Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/16835/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/16835/21 пров. № А/857/4878/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року у справі № 380/16835/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Сидор Н.Т., час ухвалення рішення 24.02.2022 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В : Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №380/16835/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено частково: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо розгляду заяви від 26.08.2021 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути повторно у встановленому законодавством порядку по суті заяву від 26.08.2021 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 15.02.2022 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №380/16835/21. Заяву обґрунтовує тим, що двічі звертався до відповідача з вимогами про виконання судового рішення, однак не отримав відповіді. 23.02.2022 заявником додано додаткові аргументи до заяви про встановлення судового контролю, у яких вказує про отримання відмови у перерахунку та призначенні пенсії. Заявник вважає, що, оскільки, судове рішення фактично не виконане, існує необхідність для встановлення судового контролю за виконанням такого. 22.02.2022 від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшло рішення про відмову у поновленні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №12619/І-1300-21 від 21.02.2022. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року у справі № 380/16835/21 подану заяву залишено без задоволення. Ухвалу суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судове рішення не виконано, а тому суд зобов`язаний вжити заходи судового контролю з метою примусу відповідача до виконання судового рішення належним чином та в повному обсязі. Просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року у справі № 380/16835/21 та прийняти рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Залишаючи заяву про встановлення судового контролю без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 21.12.2021 у справі № 380/16835/21, а тому у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за судовим рішенням необхідно відмовити повністю. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012). Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68). Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії» визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова «судового розгляду». Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини» «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури». Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). У Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах регламентовано ст. 372 КАС України, відповідно до якої спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому рішенні. При цьому, визначення порядку виконання рішень не є тотожним поняттю встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Відповідно до ч .1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 382 КАС України не містить жодних застережень стосовно неможливості суду встановлювати судовий контроль після ухвалення рішення у справі. В свою чергу, з аналізу норм ст. 382 КАС України слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд. Таким чином, процесуальні дії, визначені ст. 382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Вказана позиція підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 31.07.2018 року у справі № 235/7638/16-а. Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) зазначив, що правові норми КАС України, які регламентують порядок судового контролю, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до частини восьмої статті 382 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. Так, у вказаній нормі законодавець фактично відзначив, що окрім заходів судового контролю зазначених у резолютивній частині судового рішення, суд здійснює контроль за виконанням судового рішення і у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, тобто шляхом розгляду позовних заяв про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних чи приватних виконавців, які допущені в ході примусового виконання судового рішення. Разом з тим, як правильно враховано судом першої інстанції, позивач не звертався до виконавчої служби із заявою про прийняття на виконання виконавчого листа, що свідчить про те, що позивач не вжив всіх можливих дій для звернення рішення суду, прийнятого в його користь, до примусового виконання. Оскільки, позивач не навів аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і не надав доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині встановлення відповідачу строку для подання до суду звіту про виконання постанови суду. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року у справі № 380/16835/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 10.05.2022 року