Постанова 4851 № 440/4574/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2020 р. Справа № 440/4574/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Сіренко О.І., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 23.12.19 року по справі № 440/4574/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення компенсації та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд: -стягнути з відповідача суму компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії в розмірі 71469,24 грн. за рахунок коштів Пенсійного фонду України відповідно до статті 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"; -встановити судовий контроль шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення; -допустити рішення суду до негайного виконання в межах стягнення компенсації за один місяць. 23 грудня 2019 року рішенням Полтавського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФУ в Полтавській області про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії задоволено частково. Зобов`язано ГУПФУ в Полтавській області здійснити розрахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати державної пенсії (основної та додаткової), нарахованої та фактично виплаченої 18 жовтня 2019 року на підставі судових рішень у справі № 546/306/14-а за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Вказала на необхідність захисту її порушеного права та стягнення з відповідача суми компенсації за втрату частини доходів саме в розмірі 71469,24 грн., встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення та необхідності допустити рішення суду до негайного виконання в межах стягнення компенсації за один місяць. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що постановою Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2014 року у справі № 546/306/14-а позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 з 01 січня 2014 року державної та додаткової пенсії у розмірі та порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 15-16). Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2014 року постанову Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2014 року у справі № 546/306/14-а змінено шляхом доповнення резолютивної частини постанови абзацом: "Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі нарахувати та виплати ОСОБА_1 державну пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до вимог статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2014 року з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині постанову Решетилівського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2014 року у справі № 546/306/14-а в частині задоволених позовних вимог - залишено без змін (а.с. 17-19). На виконання вказаного судового рішення відповідачем здійснено перерахунок пенсії, а 18 жовтня 2019 року проведено її фактичну виплату (а.с. 14). 25 листопада 2019 року позивач звернувся до ГУПФУ в Полтавській області (правонаступник Решетилівського об`єднаного УПФУ Полтавської області, яке було правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Решетилівському районі) із заявою про проведення розрахунку і виплати компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії згідно судових рішень у справі № 546/306/14-а (а.с. 10). Листом від 08 листопада 2019 року № 5619/Д-02 ГУПФУ в Полтавській області повідомило позивачу про відсутність підстав для виплати компенсації. В обґрунтування зазначеної відмови відповідач зазначив, що згідно чинного законодавства нарахування компенсації на суми, які виплачуються за минулий час на підставі рішення суду не передбачено (а.с. 11). Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області здійснити розрахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати державної пенсії (основної та додаткової), нарахованої та фактично виплаченої 18 жовтня 2019 року на підставі судових рішень у справі № 546/306/14-а за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що суму основної та додаткової пенсії, нарахованої на виконання судових рішень у справі № 546/306/14-а позивачу вчасно не виплачено та наявності у позивача права на одержання компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії та необхідності вийти за межі позовних вимог для належного захисту порушеного права позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суму компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії в розмірі 71469,24 грн., встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення та допущення рішення суду до негайного виконання в межах стягнення компенсації за один місяць, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок суми компенсації здійснено позивачем самостійно, а відповідачем взагалі не здійснювався розрахунок суми компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 . Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування судового контролю та допущення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з ме тою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтер есів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб`єктом владних повноважень та його перевірку на відповідність вищезазначеним принципам, та, водночас, зважаючи на особливості дискреційних повноважень такого суб`єкта владних повноважень. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначенізаконом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі визначення законодавством чітких умов та критеріїв, яких необхідно дотримуватись при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень, відповідач зобов`язаний діяти, з урахуванням таких умов. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Згідно Рекомендацій Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Відповідно до статей 1,2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати"підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Отже, чинним законодавством України повноваження щодо здійснення компенсації доходів за порушення встановлених строків їх виплати покладено на орган, відповідальний за їх виплату. Так, питання щодо виплати пенсії належить до компетенції територіальних органів ПФУ, а тому здійснення розрахунку, нарахування та виплати компенсації за порушення встановлених строків виплати пенсії покладається саме на пенсійний орган. Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав суду розрахунок суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, яка, на переконання ініціатора звернення, складає 71469,24 грн. та підлягає стягненню з відповідача, тобто розрахунок суми компенсації здійснено позивачем самостійно, зокрема, числові значення, використані позивачем під час розрахунку, не підтверджені жодним чином. При цьому, колегія суддів зауважує, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області розрахунок суми компенсації втрати частини доходів позивача взагалі не здійснювався, у тому числі не надавалась оцінка щодо конкретної суми у розмірі 71469,24 грн., яку саме просить стягнути позивач. Таким чином, колегія суддів вказує на те, що вимога позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суми компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати пенсії у розмірі 71469,24 грн. є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, як наслідок, погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав задоволення зазначеної позовної вимоги. З приводу встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне. Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Відповідно дост. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування зобов`язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією й законами України. Згідно з ч.ч. 1, 2ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно дост. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012). Згідно зст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68). Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З аналізу зазначеної норми вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд. Таким чином, процесуальні дії, визначені ст.382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Вказана позиція підтверджена висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 31.07.2018 року у справі № 235/7638/16-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Крім того, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що правові норми КАС України, які регламентують порядок судового контролю, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача. При цьому, відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення. З приводу допущення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства Українинегайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Колегія суддів вказує на те, що рішенням суду не визначено конкретну суму, яка підлягає стягненню, натомість, зобов`язано ГУПФУ в Полтавській області здійснити розрахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати державної пенсії (основної та додаткової), нарахованої та фактично виплаченої 18 жовтня 2019 року на підставі судових рішень у справі № 546/306/14-а за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про встановлення негайного виконання рішення суду задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. За змістом п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обгрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . У відповідності дост. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задовленні позовних вимог відповідає вимогамст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 по справі № 440/4574/19 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.І. Сіренко Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський