Постанова 4822 № 727/3047/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітян 2022 року м. Чернівці справа № 727/3047/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М. секретар Паучек І.І. позивач ОСОБА_1 відповідач Чернівецька міська рада апеляційна скарга Чернівецької міської ради на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 5 січня 2022 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Галичанський О.І. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Позивачка просила: - визнати недійсним пункт 11.1 договору оренди землі №11292 від 5 березня 2020 року, укладений між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 ; - визнати недійсним додатковий договір №1/11292 від 10 квітня 2020 року до договору оренди землі №11292 від 5 березня 2020 року. Посилалася на те, що 6 травня 2016 року згідно договору купівлі-продажу, позивачка набула у власність 32/1000 частин нежитлових будівель та споруд колишньої фабрики « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка складається з гаража літера Ц, площею 174,3 кв.м., трансформаторної підстанції літера «Р», складу літера «Т», площею 461,2 кв.м., підпірної стіни літера «X», які знаходяться по АДРЕСА_1 . 17 травня 2016 року згідно договору про поділ майна в натурі, що є у спільній частковій власності, позивачці було виділено в натурі згадане нерухоме майно. У червні 2016 року позивачка звернулась до відповідача із заявою для отримання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в оренду. Відповідний проект рішення про надання земельної ділянки в оренду було винесено на пленарне засідання сесії Чернівецької міської ради. Однак, відповідне рішення прийнято не було, через небажання відповідача. Тільки 6 грудня 2018 року було прийнято рішення Чернівецької міської ради №1546 про надання позивачу дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,1300 га в оренду терміном на 5 років для обслуговування гаража, складу та трансформаторної підстанції за адресою АДРЕСА_1 . В подальшому, рішенням Чернівецької міської ради від 5 березня 2019 року №1650 було внесено зміни у рішення від 6 грудня 2018 № 1546, а саме слова та цифри «площею 0,1300 га» замінено на слова та цифри «площею 0,1892 га». Рішенням Чернівецької міської ради №2017 від 20 грудня 2019 року було затверджено проект благоустрою та надано позивачу в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,1818 га, яка розташована по АДРЕСА_1 . 5 березня 2020 року сторонами було укладено договір оренди землі №11292. Пунктом 11.1. договору оренди землі від 5 березня 2020 року на орендаря покладався обов`язок сплатити відповідачу кошти в еквіваленті орендної плати в сумі 394 735 гривень 96 копійок за фактичне користування земельною ділянкою за трирічний період, який передував укладенню договору оренди. 10 квітня 2020 року сторони уклали додатковий договір №1/11292 до договору оренди землі № 11292 від 5 березня 2020 року. Вказаним додатковим договором викладено у новій редакції пункт 11.1. договору оренди, а саме зазначено, що орендар сплачує кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в сумі 393 299 гривень 2 копійки до 31 березня 2021 року. Вважає, що пункт 11.1. договору оренди землі, а також положення додаткового договору, порушують права та охоронювані законом інтереси позивачки та не відповідають вимогам закону. 21 жовтня 2019 року земельна ділянка, яка передана в оренду позивачці, була сформована як окремо визначений об`єкт цивільних прав із визначенням площі 0,1818 га, та присвоєнням кадастрового номеру 7310136600:08:003:0132. Орендодавець безпідставно включив в договір оренди землі та додатковий договір до договору оренди землі обов`язок позивача щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,1818 га, кадастровий номер 7310136600:08:003:0132 за попередні 3 роки. Спірні умови договору порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на неправомірне отримання від позивача плати за користування неіснуючим об`єктом цивільних прав. Відповідач розробив пункт 11.1. договору оренди землі та положення додаткового договору на основі нечинного Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у місті Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради V скликання від 23 жовтня 2008 року, № 715, чим ввів в оману позивачку, яка в свою чергу помилялася щодо наявності у неї обов`язку щодо сплати одноразового внеску. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 5 січня 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним пункт 11.1. договору оренди землі №11292 від 5 березня 2020 року, укладений між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 . Визнано недійсним додатковий договір № 1/11292 від 10 квітня 2020 року до договору оренди землі №11292 від 5 березня 2020 року, укладений між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 . Суд виходив з того, що пункт 11.1. договору оренди землі №11292 від 5 березня 2020 року, а також положення додаткового договору №1/11292 від 10 квітня 2020 року, які встановлюють обов`язок позивачки сплатити відповідачу кошти за фактичне користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за трьохрічний період, який передував укладенню договору, порушують права та охоронювані законом інтереси позивачки. Обов`язок позивачки сплатити відповідачу кошти за фактичне користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за трирічний період, який передував укладенню договору, тобто з 5 березня 2017 року, не відповідає вимогам чинного законодавства. Посилання на Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у місті Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради V скликання від 23 жовтня 2008 року, № 715, положення якого на момент укладення договорів оренди з ОСОБА_1 , були нечинними, вказують на порушення процедури нарахування орендної плати та відповідно визначення її розміру. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Чернівецька міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що реалізація прав власника комунального майна передбачає право на отримання доходів від користування нею іншими особами у розмірах та в порядку визначеними чинним законодавством та відповідними правовстановлюючими документами до яких відноситься зокрема, договір оренди землі. Не отримання доходів від використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, у зв`язку з не укладенням договору оренди землі, порушує інтереси відповідної територіальної громади та інтереси держави. Договір оренди підписаний сторонами, що свідчить про їх волевиявлення на укладення вказаного договору на умовах, які викладені в ньому. Право відповідача на отримання коштів за користування землею не суперечить земельному законодавству. Договір оренди землі від 5 березня 2020 року укладався на підставі рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 20 грудня 2019 року №2017, яким передбачено сплату коштів за фактичне користування земельними ділянками в еквіваленті орендної плати за землю. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Інший учасник справи відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 6 травня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого позивачка набула у власність 32/1000 частин нежитлових будівель та споруд колишньої фабрики « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що складається з гаражу літера Ц, площею 174,3 кв.м., трансформаторної підстанції літера Р, складу літера Т, площею 461,2 кв.м., підпірної стіни літера X, які знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с. 24-25). 17 травня 2016 року згідно договору про поділ майна в натурі, що є у спільній частковій власності, позивачці було виділено в натурі гараж літера Ц, площею 174,3 кв.м., трансформаторну підстанцію літера Р, склад літера Т, площею 461,2 кв.м., підпірну стіну літера X, які знаходяться по АДРЕСА_1 (а.с. 26-28) . Згідно з рішеннями Чернівецької міської ради від 6 грудня 2018 року №1546 та від 5 березня 2019 року №1650 позивачці було надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,1892 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.37-40). 5 березня 2020 року сторони уклали договір оренди землі №11292. Відповідно до умов вказаного договору на підставі рішення Чернівецької міської ради VII скликання від 20 грудня 2019 року №2017 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходяться по АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 11.1. даного договору орендар сплачує кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати, розрахованої згідно з додатком до цього договору, в сумі 394 735 гривень 96 копійок до 31 травня 2021 року (а.с.16-19). Згідно з додатком №2 до договору оренди землі №11292 від 5 березня 2020 року періодом нарахування коштів за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати зазначено з 5 березня 2017 року по 4 березня 2020 року (а.с.21). 10 квітня 2020 року укладено договір від 10 квітня 2020 року №1/11292. Відповідно до умов вказаного договору пункт 11.1 договору оренди землі №11292 від 5 березня 2020 року викладено у новій редакції, а саме: «Орендар сплачує кошти за фактичне користування земельною ділянкою в еквіваленті орендної плати в сумі 393 299 гривень 2 копійки до 31 березня 2021 року» (а.с. 23). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не зробив мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного позивачкою, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними положень спірних договорів, оскільки такі положення суперечать вимогам діючого законодавства Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Так, згідно з статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Частиною 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно з частиною 1 статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року, № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно з частинами 1, 2 статті 15 вказаного Закону істотними умовами договору оренди землі є: - об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); - дата укладення та строк дії договору оренди; - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Предметом спору у цій справі є положення, включене сторонами у текст договору оренди, відповідно до якого особа визнає, що має сплатити міській раді кошти у відповідному розмірі за період фактичного користування земельною ділянкою до укладення договору оренди. У відповідності із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України). Відповідно до усталеної судової практики відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зазначені правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20, від 14 грудня 2021 року у справі №21744/19. Отже, правовідносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати не є договірними, а відповідно не можуть бути предметом договору оренди земельної ділянки. Таким чином, хоча оспорювані позивачем умови щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою і включені до тексту договору оренди, проте у правовому сенсі вони не можуть бути предметом та умовами договору оренди землі. Спір між сторонами про щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою повинен вирішуватись за правилами статті 1212 ЦК України. Колегія суддів вважає, що позов слід задовольнити саме з вказаної вище підстави. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними положень спірних договорів з тих підстав, що вони були укладені внаслідок введення в оману відповідачем позивача Відповідно до вимог частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сам факт оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт введення її в оману відповідачем при укладенні договору, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 28 липня 2021 року у справі №643/15466/17. Позивачка посилалася на те, що обман мав місце, оскільки договір оренди землі від 5 березня 2020 року №11292 з умовою про сплату коштів за фактичне користування земельною ділянкою був укладений на підставі Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у місті Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради V скликання від 23 жовтня 2008 року, № 715, яке на момент укладення договору було нечинним. Вказана обставина не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки, як зазначено вище, умова договору щодо сплати коштів за фактичне користування земельною ділянкою не може бути предметом договору оренди землі. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними положень спірних договорів з тих підстав, що вони були укладені внаслідок помилки Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Верховний Суд України у постанові від 16 березня 2016 року у справі N 6-93цс16 сформулював висновок, згідно з яким особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які засвідчують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. Позивачка не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів вона помилялася щодо правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання його недійсним, оскільки, укладаючи цей договір, вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладення. Зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 23 листопада 2020 року у справі №61-3536св19. Щодо позовної вимоги про визнання недійсними положень спірних договорів, оскільки такі положення порушують публічний порядок Відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Спірний договір оренди землі не можна віднести до правочинів, які порушують публічний порядок, оскільки останній не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а відтак не є таким, що порушує публічний порядок. Позивачка не надала належних та допустимих доказів наявності вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 10 березня 2020 року у справі №910/24075/16. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 5 січня 2022 року, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 22 квітня 2022 року. Головуючий О.О. Одинак Судді М.І. Кулянда І.М. Литвинюк