Постанова 4803 № 213/4340/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2768/22 Справа № 213/4340/21 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: Головуючого Куценко Т.Р. суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О. за участю секретаря Заворотного К.Я. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Південний гірничо-збагачувальний комбінат про відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що внаслідок роботи на підприємстві відповідача він отримав професійні захворювання, які було встановлено 18 лютого 2020 року Криворізьким науково-дослідним інститутом гігієни праці та професійних захворювань. Причиною вказаних захворювань є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища. За фактом професійного захворювання було проведено розслідування, за результатами якого складено Акт від 27 лютого 2020 року. Висновком МСЕК позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково. У зв`язку з професійним захворюванням позивачу завдано моральної шкоди. Змінився його спосіб та якість життя, змушений лікуватися, постійно відчуває біль, стан здоров`я не поліпшується. У зв`язку із чим, просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 360 000,00 грн. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 190 000 гривень 00 копійок, з утриманням податків та зборів, згідно з чинним законодавством України. В іншій частині вимог відмовлено. Також стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1 900,00 грн. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулися з апеляційними скаргами, в якій ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції, зазначивши стягнення моральної шкоди без утримання податків та зборів, посилаючись на норми Закону України від 16 січня 2020 року №466-IX Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві, яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а ст. 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала законної сили 23 травня 2020 року), а АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не встановлення вини відповідача у завданні шкоди позивачеві, а як наслідок і відсутності винних дій по відношенню до здоров`я позивача. Сторони не скористалися своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, та відзивів на апеляційні скарги не подавали, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача у період з 16 вересня 1986 року по 18 жовтня 2016 року. Звільнений 18 жовтня 2016 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (вібраційна хвороба першої-другої стадії; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії) від 27 лютого 2020 року проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача та встановлено, що такою причиною була тривала робота в умовах шкідливих факторів, а саме впливу пилу, вібрації, показники яких перевищували допустимі та виробничого середовища і недосконалості технологічного устаткування, технологічного процесу. Наявність професійних захворювань у позивача також підтверджено медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ "Український науково-дослідний інститут промислової медицини". При огляді МСЕК від 26 жовтня 2021 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 65 % та третю групу інвалідності безстроково. Позивач з приводу професійних захворювань періодично проходив лікування в медичних закладах. Виходячи з медичних висновків, акту розслідування хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , складеного 27 лютого 2020 року, суд першої інстанції встановив те, що у зв`язку з перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, позивач отримав професійні захворювання, що призводить до порушення звичайного способу життя та вимагають від нього додаткових зусиль для його організації. Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання. Також колегія суддів погоджується із вірно визначеним характером спірних правовідносин та нормами права, якими ці відносини регулюються, а саме, що між сторонами склалися трудові правовідносини, а оскільки виробнича травма отримана позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, то наявні підстави, передбачених ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Так, статтею 46 Конституції України передбачено, що право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, одним із видів якого є відповідно за ч. 1 ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Згідно абзацу 9 пункту 5 Рішення Конституційного Суду України N 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до вказаного закону. Проте, право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпПУ їм надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавством розподіл обов`язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам ст. 22 Конституції України. Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У зв`язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок виробничої травми, спричиненої негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов`язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача. Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судом першої інстанції надано правову оцінку доводам представника відповідача щодо факту відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, який суд вважає безпідставними, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки вказане спростовується матеріалами справи: факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку з професійним захворюванням, встановленого медичними довідками та виписними епікризами, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль, враховуючи тривалий час впливу на організм позивача рівню вібрації та концентрації пилу за місцем роботи, які перевищували норму. Так, внаслідок втрати професійної працездатності 65%, позивач відчуває фізичний біль та душевні страждання, внаслідок чого погіршилися його здібності, переживання викликані наслідками професійного захворювання, він втратив професійну працездатність і позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений постійно приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки професійного захворювання. Таким чином, встановивши, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", яким було допущено порушення трудового процесу, що підтверджено висновками МСЕК щодо втрати позивачем працездатності, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок втрати ним працездатності на 65%, що узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 211/2524/16-ц. Розв`язуючи питання щодо розміру моральної шкоди, які суд першої інстанції стягнув на користь позивача з відповідача, суд виходив з того, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України). Оскільки закон покладає обов`язок створення безпечних і нешкідливих умов праці, власник або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини. Відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнським об`єднанням профспілок. Згідно статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Судом першої інстанції встановлено винні дії відповідача у заподіянні шкоди позивачеві, а також враховано тяжкість зміни його життєвих зв`язків, ступінь втрати ним професійної працездатності, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, тривалість та характер моральних переживань, що пов`язані з перенесенням позивачем фізичного болю, необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку зі ушкодженням здоров`я, інших обставин справи. Виходячи з норм частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно з частинами 1 та 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, в даному випадку відповідач несе прямий обов`язок по виплаті позивачу відшкодування з приводу спричинення моральної шкоди. Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Як вбачається з матеріалів справи, акт Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (вібраційна хвороба першої-другої стадії; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії) від 27 лютого 2020 року підприємством відповідача не оскаржувався. Разом з тим, колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди у 190 000 грн., та врахував, що позивач зазнав значних тяжких змін його життєвих зв`язків, ступінь втрати ним професійної працездатності, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, тривалість та характер моральних переживань, що пов`язані з перенесенням позивачем фізичного болю, необхідністю вжиття додаткових зусиль для організації свого життя у зв`язку зі ушкодженням здоров`я, інших обставин справи, а тому визначив розмір шкоди з урахуванням вимог розумності і справедливості, та такий розмір моральної шкоди при встановлених обставинах становитиме достатню справедливу сатисфакцію для позивача. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, яка несе відповідальність по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди, та вірно визначив розмір моральної шкоди, який не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок відповідача, тому колегія суддів приходить до висновку доводи апелянтів в їх апеляційних скаргах фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції помилково визначено стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди з утриманням податків та зборів. Проте, колегія суддів вважає, що такі доводи не заслуговують на увагу, що і встановлено судом першої інстанції, оскільки відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 ст.164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року). Таким чином, до загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом №466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України). Враховуючи вказане, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди, розмір якої визначений саме судом, здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Тобто, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір моральної шкоди необхідно стягнути з урахуванням утримання з нього обов`язкових податків і зборів, оскільки визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди у 190 000 грн., перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня звітного (податкового) року, тобто на 01 січня 2021 року, який визначений у 6 000 грн., а тому підлягає оподаткуванню. Доводи апеляційної скарги АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» зводяться до переоцінки доказів, які досліджені судом першої інстанції, та до незгоди з рішенням суду. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини даної справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, оскільки висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами наявними в матеріалах справи. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров