмірі 394 782,35 євро. В іншій частині просить залишити вказані судові рішення без змін. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: - не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 757/3794/17-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19, від 06 травня 2020 року у справі № 755/3653/17, від 13 липня 2020 року у справі № 757/26343/18-ц; постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц; - не звернули увагу на те, що відповідач самостійно не здійснював жодних дій з метою видачі позивачу банківських вкладів, а повернув кошти лише в рамках виконавчого провадження; - не надали оцінку усталеній практиці Верховного Суду про зменшення розміру пені в межах розміру грошового зобов`язання. Також у грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх змінити в частині розміру стягнення з Банку трьох процентів річних, інфляційних втрат, пені, відповідно до розрахунків Банку. Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій: - не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 554/3200/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17, від 10 липня 2019 року у справі № 335/11482/16-ц; - протиправно застосували відсоткові ставки передбачені умовами договорів, а саме для гривневого вкладу у розмірі 9,5 %річних, для валютного вкладу у євро у розмірі 3,5 %, оскільки не врахували частину другу статті 1070 ЦК України; - припустилися помилки, здійснюючи розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки прийняли до розрахунку суму депозиту та відсотків разом; - неправильно визначили розмір пені. У касаційній скарзі також викладено клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року до закінчення перегляду справи у касаційному порядку. Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» не надходило. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 грудня 2020 року касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 539/4098/18 із Лубенського міськрайонного суду Полтавської області; надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 грудня 2020 року касаційну скаргуАТ КБ «ПриватБанк»на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; відмовлено в задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року; надано позивачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу. У січні 2021 року матеріали справи № 539/4098/18 надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20). Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року касаційне провадження у справі № 539/4098/18 поновлено. Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20). Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року касаційне провадження у справі № 539/4098/18 поновлено. Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року справу № 539/4098/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково із таких підстав. Фактичні обставини справи Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладені договори для розміщення грошових коштів на депозитних вкладах, а саме: - договір № SAMDN26000738641294 (вклад «Стандарт» 1 міс.) на суму 17 000,00 грн. Мінімальний строк вкладу - 1 місяць. Відсотки нараховуються щомісячно за ставкою 9,5 % річних. Відповідно до пункту 4 цього договору його дія припиняється з виплатою всієї суми вкладу разом з процентами. Пунктом 18 договору від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 передбачено перенесення строків виконання зобов`язань при форс-мажорних обставинах, які не залежать від сторін (пожежа, затоплення, землетрус, військові дії та ін.). Відповідно до цього договору ОСОБА_1 внесені кошти в сумі 17 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 16 жовтня 2013 року № 1 на суму 17 000,00 грн. - договір № SAMDN080000738639610 (вклад «Стандарт») на суму 10 530,00 євро. Мінімальний строк вкладу - 1 місяць. Відсотки нараховуються щомісячно за ставкою 3,5 % річних. Відповідно до пункту 4 цього договору його дія припиняється з виплатою всієї суми вкладу разом з процентами. Пунктом 21 договору № SAMDN080000738639610 від 16 жовтня 2013 року передбачено перенесення строків виконання зобов`язань при форс-мажорних обставинах, які не залежать від сторін (пожежа, затоплення, землетрус, військові дії та ін.) Відповідно до цього договору ОСОБА_1 вніс кошти в сумі 10530,00 євро, що підтверджується квитанцією від 16 жовтня 2013 року на суму 10 530,00 євро. Банк взятих на себе зобов`язань за договором, зокрема з повернення належних позивачу сум банківського вкладу та процентів, не виконало. 23 жовтня 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду позовну заяву про захист прав споживача та повернення депозитних коштів до АТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у справі № 539/2839/17, яке набрало законної сили 02 липня 2018 року, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610 в розмірі 10 530,00 євро основного боргу та 1 598,49 євро процентів (що в еквіваленті становить 370 277,10 грн). Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 в розмірі 17 000,00 грн основного боргу та 7 924,99 грн процентів. Постановою про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції (далі - Печерський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Боголей І. Ю. від 03 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57118975 з виконання виконавчого листа № 539/2839/17, виданого 12 липня 2018 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 370 277,10 грн. Постановою про відкриття виконавчого провадження заступника начальника Печерського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Менчиць Н. Є. від 05 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57118953 з виконання виконавчого листа № 539/2839/17, виданого 12 липня 2018 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 24 924,99 грн. Спірним періодом нарахування позивачем боргу за відсотками, трьома відсотками річних, інфляційними втратами, пенею згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживача» за вказаними договорами банківського вкладу є період з 01 листопада 2017 року до 29 жовтня 2018 року, упродовж якого присуджені рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 травня 2018 року до стягнення із відповідача на користь позивача кошти не були сплачені відповідачем та в примусовому порядку не були стягнуті органами державної виконавчої служби. Нормативно-правове обґрунтування Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п`ятої статті 10 вказаного Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Згідно із статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі трьох процентів від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Від цих висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила і в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17. Окрім іншого, частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування трьох процентів річних не є санкціями (неустойкою, штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Три проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, нараховуються незалежно від вини боржника. Проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування чужими грошовими коштами. Тому під час вирішення спорів про стягнення процентів річних суд повинен визначити, чи позивач вимагає сплати процентів за користування грошовими коштами, що були надані як позика, кредит, банківський вклад, чи зміст вимоги полягає в застосуванні відповідальності за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Висновки за результатами розгляду справи Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм обґрунтовану оцінку, правильно виходив із того, що оскільки впродовж спірного періоду грошові кошти за договорами банківського вкладу, присуджені позивачу до стягнення за рішенням суду, повернуті банком не були, в тому числі шляхом зарахування на рахунок, відкритий клієнтом (позивачем) у банку, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню: відсотки у розмірі, зазначеному у договорах банківського вкладу, три відсотки річних, інфляційні втрати та пеня. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що розмір пені підлягає зменшенню до розміру нарахованих та присуджених до стягнення відсотків, оскільки розмір пені значно перевищує розмір збитків, які зазнав позивач через затримку повернення йому вкладу. Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що судами першої та апеляційної інстанцій протиправно застосовано відсоткові ставки передбачені умовами договорів, а саме для гривневого вкладу у розмірі 9,5 % річних, для валютного вкладу у євро у розмірі 3,5 %, оскільки не врахували частину другу статті 1070 ЦК України, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником. У разі, якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України. Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Судом встановлено, що впродовж спірного періоду грошові кошти за договорами банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 та від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610, присуджені до стягнення за рішенням суду, повернуті не були, в тому числі шляхом зарахування на рахунок, відкритий клієнтом (позивачем) у банку. Тобто банк і далі продовжує користуватись коштами, які належать позивачу на праві власності. З огляду на викладене та за обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки у розмірі, зазначеному у договорах банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року, а не за ставками «До запитання» згідно з протоколом Комітету управління активами і пасивами відповідача у розмірі 0,01 % річних. Викладене також підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц. Аргументи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 760/3445/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 592/6332/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 554/3200/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 316/265/17, від 10 липня 2019 року у справі № 335/11482/16-ц, підлягають відхиленню, оскільки оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать цим висновкам. Доводи касаційної скарги представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 757/3794/17-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 638/9285/19, від 06 травня 2020 року у справі № 755/3653/17, від 13 липня 2020 року у справі № 757/26343/18-ц; постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц, є безпідставними, оскільки вказані постанови Верховного Суду лише визначають загальні положення про зменшення судом розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України за певних обставин справи та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції у цій справі. Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині висновків про наявність підстав для стягнення із відповідача відсотків за договорами, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені підлягають залишенню без змін з підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України, а касаційні скарги в частині таких доводів - залишенню без задоволення. Разом з тим Верховний Суд не може погодитись із базою нарахування пені за договорами вкладу з огляду на таке. Аналіз положень статті 1058 ЦК України та статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України). У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу. При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунку за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунку не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів. З урахуванням розширеного змісту поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Разом із тим Верховний Суд зауважує, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20). Розрахунок пені за договором вкладу на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» варто проводити за такою формулою - V x 3% x Q, де V - розмір відсотків (процентів) за договором вкладу, 3 % - розмір неустойки, визначений частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», Q - кількість днів прострочки виплати відсотків. Розмір пені за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN26000738641294 за період з 01 листопада 2017 року до 29 жовтня 2018 року становить 25 503,73 грн (2 348,41 грн х 3% х 362), а не 811 308,42 грн, як розрахував позивач. Розмір пені за договором банківського вкладу від 16 жовтня 2013 року № SAMDN080000738639610 за період з 01 листопада 2017 року по 29 жовтня 2018 року становить 4 609,96 євро (424,49 Єврох 3% х 362), а не 394 782,35 євро, як розрахував позивач. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та помилково погодились із розрахунком розміру пені, наданим позивачем, де базою нарахування є розмір вкладу, а не відсотки (проценти) за таким вкладом. Тому відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги у зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20). Разом з тим Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру пені за договорами вкладу на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та вважає, що визнаний судами розмір пені відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості. За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. З урахуванням встановлених у цій справі обставин, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року підлягають зміні, шляхом викладення мотивувальної частини цих судових рішень в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін. Щодо розподілу судових витрат Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат. Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі змінені лише в частині правового обґрунтування, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року змінити, шляхом викладення мотивувальної частини судових рішень в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко