Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/2985/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/45/22 Справа № 213/2985/21 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2022 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Кислиця І.В. сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Толстих Олександр Юрійовича та Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 жовтня 2021 року, ухваленого суддею Поповим В.В. у м. Кривому Розі, повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року,- ВСТАНОВИВ : У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах, якого діє адвокат Толстих О.Ю. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «Південний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві відповідача понад 30 років. Працюючи помічником машиніста екскаватора та машиністом екскаватора підпадав під вплив шкідливих факторів, що стало причиною виникнення хронічного професійного захворювання. Оглядом МСЕК від 03 серпня 2021 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60% та третю групу інвалідності з 26.07.2021 безстроково, внаслідок чого позивач змушений тривалий час проходити медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури та лікування. У зв`язку з отриманим хронічним професійним захворюванням порушено нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, відчуває фізичний біль, що позначається на його душевному та фізичному станах. Негативні зміни в його житті є незворотними, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань. Позивач вважає достатньою компенсацією моральної шкоди у розмірі 240 000 грн, яку просить стягнути з відповідача без урахування податків, зборів та інших платежів. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб, стягнуто в дохід держави судовий збір у сумі 1500 грн. Не погоджуючись із рішенням суду, позивача ОСОБА_1 , в інтересах, якого діє адвокат Толстих О.Ю., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин справи, яке має значення для вірного вирішення спірного питання, просить рішення змінити та збільшити розмір моральної шкоди до заявленого в позовних вимогах. Вважає визначений судом розмір моральної шкоди, значно заниженим, таким, що не відповідає стражданням позивача та принципу розумності, виваженості та справедливості. Судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, не враховано роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року. Судом першої інстанції в достатній мірі не враховано, стаж роботи позивача у шкідливих умовах праці, стан здоров`я позивача. Настання негативних змін у житті Позивача, окрім неможливості відновлення його стану здоров`я, який він мав до виникнення професійного захворювання, обумовлене істотним погіршенням психологічного аспекту життя Позивача. Через хворобу ОСОБА_1 не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, це доводиться робити його дружині, що викликає неприхований осуд з боку оточуючих. В апеляційній скарзі відповідач АТ «ПівдГЗК» ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції, шляхом зменшення розміру суми відшкодування моральної шкоди з урахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості, судової практики в аналогічних справах та принципу солідарності відповідальності осіб, спільними діями яких завдано шкоди, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, вважає, що Довідка МСЕК та акт розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) , яке надане позивачем як доказ спричинення моральної шкоди є лише документом, який підтверджує втрату фізичного здоров`я у позивача , проте не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу. При працевлаштуванні позивач був повідомлений про наявність шкідливих факторів на його робочому місці. Судом не враховано, що позивач не дбав належним чином про особисте здоров`я значно перевищував необхідний для отримання права на пільгову пенсію час роботи у шкідливих умовах праці, при цьому позивач знав про їх негативний вплив на його здоров`я та навмисно не вчиняв заходів для усунення спричинення шкоди своєму здоров`ю. Зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу. На думку представника відповідача, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є необґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, представник АТ «Південний ГЗК» зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не підтверджені належними та допустимими доказами, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, наданого відзиву за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно записів в трудовій книжці позивач ОСОБА_1 з 02.06.1989 року працював на Акціонерному товаристві «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». 11.06.1990 року його переведено помічником машиніста екскаватора рудоуправління, з 17.09.2007 року переведений машиністом екскаватора. 22.12.2020 року позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.29-34). Медичним висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я ДУ «Український НДІ промислової медицини» від 27.05.2021 №994 встановлено наявність у позивача хронічного професійного захворювання, діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом та частими акроангіоспазмами, у поєднанні з вираженою попереково-крижовою полірадикулонейропатією (L4, L5, S1)з помірним парезом лівої стопи та гіпотрофією м`язів лівої гомілки, статико-динамічними порушеннями, стійким больовим синдромом; нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ доугого ступеня), деформуючого остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня) та лівого колінного суглоба (ПФ другого ступеня), остеоартрозу дрібних суглобів кистей (а.с.25-26). Згідно п.17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.06.2021 року, хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких оставин: під час виконання своїх функціональних обов`язків машиніста екскаватора ОСОБА_1 керував екскаватором в умовах кар`єру та виконував технічне обслуговування екскаватора. Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища і недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця машиніста екскаватору підпадав під вплив вібрації, пилу та шуму, що перевищувало нормативні показники. В п. 18 даного Акту зазначено, що причинами виникнення хронічного професійного захворювання є еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3-4 дБ (104-105 дБ при ГДР 101 дБ) та на 2-3 дБ (61-62 дБ при ГДР 59 дБ) по ДНС 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Відповідно до п. 19 персональний склад осіб, які порушили законодавство про охорону праці, не встановлений через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурного підрозділу. Висновком МСЕК від 03.08.2021 року позивачу вперше встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60% з 26.07.2021 та третю групу інвалідності безстроково (а.с.13-14). Відповідно до наданих виписок-епікризів виписок з медичної карти стаціонарного хворого позивач неодноразово проходив стаціонарне лікування в медичних закладах з приводу наслідків професійного захворювання та скаргами на їх загострення (а.с.27-28). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров`я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ст. 173 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 2ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з п. 18 даного Акту зазначено, що причинами виникнення хронічного професійного захворювання є еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3-4 дБ (104-105 дБ при ГДР 101 дБ) та на 2-3 дБ (61-62 дБ при ГДР 59 дБ) по ДНС 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Отже, роботодавець АТ "ПівдГЗК" під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. У результаті професійного захворювання позивач позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що професійні захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Посилання представника відповідача АТ «Південний ГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди. Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує втрату фізичного здоров`я у позивача , проте не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, оскільки у зв`язку з професійним захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, з урахуванням роз`яснень, наведених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Колегія суддів вважає неприйнятними посилання представника відповідача в апеляційній скарзі щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості. Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманої виробничої травми,відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі вперше 60 %, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не можливість такого відновлення. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і визначений судом першої інстанції розмір 150 000 грн. є виваженим, прийнятим з дослідження усіх обставин справи, справедливим та не призведе до збагачення позивача та не призведе до скрутного матеріального становища відповідача. Тому доводи апеляційної скарги представника позивача щодо розміру визначеної судом моральної шкоди є неприйнятними, такими, що не підлягають задоволенню Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. В іншій частині оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Толстих Олександр Юрійовича та Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 01 березня 2022 року. Головуючий: Судді: