Постанова 4803 № 207/1203/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5766/20 Справа № 207/1203/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. категорія 40 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року про відмову у розстроченні виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про розстрочення виконання рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року, та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. В обґрунтування заяви посилався на скрутне матеріальне становище та відсутність постійних поточних доходів. Ухвалою Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що виняткові обставини передбачені ст. 435 ЦПК України, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його виконання неможливим, відсутні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, та наявні правові підстави для розстрочення виконання рішення суду, які суд першої інстанції залишив поза увагою. Правом передбаченим ст.360 ЦПК України учасники провадження не скористалися. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 91 297 грн., яка складається із основного боргу у сумі 49 850 грн., суми з урахуванням індексу інфляції - 35 874 грн., три проценти річних - 4 599 грн. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року в частині стягнення індексу інфляції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині. Загальну суму боргу, що підлягала стягненню з ОСОБА_1 зменшено до 55 423 грн. Рішення місцевого суду в частині стягнення судового збору змінено, зменьшено його розмір до 554,23 коп. Постановою Верховного суду від 11 грудня 2018 року рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року в незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2017 року залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, в розумінні положень ст. ст.77, 78, 81 ЦПК України, на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, а відтак обставини на які посилається заявник, не є такими обставинами, які б свідчили про їх винятковість. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають вимогам чинного законодавства. Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання рішення залишилося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відтак, невиконання судових рішень, які набрали законної сили, є неприпустимим і, виходячи з обставин цієї конкретної справи, не може бути виправданим. Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до частин 1, 3, 4, 5 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Системний аналіз зазначеної норми законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування статей 435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Аналізуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обставин, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення суду або про неможливість його виконання з урахуванням матеріального стану боржника, що не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду. Доводи апеляційної скарги про те, що підставою для розстрочення виконання рішення суду є скрутне матеріальне становище та відсутність постійних поточних доходів, не є тими обставинами, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, наявність яких робить його виконання неможливим. Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права. Викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає. Б Безпідставне та необґрунтоване розстрочення виконання рішення суду буде порушувати законні права та інтереси стягувача та нівелювати сутність рішення суду та мету його ухвалення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог процесуального права, підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида