Постанова 4803 № 204/2694/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/92/22 Справа № 204/2694/18 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 травня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 05 жовтня 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню заявник обґрунтовує тим, що на виконанні державного виконавця Самарського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Бутенко О.М. знаходиться виконавче провадження № 66600025, відкрите 23.08.2021 року на підставі виконавчого листа № 204/2694/18, виданого 30.06.2021 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська у справі № 204/2694/18 на виконання Постанови Дніпровського апеляційного суду від 24.07.2019 року по справі № 204/2694/18. Стягувачем за виконавчим провадженням є ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_1 . Сума до стягнення 13215,00 грн. В цей же час, в провадженні державного виконавця Чечелівського ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Твердохліб Н.П. перебуває інше виконавче провадження ВП № 59542866, яке відкрито 12.07.2019 року на підставі виконавчого листа № 204/4786/16-ц, виданого 27 березня 2017 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська по справі № 204/4786/16-ц, у якому сторонами є ті самі особи ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) однак з протилежними статусами ніж у ВП № 66600025 боржником є ОСОБА_2 , а стягувачем ОСОБА_1 . Сума стягнення 3231104,92 грн. З огляду на що, заявник вважає що існують всі правові підстави для припинення зобов`язання щодо сплати ОСОБА_2 заборгованості в сумі 13215 грн. у виконавчому провадженні №66600025 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У зв`язку з чим, 27.09.2021 року заявник рекомендованим поштовим відправленням направив ОСОБА_2 за відомими йому адресами проживання та перебування заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій заявив про припинення свого зобов`язання щодо сплати ОСОБА_2 боргу в сумі 13215 у виконавчому провадженні №66600025. З огляду на що вважає, що в належній формі вчинив односторонній правочин про зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 13215 грн. між ним та ОСОБА_2 та повністю виконав рішення суду Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24.07.2019 року по справі № 204/2694/18 якою стягнуто із заявника на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 13215 грн. З огляду на що вважає, що існують правові підстави для визнання виконавчого листа № 204/2694/18 виданого 30.06.2021р. таким, що не підлягає виконанню (том 1 а.с.200-203). Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - відмовлено (том 1 а.с.240-244). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити (том 2 а.с.1-12). Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутого майна, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуті грошові кошти у сумі 160000,00 доларів США та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 8810,00 грн. (том 1 а.с. 2-8). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 160 000 доларів США. Також вирішено питання про розподіл судових витрат (том 1 а.с. 76-80). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 06 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судовий збір у розмірі 13 215, 00 грн. (том 1 а.с.156-159). Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, - залишено без змін (том 1 а.с. 190-194). 30 червня 2021 року на заяву представника відповідача був виданий виконавчий лист (том 1 а.с.197). 05 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. (том 1 а.с.200-203). Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання виконавчого листа 204/2694/18, виданого 30.06.2021 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 13215,00 грн. таким, що не підлягає виконанню. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є о обов`язковість судових рішень. Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до вимог частин першої другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. Як зазначив Верховний Суд у постановах, прийнятих у справах даної категорії, зокрема, від 13 березня 2019 року у справі № 755/388/15-ц; від 19 вересня 2018 року № 755/7805/13ц , наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після його видачі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на таке пред`явлення. У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 (провадження № 61-45337св18) Верховний Суд вказав, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Отже, суть процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення. Виконавчий документ - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов як підстава для їх виконання. Органи виконавчої служби під час виконання рішень вчиняють дії згідно із змістом резолютивної частини рішення, яке зазначається у виконавчому листі, результатом цього має бути досягнення правового ефекту - фактичне виконання зазначеного у виконавчому листі рішення. 27.09.2021 року заявник рекомендованим поштовим відправленням направив ОСОБА_2 за відомими йому адресами проживання та перебування заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України. Відповідно до статті 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Статтею 602 ЦК України визначено, що не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, у випадках: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 914/3217/16 наведено висновок про те, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Водночас, однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку. Таким чином, для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічний вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування. У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 у справі № 910/13205/17 суд, аналізуючи норми права у подібних правовідносинах, зокрема положення статті 601 ЦК України, висловив правову позицію про те, що однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язання. Суд звертає увагу, що доказів відсутності у сторін виконавчого провадження спору щодо заборгованості з боку стягувача заявник суду не надав, в матеріалах справи відсутні будь-які заяви стягувача про визнання ним зарахування запропонованих заявником зустрічних вимог, представник стягувача у судовому засіданні заперечував щодо вимог заявника про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та проти зарахування зустрічних вимог, що свідчить про відсутність прозорості вимог заявника та про наявність спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання, що, в свою чергу, виключає припинення зобов`язання зустрічним зарахуванням. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов`язання, а відтак відсутня безспірність заявлених однорідних вимог, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: