Постанова КЦС ВС № 757/36706/20-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 червня 2024 року м. Київ справа № 757/36706/20 провадження № 61-3568св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., та касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Вовка С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2023 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» про захист прав споживача, розірвання депозитних договорів та стягнення грошових коштів. В обґрунтування позову вказувала, що вона уклала з відповідачем договори банківських вкладів, а саме: - 9 вересня 2013 року укладено договір № SAMDN8000073533006 з відкриттям рахунка № НОМЕР_1 , на який цього ж дня внесено 6 700 доларів США та 23 вересня 2023 року - 5 300 доларів США; - 12 березня 2014 року укладено договір № SAMDNWFD0070090135100 з відкриттям рахунка № НОМЕР_2 , на який внесено 9 000 доларів США. Весною 2014 року в зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень АТ КБ «ПриватБанк» на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя відповідач заблокував рахунки позивача і припинив нарахування процентів за депозитами. Вона неодноразово зверталася до банку з вимогами про розблокування рахунків та поновлення обслуговування, однак відповідач такі вимоги не виконав. 20 серпня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву ОСОБА_1 від 18 липня 2020 року про розірвання депозитних договорів, виплату вкладу та процентів. Крім того, відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» № 47206063 від 30 квітня 2014 року, крім зазначених депозитів, позивач мала відкриті банківські рахунки, на яких знаходилися грошові кошти, а саме: на рахунку № НОМЕР_3 - у розмірі 591,27 доларів США, на рахунку № НОМЕР_4 - 0,03 грн, на рахунку № НОМЕР_5 - 6,64 грн. Позивач просила банк видати залишки коштів з цих рахунків, проте на 26 серпня 2020 року зазначені вимоги відповідач не виконав. За таких обставин, збільшивши позовні вимоги в лютому 2022 року, просила: - розірвати депозитний договір № SAMDN8000073533006 від 9 вересня 2013 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» суму вкладу за цим договором в розмірі 12 407,90 доларів США, ненараховані проценти за період з 14 березня 2014 року до 15 лютого 2021 року - 8 603,94 доларів США, три проценти річних за період з 25 серпня 2020 року до 26 серпня 2020 року - 2 290,53 доларів США, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» - 94 213,14 доларів США; - розірвати депозитний договір № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» суму вкладу за цим договором у розмірі 9 000 доларів США, ненараховані проценти за період з 13 березня 2014 року до 15 лютого 2021 року у розмірі 4 994,63 доларів США, три проценти річних за період з 24 грудня 2014 року до 15 лютого 2021 року - 1 661,42 доларів США, пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 15 лютого 2020 року до 15 лютого 2021 року у розмірі 54 691,19 доларів США; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» залишки коштів на рахунку № НОМЕР_3 у розмірі 591,27 доларів США, на рахунку № НОМЕР_4 - 0,03 грн, на рахунку № НОМЕР_6 - 6,64 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року, ухваленим у складі судді Вовка С. В., позов частково задоволено. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : - за депозитним договором № SAMDN8000073533006 від 9 вересня 2013 року: 12 407,90 доларів США вкладу, 8 603,94 доларів США ненарахованих процентів за період з 14 березня 2014 року до 15 лютого 2021 року, 2 290,53 доларів США - три проценти річних за період з 25 серпня 2020 року до 26 серпня 2020 року та 300 000 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 25 серпня 2020 року до 26 серпня 2020 року; - за депозитним договором № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року: 9 000 доларів США вкладу, 4 994,63 доларів США ненарахованих процентів за період з 13 березня 2014 року до 15 лютого 2021 року, 1 661,42 доларів США - три проценти річних за період з 24 грудня 2014 року до 15 лютого 2021 року та 180 000 грн пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 15 лютого 2020 року до 15 лютого 2021 року; - залишок коштів на рахунку № НОМЕР_3 в розмірі 591,27 доларів США, на рахунку № НОМЕР_7 в розмірі 0,03 грн, на рахунку № НОМЕР_6 в розмірі 6,64 грн. Розірвано депозитний договір № SAMDN8000073533006 від 9 вересня 2013 року та депозитний договір № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року з 4 серпня 2022 року. Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що депозитні договори не були розірвані на підставі заяв позивача від 27 листопада 2014 року та від 18 липня 2020 року, оскільки зазначені заяви не відповідали вимогам, встановленим для їх оформлення Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 267 від 14 липня 2006 року (далі - Правила № 267), відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про задоволення вимог позову в частині стягнення банківських вкладів, ненарахованих на них процентів та трьох процентів річних у заявлених позивачем розмірах, а також грошових коштів, які залишилися на рахунках №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_7 , НОМЕР_6 . Ухвалюючи рішення в частині стягнення пені, суд першої інстанції зазначив, що її розмір значно перевищує розмір зобов`язання, тому, керуючись частиною третьої статті 551 ЦК України вважав за необхідне її зменшити. Місцевий суд також врахував, що стягнення пені в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства; оскільки згідно з вимогами статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у національній валюті, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням виключно у національній валюті України - гривні. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені за депозитним договором № SAMDN80000737533006 від 9 вересня 2013 року з 135 866,50 доларів США до 300 000 грн та за депозитним договором № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року - з 98 550 доларів США до 180 000 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 1 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року скасовано в частині стягнення трьох процентів річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за договором № SAMDN80000737533006, в частині стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та в частині стягнення ненарахованих процентів і ухвалено в цих частинах нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 : - за договором SAMDN80000737533006 - ненараховані проценти за період з 14 березня 2014 року до 9 вересня 2014 року за процентною ставкою 10 % річних в розмірі 608,50 доларів США, за період з 10 вересня 2014 року до 24 грудня 2014 року за ставкою вкладу «на вимогу» - 1 %, в розмірі 35,69 доларів США, всього 644,19 доларів США, а також 3 % річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 1 долару США; - за договором SAMDNWFD0070090135100 - ненараховані проценти за період з 13 березня 2014 року до 12 грудня 2014 року за договірною ставкою 8 % річних в розмірі 540,49 доларів США, за період з 13 грудня 2014 року до 24 грудня 2014 року за ставкою вкладу «на вимогу» 1 % в розмірі 2,71 доларів США, всього 543,20 доларів США. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні іншої частини зазначених позовних вимог. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року залишено без змін. Судові витрати в розмірі 16 237,95 грн компенсовано АТ КБ «ПриватБанк» за рахунок держави. Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати розірваними договори банківських вкладів за заявами ОСОБА_1 від 27 листопада 2014 року та від 18 липня 2020 року з огляду на їх невідповідність Правилам № 267, зазначивши, що ці правила встановлюють порядок оформлення заяви про розкриття банківської таємниці і не встановлюють будь-які вимоги до заяви про повернення банківського вкладу. При цьому в договорах банківських вкладів вимоги щодо оформлення волевиявлення сторін на розірвання договору не встановлені, тому форма відповідної заяви є довільною. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд дійшов по суті правильних висновків про стягнення з відповідача залишків коштів на рахунках, сум вкладів, процентів за ними та трьох процентів річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак помилково встановив обставини розірвання договорів банківського вкладу, та дійшов неправильного висновку про необхідність їх розірвання в судовому порядку. Вказане порушення призвело до неправильного визначення початку періоду стягнення процентів за ставкою «на вимогу» та закінчення періоду стягнення договірних процентів, що мало відбутися 24 грудня 2014 року, а також припустився арифметичної помилки при розрахунку трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за договором № SAMDN80000737533006. Крім того, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка не підлягала застосуванню в зв`язку до спірних правовідносин після розірвання договорів банківського вкладу 24 грудня 2014 року. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2023 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. мотивована неврахуванням апеляційним судом висновків щодо можливості стягнення з банка пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» після розірвання договору банківського вкладу, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18 (провадження № 61-14865св19), від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19 (провадження № 61-17325св20), від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19 (провадження № 61-13698св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18 (провадження № 61-19032св20), від 8 червня 2022 року у справі № 757/61769/19 (провадження № 61-16569св20), від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18 (провадження № 61-1012св20), від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-9752св22), у постановах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16, від 7 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 У червні 2023 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Коцюба О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Коцюби О. М. мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18) та від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 761/30025/16 (провадження № 61-43404св18), від 23 грудня 2021 року в справі № 910/13/21, від 7 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), щодо обов`язку суду перевірити належність відповідача. Заявник вказує, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно до укладеного АТ КБ «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ФК «Фінілон» договору про переведення боргу саме ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за договорами банківського вкладу, укладеними з позивачем. Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дугінов Д. А., і ухвалою цього ж суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», поданою адвокатом Коцюбою О. В. Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дугінов Д. А., були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18 (провадження № 61-14865св19), від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19 (провадження № 61-17325св20), від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19 (провадження № 61-13698св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18 (провадження № 61-19032св20), від 8 червня 2022 року у справі № 757/61769/19 (провадження № 61-16569св20), від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18 (провадження № 61-1012св20), від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-9752св22), у постановах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16, від 7 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», поданою адвокатом Коцюбою О. В., були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц (провадження № 61-43404св18), від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 7 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 9 вересня 2013 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» уклали договір № SAMDN80000737533006 «Вклад «Стандарт, 6 мес.», роздрукований 13 березня 2014 року, на наступних умовах: «Вклад «Стандарт, 6 мес.» оформлений 9 вересня 2013 року, залишок на 13 березня 2014 року: 12 407,90 доларів США; вклад оформлено на 366 днів до 9 березня 2014 року включно; банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад; на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 10 % річних; проценти за вкладом нараховуються на рахунок/картку № НОМЕР_1 ; максимальний строк вкладу 6 місяців; період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць. 12 березня 2014 року ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» уклали договір № SAMDNWFD0070090135100 «Вклад «Стандарт» (Стандарт)» на наступних умовах: вклад оформлено 12 березня 2014 року, залишок на вкладі на 12 березня 2014 року - 9 000 доларів США, вклад оформлено на 366 днів до 12 квітня 2014 року включно; банк відкриває особовий рахунок № НОМЕР_2 , на який зараховується вклад, на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 8 % річних; проценти за вкладом зараховуються на рахунок/картку № НОМЕР_2 ; мінімальний строк вкладу - 1 місяць, період нарахування процентів за вкладом - 1 місяць. Зі змісту пунктів 11, 12, 13 вказаних договорів суди встановили, що вкладник та банк мають право достроково розірвати даний договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати розірвання договору. Якщо вкладник вимагає розірвати договір, а 6 місяців з дати його оформлення або продовження мінімального строку не спливли, вкладнику повертається сума вкладу. За неповні 6 місяців проценти виплачуються за ставкою вкладу «на вимогу» за фактичну кількість днів, що минули з дати оформлення вкладу або з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору. Якщо вкладник за ці неповні 6 місяців отримав проценти, нараховані за повною ставкою, то надмірно виплачені проценти вираховуються із суми вкладу. Якщо вкладник вимагає достроково розірвати договір, а мінімальний строк вкладу вже був продовжений один або декілька разів, проценти за кожні повні 6 місяців виплачуються в повному обсязі. Проценти за останні 6 місяців, які на момент розірвання договору ще не спливли, нараховуються за умовами, зазначеними в пункті 12 договорів. З копії довідки № 47206063 Кримського регіонального управління АТ КБ «ПриватБанк» від 30 квітня 2014 року суди встановили, що ОСОБА_1 на 30 квітня 2014 року має в АТ КБ «ПриватБанк» наступні рахунки: - НОМЕР_4 , тип рахунку - Gold Credit KMV, строк 12/17, сума залишку на рахунку 0,03 грн; - НОМЕР_4 , тип рахунку - карта для виплат Gold, строк 09/17, сума залишку на рахунку 591,27 доларів США; - НОМЕР_5 , тип рахунку - карта для виплат, строк 11/14, сума залишку на рахунку 6,64 грн; - НОМЕР_8 , тип рахунку - стандарт, строк 1 міс., дата оформлення 12 березня 2014 року, сума залишку на рахунку 9 000 доларів США; - НОМЕР_8 , тип рахунку - стандарт, строк 6 міс., дата оформлення 9 вересня 2013 року, сума залишку на рахунку 12 407,90 доларів США. Суди встановили, що 18 серпня 2020 року ОСОБА_1 цінним листом направила заяву до АТ КБ «ПриватБанк», в якій, посилаючись на статті 1060, 1075 ЦК України і пункт 2.2.1.35 Умов та Правил надання банківських послуг, повідомила, що розриває договір № SAMDN80000737533006 від 9 вересня 2013 року та договір № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року і просить видати належні їй кошти та проценти за вкладами. Також повідомила, що розриває договір, на підставі якого відкрито рахунок № НОМЕР_3 , та просила видати залишок коштів з цього рахунку (591,27 доларів США). Крім того, просила повернути залишки коштів з рахунку № НОМЕР_4 в розмірі 0,03 грн та з рахунку № НОМЕР_5 в розмірі 6,64 грн. Вказану заяву АТ КБ «ПриватБанк» отримало 20 серпня 2020 року. З копії договору від 17 листопада 2014 року, укладеного АТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» про переведення боргу, з додатковою угодою до нього від 18 листопада 2014 року суди встановили, що на підставі згоди кредиторів, отриманої АТ КБ «ПриватБанк» шляхом приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною даного договору, АТ КБ «ПриватБанк» переводить, а ТОВ «ФК «Фінілон» приймає на себе виконання зобов`язань з виплати грошових коштів, що виникли на підставі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування, згідно переліку (додаток № 1). Зобов`язання з виплати грошових коштів, які переводяться на ТОВ «ФК «Фінілон», виникли з депозитних договорів та договорів банківського обслуговування (додаток № 1), які укладені структурними підрозділами ПАТ КБ «ПриватБанк», що здійснюють діяльність на території Автономної Республіки Крим. З довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 22 січня 2021 року суди встановили, що вказане товариство підтверджує виконання банком в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору. З копій заяв ОСОБА_1 від 27 листопада 2014 року, які АТ КБ «Приват Банк» отримало 19 грудня 2014 року суди встановили, що позивач зверталася до банку з вимогою про видачу вкладів та процентів за договорами № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року та № SAMDN80000737533006 від 9 вересня 2013 року.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Відповідно до статті 1060 ЦК України в редакції Кодексу, чинній на час укладення договорів банківських вкладів, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Згідно зі статтею 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача. У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участю споживача. Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України). Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом. Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором. Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказано, що законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) дійшов висновку про те, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. В постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягають положення статті 625 цього Кодексу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року у вказаній справі зазначила, що відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Після припинення договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, яке підтверджено судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту припинення договору банківського вкладу пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується. У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) вказано, що «27 червня 2014 року позивач звернувся до АТ КБ «Приват Банк» із вимогою про повернення вкладу за договором від 6 липня 2012 року і договір депозиту вважається розірваним з 29 червня 2014 року. Оскільки договір депозиту є розірваними з 29 червня 2014 року, суди не врахували, що з моменту розірвання цього договору нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 30 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, у зв`язку з розірванням договору банківського вкладу з 29 червня 2014 року за письмовою вимогою вкладника між сторонами припинено правовідносини за цим договором, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини. Суди наведеного не врахували та зробили помилковий висновок про наявність підстав для часткового задоволення цих позовних вимог». У справі, яка переглядається, встановлено, що в пункті 10 договорів № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року та № SAMDN80000737533006 від 9 вересня 2013 року сторони домовилися, що вони мають право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківських дні до дати його розірвання. 19 грудня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяви ОСОБА_1 від 27 листопада 2014 року про видачу вкладів та процентів за договорами № SAMDNWFD0070090135100 від 12 березня 2014 року та № SAMDN80000737533006 від 9 вересня 2013 року. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані заяви позивача з вимогою повернути вклади відповідають частині третій статті 651 ЦК України, згідно з якою у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. Встановивши, що 19 грудня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяви ОСОБА_1 від 27 листопада 2014 року, в яких було заявлено вимоги про повернення вкладів з нарахованими процентами, у зв`язку з чим укладені сторонами договори банківських вкладів вважаються припиненими, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання договорів розірваними та стягнення з відповідача пені, оскільки з моменту розірвання (припинення) договорів пеня згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується, як і припиняється нарахування передбачених договором процентів. Водночас з огляду на те, що в порушення своїх зобов`язань відповідач тривалий час не виконував вимоги вкладника щодо повернення коштів, в даному випадку права та інтереси позивача забезпечуються статтею 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, тому суди обґрунтовано стягнули з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача три проценти річних, передбачені частиною другою вказаної статті. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дугінов Д. А., щодо помилковості висновку апеляційного суду про відмову у стягненні пені відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо розірвання депозитних договорів з моменту звернення позивача до банку із відповідною заявою спростовуються вказаними висновками касаційного суду. Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Дугінова Д. А. про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2022 року у справі № 712/7740/18 (провадження № 61-14865св19), від 22 лютого 2022 року у справі № 757/20428/19 (провадження № 61-17325св20), від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19 (провадження № 61-13698св20), від 26 квітня 2022 року у справі № 539/4098/18 (провадження № 61-19032св20), від 8 червня 2022 року у справі № 757/61769/19 (провадження № 61-16569св20), від 22 червня 2022 року у справі № 219/6058/18 (провадження № 61-1012св20), від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-9752св22), у постановах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1881цс16, від 7 грудня 2016 року у справі № 6-362цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16, відхиляються касаційним судом, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розірвання договорів банківського вкладу у спірних правовідносинах відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аргументи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банк є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року банк уклав з ТОВ «ФК «Філіон» договір про переведення боргу, за яким фінансова компанія стала новим боржником за спірними договорами банківських вкладів, відхиляються касаційним судом. У постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження № 61-14093св20) та від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц (провадження № 61-14467св20), в яких вирішувався спір між вкладниками та АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, вказано, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі з посиланням на укладення 17 листопада 2014 року з ТОВ «ФК «Фінілон» договору, за яким фінансова компанія стала боржником за спірними договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника, що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України. Посилання заявника на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. В постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21), від 2 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 11 листопада 2021 року у справі № 183/3248/16 (провадження № 61-3971св21), в яких також вирішувався спір між вкладниками та АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, зазначено, що доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року банк уклав з ТОВ «ФК «Фінілон» договір, за яким фінансова компанія стала боржником за спірними договорами банківського вкладу, є безпідставними. АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що згода кредиторів отримана шляхом їх приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку. При цьому відповідно до наданого витягу пунктом 1.1.7.59 Умов та Правил визначено, що згода клієнта отримується за принципом мовчазної згоди (стаття 205 ЦК України). Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в рішенні обґрунтовано вказав, що для кредитора має суттєве значення особа боржника, оскільки від цього залежить забезпечення зобов`язання такими критеріями, як платоспроможність, добросовісність та надійність контрагента. Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків; у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Натомість із депозитного договору не вбачається, що сторони також керуються згаданими вище Умовами та правилами, а з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. З огляду на те, що договір між АТ КБ «ПриватБанк» та позивачем укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Тому аргументи АТ КБ «ПриватБанк» щодо наявності підстав для залучення ТОВ «ФК «Фінілон» як відповідача в цій справі, є безпідставними, оскільки саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківських вкладів, з приводу виконання умов яких виникли спірні правовідносини, а отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у згаданих постановах. Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині та постанова апеляційної інстанції підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявники не вказують. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, залишеній без змін апеляційною інстанцією, та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанови апеляційного суду без змін. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду У жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує виключна правова проблема щодо застосування статей 228, 520, 654, 1059 ЦК України як підстави для встановлення нікчемності договору про переведення боргу (заміна боржника) за обставин укладення такого договору в письмовій формі, проте за відсутності згоди кредитора на укладення такого договору. Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Верховний Суд неодноразово вказував, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. Оцінюючи наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, наведених у клопотанні АТ «КБ «ПриватБанк», Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивачі (вкладники) не надавали згоду на переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. Також Верховний Суд неодноразово викладав висновки про те, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (див.: постанови Верховного Суду від 7 серпня 2023 року у справі № 753/18639/20, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19, від 22 березня 2023 року у справі № 757/42001/21, від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18, від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 та ін.). Редакція статті 520 ЦК України з часу підтвердження наведеного висновку Великою Палатою Верховного Суду не змінилась, контекст суспільних відносин також не змінився, критеріїв наявності виключної правової проблеми при тлумаченні положень статей 228, 520, 654, 1059 ЦК України для оцінки дійсності чи недійсності договору про переведення боргу без згоди кредитора клопотання банку не містить, тому Верховний Суд дійшов переконання, що відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суд з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України. Щодо судових витрат Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, та касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Коцюба Олексій Вікторович, залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 4 серпня 2022 року в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанову Київського апеляційного суду від 1 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк