Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/4605/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/53/22 Справа № 202/4605/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - ВСТАНОВИЛА: У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2007 року стягнуто з ОСОБА_1 на його користь борг у сумі 165 676, 10 грн. Рішення набрало законної сили, видано виконавчий лист який подано до виконання. Рішення суду тривалий час не виконується, ОСОБА_1 ухиляється від його належного виконання, чим грубим чином порушує його права. Борг погашено лише частково та з 24 жовтня 2019 року залишок боргу становить 163 068, 52 грн, а тому він має право на стягнення трьох відсотків річних на інфляції, що передбачено ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим просив суд ухвалити рішення яким стягнути з ОСОБА_1 три відсотки річних за період з 01 липня 2017 року по 01 липня 2020 року у сумі 14 864, 01 грн. та інфляційні втрати за період з 01 липня 2017 року по 01 липня 2020 року у сумі 36 896, 22 грн. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання стосовно судових витрат (а.с.84-87). В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду яким було задоволено позов ОСОБА_2 набрало законної сили у 2007 році, а тому про стягнення з нього збитків завданих невиконанням вказаного рішення він мав право звернутися протягом трьох років тобто до 2010 року. Даний позов подано з пропуском строку позовної давності, а тому у його задоволенні слід відмовити. Позивач правом передбаченим ст.360 ЦПК України не скористався. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 51 760,23 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 165 265 грн та 3 % річних з основного боргу у розмірі 411, 10 грн, а всього - 165 265, 10 грн. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішення набрало законної сили, на його підставі було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження. Індустріальним ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області 24 жовтня 2019 року при виконанні рішення суду на рахунок позивача з ОСОБА_1 було перераховано 2 607, 58 грн, у зв`язку із чим залишкова сума боргу склала 163 068, 52 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення виконання рішення ( за три роки, що передували зверненню до суду), є законною та обґрунтованою. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду. Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20). Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. За наведеним у частині другій статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19). Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, тому три проценти річних не є неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні положень статті 549 ЦК України. Отже, за змістом наведеної норми права нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18. 2/175/18. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 165 265 грн та 3 % річних з основного боргу у розмірі 411, 10 грн, а всього - 165 676, 10 грн, це зобов`язання належним чином не виконано, у рамках виконання рішення 24 жовтня 2019 року на рахунок позивача було перераховано лише 2 607 58 грн, тому вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що оскільки за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Відповідач ОСОБА_1 не надав доказів на спростування розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, тому суд погоджується з розрахунком, наданим позивачем. Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності відхиляються, оскільки рішення належним чином не виконане. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (висновок Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року справа № 127/15672/16-ц). Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачами у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О.Макаров