Постанова 4857 № 460/4880/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/4880/21 пров. № А/857/22567/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинення певних дій, - суддя (судді) в суді першої інстанції - Борискін С.А., час ухвалення рішення: 14:27:30, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складання повного тексту рішення: 13.09.2021, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними продовження надмірно тривалої бездіяльності з 04.03.2020 щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа «Кононова та інші проти України») в частині виконання рішень національних судів ухвалених на користь ОСОБА_1 (виконавче провадження № 38662180) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_1 квартиру (виконавче провадження № 3166879); стягнення солідарно з обох відповідачів на його користь моральної шкоди по 250 000 гривень за надмірно тривалу і протиправну бездіяльність (з 04.03.2020) щодо надмірно тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа «Кононова та інші проти України») в частині виконання рішень національних судів ухвалених на користь ОСОБА_1 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_1 квартиру; зобов`язання по виконавчих провадженнях № 38662180 (відповідач №1) та №31166879 (відповідач №2): скласти акти про продовження надмірно тривалого невиконання судових рішень; винести постанови про накладення на боржників штрафів у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», де в постановах зазначити вимогу про обов`язковість виконання судових рішень та попередження боржників про кримінальну відповідальність за невиконання судових рішень; зобов`язання відповідачів утриматись від нарахування та виплати премій державним виконавцям, які безпосередньо займаються виконанням виконавчих проваджень № 38662180 (відповідач №1) та № 31166879 (відповідач №2) та безпосереднім керівникам на час невиконання судових рішень. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо продовження з 04.03.2020 надмірно тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів ухвалених на користь ОСОБА_1 (виконавче провадження № 38662180) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_1 квартиру (виконавче провадження № 31166879). Зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вжити заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання виконавчих проваджень №38662180, №31166879. Стягнуто з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції та Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) моральну шкоду по 5 000 (п`ять) гривень з кожного за продовження з 04.03.2020 тривалої і протиправної бездіяльності щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів ухвалених на користь ОСОБА_1 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов`язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_1 квартиру. У задоволенні решти позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що на момент розгляду справи судом, судові рішення у виконавчих провадженнях залишалися не виконаними з невиправданою затримкою. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу. Вважає, що таке прийняте з порушенням та неправильним застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що державний виконавець вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання рішення Володимирецького районного суду Рівненської суду по справі № 6-А-4/08. Також заперечив проти задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов`язалась надати позивачу житло, яке буде в наявності позачергово. В подальшому за заявою позивача ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008, у зв`язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов`язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_1 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05.06.2007), з метою захисту Конституційного права позивача на житло, судом було змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05.06.2007 та стягнуто з Володимирецької селищної ради в користь позивача кошти в сумі 164 004,00 грн. для придбання житла. Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09 за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26.06.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009, абз.2 резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 викладено у новій редакції: змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 та зобов`язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. Вказані обставини встановлені рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду від 27.11.2014 у справі №817/1893/14, від 26.07.2017 у справі №817/2190/15, від 26.09.2018 у справі №817/400/18, від 17.05.2019 у справі №460/1060/19, постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2018 у справі №857/3236/18, від 21.12.2018 у справі №857/3851/18, від 03.03.2020 у справі №460/2232/19, які набрали законної сили, а тому в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України не підлягають доказуванню. 10.02.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відкрито виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08, про зобов`язання Володимирецької селищної ради Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. Саме тривале невиконання вказаних рішень національного суду стало підставою для звернення позивача до Європейського суду з прав людини. Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Кононова та інші проти України» від 06.06.2013 постановлено, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, постановлено, що було порушення статті 13 Конвенції, постановлено, що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, а саме за заявою 37355/0828/07/2008 зобов`язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 , а саме (згідно тексту рішення та додатку 1 до нього) - ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди. На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС від 03.07.2013 відкрито відповідне виконавче провадження за №38662180, сторонами якого є Держава (боржник) - ОСОБА_1 (стягувач). Однак рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявника, на даний час залишилося не виконаним, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно вимог ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Як передбачено ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Як передбачено частиною 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Вимогами ст. 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Аналізуючи наведені норми права, суд дійшов вірного висновку, що у разі невиконання судового рішення стягувач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, а також звернутися до суду за захистом порушеного права, свободи чи інтересу. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.05.2019 у справі № 460/1060/19, яке набрало законної сили, встановлено, що примусове виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 № 11770/03 (справа «Кононова та інші проти України») в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_1 , здійснюється в межах виконавчого провадження № 38662180 від 03.07.2013, яке перебуває на виконанні Департаменту ДВС України. А з 10.02.2012 на виконанні управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі № 6-А-4/08, про зобов`язання Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_1 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України. Частиною 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як встановлено судом, постанова Володимирецького районного суду від 20.05.2008 у справі № 2-а-4/08 в частині зобов`язань Володимирецької селищної ради вжити невідкладних заходів щодо виконання умов мирової угоди не виконана, як після прийняття постанови Володимирецьким районним судом Рівненської області від 20.05.2008, яка набрала законної сили 11.06.2012, так і з прийняттям Рішення Європейського Суду з прав людини від 06.06.2013 у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв), серед яких заява ОСОБА_1 , та наступних судових рішень національних судів України, в яких констатовано факт невиконання зазначеного вище судового рішення від 20.05.2008 по справі № 2-а-4/08. Вказане також підтверджено постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2020 у справі №460/2232/19. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Згідно з ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 Цивільного кодексу України. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач, всупереч рішень національних судів та міжнародних установ, продовжує бути незабезпеченим житловим приміщенням, що потребує від нього додаткових зусиль по організації свого побуту та побуту членів його сім`ї. Сама по собі тривалість невиконання судового рішення завдає моральних страждань, посилює відчуття безнадійності та відсутності правового захисту. Відповідні моральні страждання посилюються також й тим, що ситуація не зазнає змін навіть після ухвалення рішення Європейського суду з прав людини, яким зобов`язано виконати рішення національних судів щодо позивача, а також рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.05.2019 у справі № 460/1060/19, яким визнано протиправним надмірно тривале продовження бездіяльності відповідачів, щодо тривалого невиконання рішення судів та стягнуто моральну шкоду. Колегія суддів вважає вірним висновок суду, що виконання рішень національних судів залежить від дій органів, які здійснюють примусове виконання рішень, а завдана шкода знаходиться у прямому причинному зв`язку із їх бездіяльністю. Ефективних дій, які б спричинили реальне відновлення порушеного права позивача, відповідачами вчинено не було. А листи, скеровані боржнику, з вимогою виконати судове рішення та забезпечити позивача житлом, а також звернення до суду з поданням про роз`яснення судового рішення, є формальними, які не призвели до реального виконання рішень судів. Як встановлено судом, у межах виконавчого провадження №31166879 державним виконавцем 25.08.2016 винесена постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк, що зобов`язував боржника вжити заходів стосовно виконання рішення суду. При подальшому виконанні рішення суду встановлено, що боржником станом на 21.12.2017 рішення суду не виконано. У зв`язку з цим, 21.12.2017 державним виконавцем у межах виконавчого провадження №31166879 повторно винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду в розмірі 1360,00 грн. Натомість, жодних штрафних санкцій, з метою виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03, в межах виконавчого провадження за №38662180 після 04.03.2020 відповідачами застосовано не було. 22.12.2017 до Головного управління Національної поліції у Рівненській області направлено подання про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Володимирецької селищної ради Рівненської області за невиконання рішення суду в межах виконавчого провадження №31166879. 11.06.2020 державний виконавець повторно скерував подання державного виконавця про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Володимирецької селищної ради Рівненської області до Головного управління Національної поліції у Рівненській області. Ініціювання притягнення службових осіб боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду, шляхом направлення 11.06.2020 подання до Головного управління Національної поліції Головного управління у Рівненській області, свідчить про вчинення дій, спрямованих на виконання виконавчого листа №6-А-4/08 в межах виконавчого провадження №31166879, однак не в межах виконавчого провадження №38662180. При цьому, як вірно зазначено судом, державним виконавцем в ході судового розгляду не доведено результативність звернення з таким поданням. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 №40450/04 наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» заявник скаржився на невиконання судових рішень, винесених на його користь, і на відсутність ефективних засобів правового захисту на національному рівні. ЄСПЛ підтвердив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень, якщо чинники, які перешкоджали чи блокують їхнє повне і своєчасне виконання, належать до сфери контролю її органів. Суд дослідив питання виконання рішень за ст.6 Конвенції і встановив такі критерії, що мають значення для визначення обґрунтованості затримок: складність виконавчого провадження; поведінка заявника і компетентних органів; сума і характер присудженого судом відшкодування або іншого зобов`язання. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15.05.2019 № 2-рп(ІІ)/2019). Конституційний Суд України у зазначеному рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Таким чином, вірними є висновки суду, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд. На момент розгляду справи судом, судові рішення у виконавчих провадженнях №38662180 та № 31166879 залишаються не виконаними з невиправданою затримкою, відповідальність за яку несе держава в особі її компетентних органів. Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її спричинення, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас неспростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100). Як вірно зазначено судом, відповідно до прецедентної практики Європейського Суду право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується. Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що враховуючи доведеність заподіяної моральної шкоди позивачу, щодо характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, а також з урахуванням інших обставин у цій справі, які мають істотне значення, слід частково задовольнити позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, шляхом стягнення з кожного відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 5000,00 грн, що є співмірним за продовження, і після 04.03.2020 надмірно тривалого невиконання судових рішень (тобто з розрахунку не більше як 10,00 грн за день з 04.03.2020). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 460/4880/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повний текст у зв`язку з перебуванням суддів у відпустці складений 02.05.2022.