Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/14030/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5413/24 Справа № 202/14030/23 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - В С Т А Н О В И Л А : У липні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що 25 липня 2006 року ОСОБА_1 отримав від позивача у борг під розписку грошові кошти в сумі 193 733 грн., що було еквівалентно 38 363 доларів США, які відповідач мав повернути до 15 січня 2007 року. У зв`язку з неповним погашенням боргу, позивач звернувся з позовом до суду та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року стягнуто з ОСОБА_1 борг у сумі 165 676,10 грн.. Позивач вказує, що на виконання даного судового рішення видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні виконавчої служби Індустріального району м. Дніпра. ОСОБА_1 тривалий час ухиляється від виконання рішення суду, у зв`язку із чим заборгованість після часткового погашення становить 165 629,76 грн., з 24 жовтня 2019 року 163 068,52 грн.; з 04 грудня 2020 року 160 992,79 грн.; з 06 травня 2021 року 213 523,82 грн.; з 02 грудня 2021 року 235 193,98 грн.; з 01 липня 2022 року 234 648,53 грн.; з 07 липня 2022 року 109 283,53 грн.; з 29 листопада 2022 року 165 629,76 грн.. Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми у розмірі 7 155,62 грн. та інфляційні втрати у розмірі 18 028,18 грн., а всього 25 183,80 грн.. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2024 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач при обчисленні 3% річних та інфляційних втрат за різні періоди, застосовував різні суми боргу (109 283,53 грн. та 165 629,76 грн.). При цьому, апелянт зазначає, що базою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є виключно сума основного боргу, яка не обтяжена додатковими нарахуваннями, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу. Апелянт вказує, що позивач помилково нарахував 3% річних та інфляційні втрати на 3% річних та інфляційних втрат, які були нараховані раніше. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив оскаржуване рішення суду залишити без змін. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з огляду на наступне. Так, матеріалами справи встановлено, що 25 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошових коштів в сумі 193 733,00 грн., що складає 38 363 доларів США, які ОСОБА_1 зобов`язався повернути до 15 січня 2007 року. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року ухваленим по справі № 2-948/07, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 165 265,10 грн. (193 733,00 грн. - 28 468,00 грн.*100,5% індекс інфляції+411,10 грн. 3% річних). Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за грошовим зобов`язанням у сумі 51 760,23 грн., з яких: 14 864, 01 грн. три відсотки річних від простроченої суми; 36 896, 22 грн. інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору в 840,80 грн.. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за грошовим зобов`язанням у сумі 20762,16 грн., з яких: 5093, 15 грн. три відсотки річних від простроченої суми; 15669, 01 грн. інфляційні втрати, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 55 353,83 грн. 83 коп., яка складається з наступного: 6781,53 грн. три відсотки річних від простроченої суми; 48 572,30 грн. інфляційні втрати, а також сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн.. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обов`язковість судового рішення є одним з основних принципів цивільного судочинства. Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Встановлено, що на виконання вказаних рішень суду видано виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні в Індустріальному відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), об`єднане виконавче провадження № 65659045. Відповідно до інформації, викладеній у листі державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 17 жовтня 2023 року № 59582, після часткових погашень заборгованості, сума боргу ОСОБА_1 складає 165 629,76 грн.. При цьому, встановлено, що 29 січня 2024 року відповідачем було погашено 165 629,76 грн.. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд вважав, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов`язання за договором позики 25 183,80 грн., з яких 7 155,62 грн. - 3% річних від простроченої суми та 18 028,18 грн. - інфляційні втрати. Колегія суддів в повній мірі не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За змістом ст.ст. 524, 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями. Таким чином безпідставним є врахування позивачем до основної суми боргу, сум, які були стягнуті рішеннями судів за невиконання рішення суду Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити власний розрахунок залишку основної суми боргу, на яку підлягає нарахуванню, відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати за невиконання рішення суду. Так, як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось позивачем, що на виконання рішення суду від 28 березня 2007 року, відповідачем було сплачено 130 663,76 грн., з яких: 2 607,58 грн. - 24 жовтня 2019 року, 2 145,73 грн. - 04 грудня 2020 року, 545,45 грн. - 26 червня 2021 року, та 125 365,00 грн. - 07 липня 2022 року. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 165 676,10 грн., сплачено 130 663,76 грн., а тому сума основного боргу, на яку необхідно нарахувати 3% річних та інфляційні втрати, відповідно до ст. 625 ЦК України є 35 012,34 грн. (165 676,10 грн. - 130 663,76 грн.). Встановивши вказані обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованість за невиконання рішення суду за період з 01 липня 2022 року по 01 липня 2023 року у сумі 5 523,82 грн., з яких: 3% річних 1 053,25 грн. та інфляційні втрати 4 470,57 грн.. На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 588,60 грн.. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2024 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за невиконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2007 року за період з 01 липня 2022 року по 01 липня 2023 року у сумі 5 523,82 грн., з яких: 3% річних 1 053,25 грн. та інфляційні втрати 4 470,57 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді А.П. Барильська Е.Л. Демченко