Ухвала КАС ВС № 200/3899/21

ф УХВАЛА 12 травня 2022 року м. Київ справа № 200/3899/21 адміністративне провадження № К/990/10821/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №200/3899/21 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування рішення про неуспішне проходження атестації, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (далі - «Десята кадрова комісія») та Офісу Генерального прокурора, у якому просив суд: - визнати протиправним і скасувати рішення Десятої кадрової комісії від 4 грудня 2020 року №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» щодо нього; - визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 12 березня 2021 року №124к про звільнення його з посади прокурора військової прокуратури Маріупольського гарнізону Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил;поновити його на посаді прокурора військової прокуратури Маріупольського гарнізону Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, або на рівнозначній посаді; - стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 березня 2021 року по день ухвалення судом рішення, з розрахунку розміру середньоденної заробітної плати в сумі: 1334,07 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано рішення Десятої кадрової комісії від 4 грудня 2020 року №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», прийняте щодо прокурора військової прокуратури Маріупольського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_1 ; - визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил від 12 березня 2021 року №124к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора військової прокуратури Маріупольського гарнізону Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил; - поновлено позивача на посаді прокурора військової прокуратури Маріупольського гарнізону Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил; - стягнуто з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі: 131394,16 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора втретє звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку 29 квітня 2022 року. Скаржник просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Одночасно з цим, просить поновити строк касаційного оскарження. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Раніше подану Офісом Генерального прокурора касаційну скаргу на ці ж самі судові рішення Верховний Суд ухвалами від 276 січня і 22 лютого 2022 року повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Під час перевірки втретє поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Як на підставу звернення до Верховного Суду скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. У касаційній скарзі заявник лише зазначив про відсутність висновку Верховного Суду стосовно «аналогічного підходу підчас атестації прокурорів, з урахуванням мети реформування органів прокуратури», і послався на відсутність висновку щодо застосування пунктів 9, 11, 12, 13, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - «Закон №113-IX»), пункту 8 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 (далі - «Порядок №221»), і пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - «Порядок №233»). Однак положення пунктів 7, 9, 12,13, 11 та 17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є загальними і касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм саме у цій справі, оскільки вирішуючи спір та задовольняючи позов, суди виходили із оціночних критеріїв вмотивованості та обґрунтованості оскаржуваного рішення Десятої кадрової комісії, зміст якого оцінювався судами, виходячи із приписів статті 2 КАС України. Так, вирішуючи спір цей спір, суди виходили з того, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути вмотивованим. Суди перевірили й надали оцінку мотивам, з яких виходила кадрова комісія, зокрема, щодо наданих ОСОБА_1 відповідей на питання стосовно напрямів діяльності і місії прокуратури, щодо його зовнішнього вигляду та щодо виконання ним письмового практичного заняття. Враховуючи те, що обставини, які зазначені у рішенні кадрової комісії, не знайшли підтвердження підчас розгляду справи, а оцінка рівня володіння практичними уміннями і навичками прокурора була надана під час попередніх етапів атестації та не є критеріями професійної етики й доброчесності, що встановлюються на підставі інформації, отриманої в порядку підпунктів 9, 10 розділу IV Порядку №221, суди дійшли висновку про необґрунтованість рішення кадрової комісії. У касаційній скарзі відсутні аргументи на спростування висновків суду в цій частині, а доводи заявника зводяться до дискреційних повноважень комісії, з посиланням на оцінку стосовно доброчесності і суспільної довіри та відсутності процедурних порушень з боку кадрової комісії. Суд зазначає, що такі критерії є оціночними і застосовуються судами індивідуально у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у справі. Згідно з приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, які мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Одночасно з цим, є необґрунтованими посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 8 розділу І Порядку №221 і пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233, оскільки заявник лише формально зазначив про його відсутність, без належної аргументації як саме цей висновок впливає на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи, необхідності формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник безсистемно по тексту скарги наводить приклади справ, розглянутих Верховним Судом без логічного взаємозв`язку з обставинами цієї справи та указує про неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №200/3899/21. Оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження суд не вирішує. На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі №200/3899/21 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування рішення про неуспішне проходження атестації, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду