Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/3949/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2825/22 Справа № 213/3949/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Петешенкової М.Ю., Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року по справі ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат про відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИЛА: В жовтні 2021 року до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що працюючи помічником машиніста екскаватора та машиністом екскаватора підпадав під вплив шкідливих факторів, що стало причиною виникнення хронічного професійного захворювання. Оглядом МСЕК від 29.07.2021 року йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% та третю групу інвалідності з 19.07.2021 безстроково, внаслідок чого позивач змушений тривалий час проходити медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури та лікування. У зв`язку з отриманим хронічного професійного захворювання порушено нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, відчуває фізичний біль, що позначається на його душевному та фізичному станах. Негативні зміни в його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань. Просить суд стягнути з АТ «ПГЗК» на його користь 225 000,00 грн., у якості відшкодування спричиненої моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат`на користь ОСОБА_1 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1500,00 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року по справі №213/3949/21 в повному обсязі та змінити рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року у цивільній справі №213/3949/21 шляхом зменшення стягнутої з АТ ПІВДГЗК на користь ОСОБА_1 суми моральної шкоди, завданої ушкодження його здоров`я з урахування утримання обов`язкових податків та зборів. У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на Акціонерному товаристві «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». З 03.12.1985 року по 03.11.1986 року та з 31.01.1990 року по 16.05.2002 року - учнем помичника машиніста екскаватора. З 16.05.2002 року по 05.05.2021 року - машиністом екскаватора у кар`єрі. 05.05.2021 року його звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.26-29). Його загальний стаж роботи на АТ «ПІВДГЗК» - 32 роки 1 місяць, в умовах впливу шкідливих факторів . Медичним висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я ДУ «Український НДІ промислової медицини» від 27.05.2021 №1004 встановлено наявність у позивача хронічного професійного захворювання, діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, синдром полірадикулоневропатії з з вираженими статико-динамічними порушеннями, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів (а.с.18-20). 22 червня 2021 складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) позивача, стаж роботи якого в цеху в умовах впливу шкідливих факторів складає 31 рік 9 місяців (а.с.21-22). Згідно пункту 17,18,20 згаданого Акту професійне захворювання виникло внаслідок того, що під час виконання своїх функціональних обов`язків машиніста екскаватора ОСОБА_1 керував екскаватором в умовах кар`єру та виконував технічне обслуговування екскаватора. Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища і недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця машиніста екскаватору підпадав під вплив вібрації, що перевищувало нормативні показники. Причинами виникнення хронічного професійного захворювання визнано: еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 2-4 дБ (103-105 дБ при ГДР 101 дБ) та на 2-3 дБ (61-62 дБ при ГДР 59 дБ), рівень локальної вібрації перевищує нормативний на 2 дБ (114 дБ при ГДР 112 дБ) по ДНС 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Персональний склад осіб, які порушили законодавство про охорону праці, не встановлений через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурного підрозділу. Внаслідок зазначеного вище хронічного професійного захворювання, ОСОБА_1 29.07.2021 пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією, де йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60% з 19.07.2021 та третю групу інвалідності безстроково (а.с.23-24). Наявність професійного захворювання у позивача також підтверджується наданими позивачем письмовими доказами, зокрема випискою-епікризом із медичної карти стаціонарного хворого № 1880/464, виписками з медичної карти стаціонарного хворого №982, №1014, №773, з яих ї вбачається, що він проходив лікування в закладі охорони здоров`я з приводу скарг на біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів і хрусткість в них, заніміння кінцівок, біль та обмеження рухів в шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в праву ногу, порушену ходу, загальну слабкість, підвищену мерзлякуватість дистальних відділів кінцівок (а.с.13-17). Судом першої інстанції вірно встановлено, що обставини справи відповідають правовідносини, які регулюють відшкодування моральної шкоди. Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 зазначеного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у позивача стійкої втрати професійної працездатності:, що у зв`язку з отриманням професійного захворювання та встановленням стійкої втрати працездатності - 60%, позивачу заподіяно моральну шкоду. Внаслідок отриманого професійного захворювання у позивача змінилися образ та якість життя, що завдає йому моральних страждань. Ушкодження здоров`я, втрата великого відсотка працездатності, постійні процеси лікування, прийоми ліків, перенесення фізичних страждань, спричиняє йому моральні страждання. Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду. Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Так, судом першої інстанції встановлено, що сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Задовольняючи частково позовні вимоги позивача суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку з врахуванням періоду роботи позивача більше 30 років в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, характер та тривалість отриманого професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності внаслідок професійного захворювання 60% з 19.07.2021 року безстроково, тяжкість вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, встановлення третьої групи інвалідності, що вказує на погіршення стану його здоров`я та незворотність негативних наслідків профзахворювання, і, виходячи з цих обставин, суд, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди 150 000 гривень. В іншій частині позовних вимог слід відмовити, у зв`язку з необґрунтованістю. Колегія судів не бере до уваги доводи апелянта стосовно того, що ані акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.06.2021 року за формою П-4, ані довідки МСЄК, ані виписки з медичної карти амбулаторного та стаціонарного хворого не є належними та допустимими доказами завдання позивачу моральної шкоди, оскільки професійне захворювання встановленні позивачу притаманні для працівників підприємств гірничо-металургійної галузі, яким є Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат. Позивач пропрацював в умовах впливу шкідливих факторів, що має причинний зв`язок між втратою працездатності та працею позивача. Посилання апелянта, що позивач сам не дбав належним чином про особисте здоров`я, значно перевищив час роботи у шкідливих та важких умовах; при цьому позивач знав про їх негативний вплив на його здоров`я та навмисно не вчиняв заходів для усунення спричинення шкоди своєму здоров`ю, наприклад переведення на іншу, менш шкідливу роботу в межах професії колегією судів не приймається, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди, за умови доведеності такої шкоди, та не мають враховуватися судом при визначенні розміру моральної шкоди. Посилання апелянта, що розмір моральної шкоди стягнутої на користь позивача не відповідає вимогам ані розумності, ані справедливості, а також сталої судової практики, яка склалась по аналогічним справам, колегія суддів вважає безпідставними та такими що суперечать чинному законодавству. В даному випадку під час визначення розміру моральної шкоди, судом першої інстанції враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача АТ «ПІВДГЗК» (31 рік 9 місяців (а.с.21-22), відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 60 % та визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, враховуючи встановлення ступеню втрати професійної працездатності та групи інвалідності безстроково. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова