Постанова КЦС ВС № 2-5950/08

Постанова Іменем України 03 травня 2022 року м. Київ справа № 2-5950/08 провадження № 61-6350св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, особа, яка подавала апеляційну скаргу, - мале підприємство «Аліса», розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., від 12 лютого 2021 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності на самочинно збудовану будівлю. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ним самочинно збудовано вбиральню-душову літ. «Ц», площею 44, 1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Посилаючись на вимоги частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив суд визнати за ним право власності на зазначене самочинно збудоване нерухоме майно. Інформація про рух справи в судах та короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, у складі судді Острої Н. С., від 19 вересня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на самовільно збудовану вбиральню-душову літ. «Ц» за адресою: АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції виходив з того, що згідно технічного паспорту, складеного 04 серпня 2008 року комунальним підприємством «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Білгород-Дністровське БТІ») позивачу належить самочинно збудована вбиральня-душова літ. «Ц», площею 44, 1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Споруди відповідають державним будівельним нормам, у результаті самочинного будівництва права інших осіб не порушені. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, мале підприємство (далі - МП) «Аліса», яке не брало участі у справі, подало апеляційну скаргу на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 вересня 2008 року. Постановою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року апеляційну скаргу МП «Аліса» задоволено, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 вересня 2008 року скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , не з`ясував та не звернув уваги на те, що земельна ділянка під уже збудоване нерухоме майно не була відведена позивачу у встановленому порядку; Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, як власник земельної ділянки, заперечувала проти задоволення позову посилаючись на самочинність будівництва; належного дозволу та затвердженого проекту на будівництво у позивача не було; матеріали справи не містять доказів відповідності самочинної споруди державним будівельним нормам та належності самочинного будівництва саме позивачу. Крім того, ухвалюючи рішення про визнання права власності за позивачем на спірне майно, районний суд не з`ясував, хто є власником/співвласниками комплексу будівель і споруд № 49 та не вирішив питання про залучення їх до участі у справі. Короткий зміст вимог касаційної скарги В касаційній скарзі на постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги МП «Аліса». Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 16 квітня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року у справі № 2-5950/08. Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову застосував норми права без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі № 2-4155/07, від 24 лютого 2021 року у справі № 200/14798/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 826/9967/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 552/137/15-ц. Заявник звертає увагу, що МП «Аліса» придбало суміжне, окремо визначене нерухоме майно через півтора роки після ухвалення рішення суду, а тому суд першої інстанції не міг вирішити питання про права та обов`язки апелянта. Об`єкти нерухомості літ. «Е» та літ. «Ц» розташовані в різних місцях, мали різні розміри, загальну площу, конфігурацію, склад та інші технічні характеристики. При цьому належна МП «Аліса» вбиральня літ. «Е» була знесена. Відзив на касаційну скаргу не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна від 27 травня 2019 року нежитлові будівлі (реєстраційний номер 97351351208) за адресою: АДРЕСА_1 , мають загальну площу 717, 7 кв. м та в цілому складаються з: - спального корпусу літ. «А», загальною площею 375, 1 кв. м, - будівлі їдальні літ. «Б», загальною площею 300, 5 кв. м, - будівлі їдальні літ. «С», загальною площею 42, 1 кв. м, - вбиральні літ. «Ц» (без зазначення площі), - № 1, 2 ємкості для води та належать на праві приватної (спільної часткової) власності: - 4/100 частки - ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 22 лютого 2019 року; - 52/200 частки, що складається з будівлі їдальні літ. «Б», загальною площею 300, 5 кв. м, - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року; - 52/200 частки, що складається з будівлі їдальні літ. «Б», загальною площею 300, 5 кв. м, - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2005 року; - 44/100 частки - МП «Аліса» на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2009 року. 05 липня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 за участю орендаря нерухомого майна - директора МП «Аліса» укладено договір про поділ земельної ділянки. Сторони за цим договором домовились про поділ земельної ділянки для обслуговування майна, у такий спосіб: - державі Україна в особі Верховної Ради України - 1, 165 га; - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - 0, 40 га; - ОСОБА_4 - 0, 10 га. За технічним паспортом від 04 серпня 2008 року вбиральна-душова літ. «Ц» має загальну площу 44, 1 кв. м та складається з чотирьох приміщень.

Позиція Верховного Суду За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статі 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Переглядаючи справу за апеляційною скаргою МП «Аліса» та скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що міськрайонний суд не з`ясував та не звернув уваги на те, що земельна ділянка під уже збудоване нерухоме майно не була відведена позивачу у встановленому порядку; відповідач Білгород-Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, як власник земельної ділянки, заперечував проти задоволення позову, посилаючись на самочинність будівництва; належного дозволу та належно затвердженого проекту на будівництво у позивача не було; матеріали справи не містять доказів відповідності самочинної споруди державно будівельним нормам, належності самочинного будівництва саме позивачу. Крім того, колегія суддів виходила із порушення оскарженим рішенням суду прав МП «Аліса», як співвласника комплексу будівель і споруд, складовою частиною, яких є вбиральня-душова літ. «Ц». Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 використав судові процедури з метою наступного перерозподілу часток (збільшення своєї частки) у власності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Схожі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Після того, як суд апеляційної інстанції встановить, що рішенням по справі було вирішено питання про права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу на це судове рішення, він переглядає судове рішення за апеляційною скаргою цієї особи. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, МП «Аліса» стверджувало, що спірна вбиральня-душова літ. «Ц» входить до комплексу будівель та споруд № 49, розташованих на території Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл., належить на праві власності МП «Аліса» та була відображена в договорі купівлі-продажу на підставі якого апелянт набув право власності на частку в комплексі будівель та споруд під літ. «Е». ОСОБА_1 в свою чергу посилався на те, що збудована ним вбиральня-душова літ. «Ц» за адресою: АДРЕСА_1 є самостійним об`єктом нерухомого майна, не тотожним вбиральні літ. «Е», яка належала на праві власності МП «Аліса» та була знесена. Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Встановивши, що комплекс будівель і споруд АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності, та між співвласниками виник спір щодо прав на приміщення вбиральні-душової, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що ухваленим судом першої інстанції рішенням про визнання за позивачем права власності на самовільно збудоване майно, вирішено питання про права та інтереси МП «Аліса», яке не було залучено до участі у справі. Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 про те, що на час ухвалення рішення суду першої інстанції МП «Аліса» не було співвласником комплексу будівель та споруд, апеляційний суд також правильно врахував, що МП «Аліса» станом на вересень 2008 року орендувало частину комплексу, яка належала державі, а в подальшому придбала її за договором купівлі-продажу. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц). Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи. Погоджуючись з висновками апеляційного суду про обов`язкову участь у розгляді цієї справи співвласників комплексу будівель і споруд, Верховний Суд враховує, що у липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до МП «Аліса», Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна (справа № 495/6053/19). Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 495/6053/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовлено з посиланням, зокрема на те, що до складу спірних нежитлових будівель, входить самочинно збудований об`єкт - вбиральня-душова літ. «Ц». Таким чином задовольняючи апеляційну скаргу МП «Аліса» та скасовуючи рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 вересня 2008 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що цим рішенням суду вирішені питання про та інтереси МП «Аліса». Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі № 2-4155/07, від 24 лютого 2021 року у справі № 200/14798/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 826/9967/18, від 29 серпня 2018 року у справі № 552/137/15-ц, на які ОСОБА_5 посилається як на підставу касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року, на законність оскарженого судового рішення не впливають. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович