Постанова 4803 № 201/879/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7578/21 Справа № 201/879/21 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор плюс», Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова Алла Володимирівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 26 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фірма «А-Фактор плюс», ПАТ «Комерційний банк «Надра», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, у якій, позивач просив визнати недійсним Договір відступлення прав вимоги №8/2006/840-К/547 за кредитним договором, від 24.01.2019 року, укладеним між Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», а також Договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки №547/1-Н, від 24.01.2019 року укладеним між Уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс». В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 26.10.2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ Комерційний банк «Надра» (теперішня назва ПАТ «Комерційний банк «Надра»), був укладений кредитний договір №8/2006/840-К/547-Н, згідно з яким Позивач отримав грошові кошти в сумі 81000 доларів США, строком до 25.01.2036 року, з метою проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 26.10.2006 року, предметом якого є придбання у власність нерухомого майна - трикімнатної квартири загальною площею 80,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між позивачем та банком був також укладений договір іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року. Також, 26.10.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та дружиною Позивача - ОСОБА_2 був укладений договір поруки №547/1 -Н, згідно якого ОСОБА_2 поручилася за належне виконання Позивачем зобов`язань за вказаним кредитним договором. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року по справі 22-ц/490/209/12 стягнуто солідарно з Позивача та ОСОБА_2 на користь ПАТ Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 727 552,08 грн. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року №356, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». 24.01.2019 року, за результатами електронних торгів, між ПАТ «КБ «Надра», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра», та ТОВ «Фірма «А-Фактор-Плюс» було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н, за умовами якого первісний кредитор передав у власність новому кредитору за результатами відкритих торгів (аукціону), права вимоги до позичальника за вказаним кредитним договором з додатковими угодами (за наявності). В п.4.1. цього договору зазначено, що новий кредитор сплачує первісному кредитору, до моменту укладення цього договору, ціну продажу відповідно до протоколу складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), а саме: 510 856,16 грн. (без ПДВ). Також, 24.01.2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» укладено договір відступлення прав за договором іпотеки №547/1-Н, включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належну позивачу. Про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» Позивача повідомлено не було. Відповідно до умов договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги вбачається продаж активу за ціною майже на 80% нижчою початкової ціни лоту, що свідчить про правову природу цього договору як договору факторингу, а не цесії, що підпадає під ознаки удаваного правочину. Таким чином, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» отримала плату від первинного кредитора ПАТ «КБ «Надра» саме у вигляді знижки у розмірі 1921792,20 грн. від вартості лота. ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» не здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг та, відповідно, не має ліцензії на здійснення такої діяльності. В свою чергу, надання послуг з факторингу потребує отримання відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг. Враховуючи суть договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, а не лише його форму, вказаний договір є прихованим договором факторингу, право на укладання якого у ТОВ «Фірма A-Фактор Плюс» відсутнє. Крім цього, відповідно до ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказані правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, оскільки банк здійснив відчуження права вимоги за ціною, яка на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості коштів, отриманих банком. Також, на підставі договору від 24.01.2019 року про відступлення прав за договором іпотеки, державним реєстратором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Коноваленко А.В. в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Державний реєстр іпотек було внесено відомості про нового іпотекодержателя ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс») предмета іпотеки - квартири. Укладення Відповідачами договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н, який містить ознаки договору факторингу, право на укладання якого у ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» відсутнє, та договору від 2019 року про відступлення прав за договором іпотеки призвело до позбавлення Позивача права власності на єдине житло без його відома та згоди. Зокрема 26.04.2019 року державним реєстратором КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальовим С.В. було прийнято рішення № 46673195 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого внесено до Реєстру запис про реєстрацію права власності на належну позивачу квартиру. При цьому, підставою для державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» зазначено наступне: вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості та Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, Договір відступлення прав. Разом з цим, в порушення вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку» та п. 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав нерухоме майно та їх обтяжень», іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості від іпотекодержателя ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» за адресою реєстрації позивача не надходило, підпис, який міститься в повідомленні про вручення поштового повідомлення йому не належить. Вказане іпотечне повідомлення було направлено новим іпотекодержателем за адресою: АДРЕСА_2 , де Позивач не проживає з 2006 року. Про наявність іпотечного повідомлення Позивачу стало відомо випадково від його знайомих з м.Олександрії, де він проживав до 2006 року. Згідно вказаного іпотечного повідомлення, станом на 24.01.2019 року, загальний розмір заборгованості Позивача перед первісним кредитором (ПАТ «КБ «Надра») складає 312144,71 долари США, еквівалент в національній валюті - 8647567,46 грн. Однак, вказана сума нарахована безпідставно, не підтверджена документально та суперечить рішенню Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року, яким встановлено, що розмір боргу за кредитним договором складає 727552,08 грн. Також, позивач звертає увагу суду, що реєстрація права власності на квартиру Позивача за ТОВ «А-Фактор Плюс» здійснена державним реєстратором Ковальовим С.В. на підставі неіснуючого договору відступлення прав серія та номер: р/н60, виданий 04.01.2019 року; здійснена державним реєстратором Ковальовим С.В. в період дії прямої заборони будь-яким особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії та вносити до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно згаданої квартири позивача, зокрема, щодо її відчуження та/чи обтяження, яка була накладена ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25.02.2019 року у справі № 204/8687/18 внаслідок часткового задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, яка була зареєстрована в реєстрі 01.03.2019 року та станом на 26.04.2019 року перебувала в стані «зареєстровано» в базі даних заяв Державного речових прав на нерухоме майно. В подальшому, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс», керуючись незаконною реєстрацією власності на належну Позивачу квартиру на своє ім`я, вчинило дії щодо зняття Позивача та членів його родини (доньки) з реєстрації у вказаній квартирі. З моменту придбання по теперішній час вказана квартира є єдиним житлом та місцем постійного проживання як для позивача так і членів його родини. Таким чином, договір відступлення права вимоги за кредитним договором та договір відступлення прав за договором іпотеки, що є похідним договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, укладені між відповідачами з порушенням вимог щодо суб`єктного складу договору факторингу, що, відповідно до ст. 203 ЦК України, зумовлює їх недійсність, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутись до суду (а.с.2-10). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «А-Фактор плюс», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки - відмовлено (а.с.178-182). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Дніпропетровського регіонального управління, правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», і ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 8/2006/840-К/547-Н, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 81000 доларів США, а останній зобов`язався повернути суму кредиту щомісячними платежами до 25.01.2036 року, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 9,5% річних, відповідно до графіку погашення суми кредиту. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра» був укладений договір іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Куліш В.І., предметом іпотеки за яким була належна Позивачу на праві власності трикімнатна квартира загальною площею 80,3 кв.м., житловою площею 49,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Також, 26.10.2006 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 (дружиною Позивача) був укладений договір поруки №547/1 -11, згідно якого ОСОБА_2 поручилася за належне виконання Позивачем зобов`язань за вказаним кредитним договором. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року у цивільній справі 12-ц 490/209/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 727 552,08 грн. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних далі - Фонд) було прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Станом на дату розгляду справи, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПАТ «КБ «Надра» перебуває в стані припинення. Згідно зі статтями 12,?81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. 24 січня 2019 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2018-11-01-000278-b від 26.12.2018 року між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» був укладений Договір №8/2006/840-К/547-Н купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за Кредитним договором. За умовами даного Договору ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» прийняло у власність майнові права які включають право вимоги до боржників майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №8/2006/840-К/547-Б укладеним із Позивачем, Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року, укладеним з Позивачем, Договором Поруки №547/1-Н від 26.10.2006 року. 24.01.2019 року між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. за реєстровим №60. Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що підставами для визнання недійсним Договору №8/2006/840-К/547-Н купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за Кредитним договором укладеним між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» є зокрема: неповідомлення про відступлення права вимоги, відсутність права у ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» на укладання оскаржуваного Договору оскільки оскаржуваний Договір є договором факторингу, незгода Позивача з сумою боргу зазначеному в оскаржуваному Договорі, порушення умов державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, відсутність ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» на адресу Позивача засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення було направлено повідомлення (вих.№2901/1) про відступлення права вимоги за Кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н від 26.10.2006 року, згідно Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року. Згідно даного повідомлення ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» проінформувало Позивача пре те, що згідно Договорів про відступлення права вимоги від 24.01.2019 року право вимоги за Кредитним договором №8/2006/840-К/547-Н від 26.10.2006 року, за Договором іпотеки №547/1-Н від 26.10.2006 року перейшло до ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс», разом з усіма додатками до цих договорів та додатковими договорами. Крім того, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» повідомила боржника, що всі подальші виплати будь-яких коштів, що є належними та підлягають сплаті за умовами кредитного договору, повинні сплачуватись на банківський рахунок Нового Кредитора, а саме ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» та надано відповідні реквізити. 29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» на адресу Позивача засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення було направлено вимогу/іпотечне повідомлення (вих.№2901/2) про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором №8/2006/840- К/547-Н від 26.10.2006 року у тридцятиденний строк. Згідно вказаної вимоги, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» повідомило Позивача, що станом на 24.01.2019 року розмір заборгованості по Кредитному договору №8/2006/840-К/547-Н від 26.10.2006 року складає 312144,71 доларів США. Отже, Позивача було повідомлено про те, що у зв`язку із порушенням скаржником своїх зобов`язань за кредитним договором та у відповідності до положень ст.ст.33, 35 37, 38 Закону України «Про іпотеку», ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» вимагає в тридцятиденний строк виконати порушене ним зобов`язання, а саме повернути заборгованість. Окрім цього, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» повідомило про те, що у разі невиконання зазначеної вимоги/іпотечного повідомлення, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» буде вимушене звернути стягнення на іпотечне майно, яке належить Позивачу, а саме: на квартиру АДРЕСА_3 . До того ж, ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» повідомило про свій намір реалізувати право Іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання на підставі та у відповідності до положень Іпотечного договору, зокрема, але не обмежуючись способами, передбаченими ст.ст.36-38 Законом України «Про іпотеку». Тобто відповідачем-1, на думку суду, належним чином здійснено повідомлення позивача про відступлення права вимоги за кредитним договором. Посилання на неотримання ним листа та неналежності підпису у повідомленні судом відхиляються, оскільки зводяться до припущень та не підтверджені жодними належними доказами, більше того, посилання на не проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з 2006 року та яка зазначена у кредитному та іпотечному Договорах, як адреса позичальника - є не підставою для висновку про неналежне повідомлення, а лише свідчать про порушення позичальником умов Кредитного договору, зокрема невиконання п.4.3.7., щодо обов`язку позичальника протягом 2 днів повідомляти Банк про зміну адреси та номерів телефонів. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів, що укладення відповідачами договорів про відступлення права вимоги відбулося з порушенням його прав та законних інтересів чи вимог чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами. Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 та від 17 березня 2021 року? ?у справі № 953/19283/19. Під час розгляду справи судом встановлено, що кредитний договір чи договір іпотеки не визнано недійсним, зобов`язання за кредитним договором належним чином позивачем не виконані. Відомості, щодо добровільного виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012 року про стягнення заборгованості матеріали справи не містять. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених? ОСОБА_2 позовних вимог в частині згаданих посилань, оскільки навіть неповідомлення боржника про відступлення права вимоги та непогодження позивача з розміром вимоги не може бути підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. У справі, що розглядається позивачем не заперечується наявність у нього заборгованості перед первісним кредитором, разом з тим, доводи позовної заяви зводяться лише до незгоди заявника з розміром заборгованості права вимоги за якою перейшло до нового кредитора. Позивач не позбавлений права спростовувати розмір заборгованості у межах пред`явлених до нього вимог про стягнення цієї? ? заборгованості чи в межах спору за особистим позовом, про визначення її розміру, складових та підстав нарахування. З зазначених підстав не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на пропуск відповідачем строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.02.2012. Щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу, а саме: якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак. Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Відповідно до частини 1 статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Відповідно до статті 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу. Судом встановлено, що за результатами торгів ПАТ «КБ Надра» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за яким банк шляхом продажу відступив ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «КБ «Надра» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18, зазначивши, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. А отже, можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «A-Фактор Плюс» укладений саме договір відступлення права вимоги, а не договір факторингу. Саме з зазначених підстав, суд також відхиляє посилання Позивача на необхідність отримання відповідачем-1 відповідної ліцензії на ведення діяльності, пов`язаної з наданням фінансових послуг-факторингу. Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не надано суду доказів, та не доведено, що укладені між відповідачами договори про відступлення прав вимоги порушують права позивача, а решта доводів, викладених у позовній заяві, зводяться до незгоди позивача з фактом укладення договорів. Обґрунтованих підстав для визнання договору недійсним - матеріали справи не містять. Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Отже порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права. Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України). Отже, відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16. Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції в повній мірі досліджено усі доводи позивача, які повторюються в апеляційній скарзі та надано їм всебічну обґрунтовану оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: