Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/6498/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2022 року м. Чернівці справа № 727/6498/21 провадження №22-ц/822/605/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіна Н. Ю. провадження №22-ц/822/605/22 суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М. секретаря Паучек І.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Чернівецька міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Олійник Ірина Миколаївна апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 травня 2022 року, головуючий у першій інстанції Чебан В.М. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 у липні 2021 року звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Зазначала про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . За житловим будинком АДРЕСА_3 закріплена прибудинкова територія орієнтованою площею 0,16 га. Вважала, що як співвласник будинку АДРЕСА_3 набула право спільного користування всіма будівлями, розташованими на прибудинковій території. Вказувала, що пунктом 24 рішення 4 сесії 8 скликання Чернівецької міської ради від 7 квітня 2021 року №171 надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,005 га безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаражу. На схематичному плані присадибної ділянки АДРЕСА_3 будівля гаражу позначена літерою «И». Посилалася на порушення права власності на будівлю гаражу та права користування прибудинковою територією через надання у власність ОСОБА_2 будівлі гаражу за відсутності її згоди. Просила визнати протиправним рішення державного реєстратора щодо реєстрації речового права на ОСОБА_2 на будівлю гаражу, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 грудня 2020 року №239539208. Скасувати рішення державного реєстратора щодо реєстрації речового права на ОСОБА_2 на будівлю гаражу, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 грудня 2020 року №239539208. Зобов`язати Чернівецьку міську раду скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно шляхом внесення до Державного реєстру речових прав запису про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійснене згідно запису про державну реєстрацію права власності на ОСОБА_2 на будівлю гаражу, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_3 , згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 грудня 2020 року №239539208. Під час розгляду справи ОСОБА_1 змінила предмет позову, звернулась до суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Зазначала про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . За житловим будинком АДРЕСА_3 закріплена прибудинкова територія орієнтованою площею 0,16 га. Вважала, що як співвласник будинку АДРЕСА_3 набула право спільного користування всіма будівлями, розташованими на прибудинковій території. Пунктом 24 рішення 4 сесії 8 скликання Чернівецької міської ради від 7 квітня 2021 року №171 надано дозвіл ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,005 га безоплатно у власність для будівництва індивідуального гаражу. На схематичному плані присадибної ділянки АДРЕСА_3 будівля гаражу позначена літерою «И». Посилалася на порушення права власності на будівлю гаражу та права користування прибудинковою територією через надання у власність ОСОБА_2 будівлі гаражу за відсутності її згоди. Вказувала, що державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літ. «И» загальною площею 17,2 кв.м 31 грудня 2020 року №56037530. Державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2020 року №56037530 за відсутності документів, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, щодо об`єкту нерухомого майна. Підставою для державної реєстрації права власності стала довідка від 21 грудня 2020 року, видану фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , технічний паспорт, виданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , рішення Чернівецької міської ради від 6 грудня 2018 року №1534 «Про списання з балансу комунальних житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств та департаменту житлово-комунального господарства міської ради житлових будинків». ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено договір дарування нежитлової будівлі гаражу літ.И загальною площею 17,2 кв.м, що розташована по АДРЕСА_3 на земельній ділянці кадастровий номер 7310136300:17:004:0152 площею 0,005 га, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року. Також приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Олійник І.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень за ОСОБА_3 від 23 липня 2021 року №59435189. Вважала, що договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року, є фіктивним, вчинений з метою приховати майно, або утруднити його повернення. Просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію запис та припинити право власності №40015243 від 29 грудня 2020 року за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літ.«И» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 . Визнати недійсним та скасувати договір дарування нежитлової будівлі гаражу літ.«И» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 5838. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. від 23 липня 2021 року №59435189 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію запис та припинити право власності №43124543 від 23 липня 2021 року за ОСОБА_3 на нежитлову будівлю гаражу літ. «И» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 . Закрити розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 2263981173101, відкритий на нежитлову будівлю гаражу літ. «Т» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 травня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію - запис та припинено право власності №40015243 від 29 грудня 2020 року за ОСОБА_2 на нежитлову будівл гаражу літерою «И», загальною площею 17,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 . Визнано недійсним договір дарування нежитлової будівлі гаражу літ. «И» загальною площею 17,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 5838. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. від 23 липня 2021 року №59435189 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію - запис та припинено право власності №43124543 від 23 липня 2021 року за ОСОБА_3 на нежитлову будівлю гаражу літера «И», загальною площею 17,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 . Закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 2263981173101, відкритий на нежитлову будівлю гаражу літ. «И» загальною площею 17,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги Зазначає про правомірність рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літерою «И», розташованого по АДРЕСА_3 . Законодавством передбачена можливість узаконення будівлі, побудованої до 5 серпня 1992 року, на підставі технічного паспорту на будівлю, правовстановлюючого документу на земельну ділянку (в тому числі відомості з погосподарської книги або рішення місцевої ради про передачу ділянки в користування чи власність). Рішенням Чернівецького міського виконавчого комітету від 24 листопада 1947 року №654 відведено дідусю ОСОБА_5 земельну ділянку під город-сад площею 0,05 га по АДРЕСА_3 . Як наслідок пунктом 24 рішенням 4 сесії 8 скликання Чернівецької міської ради від 7 квітня 2021 року №171 надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,005 га безоплатно у власність для будівництва індивідуальних гаражів (код 02.05) на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нерухомого майна від 31 грудня 2020 року №239539208. Вважає, що належному способу захисту права відповідає вимога про визнання неправомірною державної реєстрації спірного майна та витребування майна у останнього власника відповідно до приписів статті 388 ЦК України. ОСОБА_1 не надано жодного доказу того, що договір дарування є мнимою угодою. Посилається на порушення норм процесуального права, подання ОСОБА_1 на порушення вимог частини 3 статті 49 ЦПК України позовної заяви в новій редакції та зміну предмета позову неодноразово, неправомірну відмову судом першої інстанції у зупиненні провадження у справі до розгляду Печерським районним судом м.Київ справи за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, у призначенні земельно-технічної експертизи з метою встановлення фактичних меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 і меж детального плану забудови території. Суд першої інстанції за наявності Наказу Міністерства юстиції України від 31 січня 2022 року №287/5, яким скасовано рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530, був зобов`язаний закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 про державну реєстрацію нерухомого майна по АДРЕСА_3 за ОСОБА_2 . Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві Чернівецька міська рада просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Зазначала, що державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гараж літ. «И» загальною площею 17,2 кв.м. Всупереч вимогам пункту 41 Порку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №112 підставою для державної реєстрації зазначено довідку ОСОБА_4 від 21 грудня 2020 року, технічний паспорт, виданий ОСОБА_4 21 грудня 2020 року, рішення Чернівецької міської ради від 21 грудня 2018 року №1534. Не додано до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Згідно наказу Міністерства юстиції України від 31 січня 2022 року №287/5 та висновку колегії міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 16 листопада 2021 року рішення державного реєстратора Карвацької Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 скасовано, проте, відповідний запис не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання договору недійсним, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для захисту права власності ОСОБА_1 у обраний нею спосіб. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на порушення права власності ОСОБА_1 , оскільки довідка від 21 грудня 2020 року, видана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , технічний паспорт, виданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , які стали підставою для прийняття державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2020 року №56037530, не відповідають схематичному плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 станом на 12 квітня 1995 року, схематичному плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 станом на 30 січня 2005 року, за якими під літ. «И» значиться сарай, повідомленню Комунального підприємства «Містосервіс» від 31 серпня 2021 року №С-72, відповідно якого під літ. «И» знаходиться сарай, тамбур. Водночас суд першої інстанції зазначив, що державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2020 року №56037530 за відсутності документів, визначених статтею 27 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, щодо об`єкту незавершеного будівництва. Також судом першої інстанції вказано на відсутність необхідних у такому випадку документів про прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомості та відсутність підстав для проведення реєстраційних дій в силу статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Разом з тим суд першої інстанції вважав недоведеним ОСОБА_2 набуття права власності на спірне майно в порядку спадкування. При цьому суд першої інстанції вказав на недоведеність здійснення ОСОБА_5 будівництва гаражу на підставі накладних про відпуск цементу, відсутність належних та допустимих доказів щодо затвердження акту прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкту нерухомості, присвоєння відповідної адреси. Крім того, судом першої інстанції критично оцінено довідку сільхозвідділу Чернівецької міської ради від 28 березня 1949 року №3751 про відведення ОСОБА_5 рішенням Чернівецького міського виконавчого комітету від 24листопада 1947 року №654 земельної ділянки під город-сад площею 0,05 га по АДРЕСА_3 , оскільки вона не є правовстановлюючим документом та не стосується земельної ділянки по АДРЕСА_3 . Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 15 липня 2021 року, а рішення, запис щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно скасовано Наказом Міністерства юстиції України від 31 січня 2022 року №287/5. Також суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено договір дарування в найкоротший час після виникнення спірних правовідносин, сторони договору є близькими родичами, які зареєстровані та проживають разом. Суд першої інстанції, враховуючи, що предметом договору є лише приміщення гаражу під літ. «И», відсутність істинного волевиявлення сторін на настання реальних наслідків, дійшов висновку про фіктивність правочину, вчиненого з метою приховати майно, або утруднити його повернення. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції Встановлено за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 1 червня 2020 року №210955322, що Саєвська ГМ є власником квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інші є власниками квартири АДРЕСА_4 . Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради депутатів трудящих від 14 січня 1954 року №44-а зареєстровано за землекористувачами 1822 кв.м по АДРЕСА_3 . Згідно із довідкою сільхозвідділу Чернівецької міської ради від 28 березня 1949 року №3751 про відведення ОСОБА_5 рішенням Чернівецького міського виконавчого комітету від 24листопада 1947 року №654 земельної ділянки під город-сад площею 0,05 га по АДРЕСА_3 . На підставі рішення 65 сесії 7 скликання Чернівецької міської ради від 6 грудня 2018 року №1534 «Про списання з балансу комунальних житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств та департаменту житлово-комунального господарства міської ради житлових будинків» списано з балансу комунального житлового підприємства міста Чернівці та департаменту житлово-комунального господарства міської ради житловий будинок АДРЕСА_3 . Пунктом 24 рішенням 4 сесії 8 скликання Чернівецької міської ради від 7 квітня 2021 року №171 надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,005 га безоплатно у власність для будівництва індивідуальних гаражів (код 02.05) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено договір дарування нежитлової будівлі гаражу літ.И загальною площею 17,2 кв.м, що розташована по АДРЕСА_3 на земельній ділянці кадастровий номер 7310136300:17:004:0152 площею 0,005 га, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року. За довідкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 21 грудня 2020 року без номеру ОСОБА_2 є власницею гаража літ.И загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 , будівництво гаражу виконано до 5 серпня 1992 року. За змістом схематичного плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 станом на 12 квітня 1995 року під літ. «И» значиться сарай. На підставі схематичного плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 станом на 30 січня 2005 року розташовано сарай літ. «И», гараж літ. «З». Відповідно до повідомлення Комунального підприємства «Містосервіс» дільниця №3 від 31 серпня 2021 року №С-72 в результаті обстеження прибудинкової території будинку АДРЕСА_3 встановлено, що на території розміщено чотири сараї, дві вбиральні, тамбур, гараж, що підтверджується схематичним планом від 30 січня 2005 року, під літ. «И» знаходяться сарай, тамбур. Державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. прийнято рішення від 31 грудня 2020 року за індексним номером №56037530 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію вчинено запис №40015243 від 29 грудня 2020 року про право власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівл гаражу літерою «И», загальною площею 17,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 . Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. прийнято рішення від 23 липня 2021 року №59435189 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію вчинено запис №43124543 від 23 липня 2021 року про право власності за ОСОБА_3 на нежитлову будівлю гаражу літера «И», загальною площею 17,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 . Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 206/1853/18 (провадження № 61-4205св21) вказано, що «відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту». Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них. За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацької Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації - запису та припинення права власності №40015243 від 29 грудня 2020 року за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літ.«И» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 ; визнання недійсним та скасування договору дарування нежитлової будівлі гаражу літ.«И» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року за реєстраційним номером 5838; визнання протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. від 23 липня 2021 року №59435189 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації запису та припинення права власності №43124543 від 23 липня 2021 року за ОСОБА_3 на нежитлову будівлю гаражу літ. «И» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 ; закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 2263981173101, відкритого на нежитлову будівлю гаражу літ. «Т» загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 . Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначалося порушення права власності на будівлю гаражу та права користування прибудинковою територією через здійснення державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літ. «И» 31 грудня 2020 року №56037530 за відсутності документів, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, щодо об`єкту нерухомого майна; договір між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року, є фіктивним, вчинений з метою приховати майно, або утруднити його повернення. Щодо посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на подання ОСОБА_1 на порушення вимог частини 3 статті 49 ЦПК України позовної заяви в новій редакції та зміну предмета позову неодноразово слід зазначити наступне. У частинах другій, третій статті 49 ЦПК України визначено, зокрема, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (див постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21)). Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначено, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Не можна погодитися з доводами ОСОБА_3 щодо правомірності рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літерою «И», розташованого по АДРЕСА_3 . Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 зазначеного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. На підставі пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 вказаного Закону державний реєстратор:1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. За змістом частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень Відповідно до частини 8 статті 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. За змістом пункту 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, чинного на час вчинення державної реєстрації, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну частку власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 зазначила, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, у пункті 10.29. постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13. У пункті 46.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) вказано, що: «відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Встановлено, що підставою для прийняття державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. оскарженого рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2020 року №56037530 стала довідка від 21 грудня 2020 року, видана фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , технічний паспорт, виданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , рішення Чернівецької міської ради від 6 грудня 2018 року №1534 «Про списання з балансу комунальних житлових ремонтно-експлуатаційних підприємств та департаменту житлово-комунального господарства міської ради житлових будинків». За довідкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 21 грудня 2020 року без номеру ОСОБА_2 є власницею гаража літ.И загальною площею 17,2 кв.м по АДРЕСА_3 , будівництво гаражу виконано до 5 серпня 1992 року. Натомість, сама по собі довідка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 21 грудня 2020 року без номеру не є доказом набуття ОСОБА_2 права власності на гаража літ.И по АДРЕСА_3 . Встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інші є співвласниками квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради депутатів трудящих від 14 січня 1954 року №44-а зареєстровано за землекористувачами 1822 кв.м по АДРЕСА_3 . Відповідно до довідки Комунального підприємства «Містосервіс» дільниця №3 від 31 серпня 2021 року №С-72 в результаті обстеження прибудинкової території будинку АДРЕСА_3 встановлено, що на території розміщено чотири сараї, дві вбиральні, тамбур, гараж, що підтверджується схематичним планом від 30 січня 2005 року. За змістом частини 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України). Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 липня 2018 у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 у справі № 906/1169/17). Частиною першою статті 369 ЦК Українипередбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. З огляду на наведене співвласникам будинку АДРЕСА_3 належать на праві спільної сумісної власності спільне майно будинку, яким є будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників будинку та розташовані на прибудинковій території. За змістом схематичного плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 станом на 12 квітня 1995 року під літ. «И» значиться сарай. На підставі схематичного плану земельної ділянки по АДРЕСА_3 станом на 30 січня 2005 року розташовано сарай літ. «И», гараж літ. «З». Відповідно до довідки Комунального підприємства «Містосервіс» від 31 серпня 2021 року №С-72 під літ. «И» знаходиться сарай, тамбур. Отже, ОСОБА_1 належить на праві спільної сумісної власності сарай літ. «И» по АДРЕСА_3 . У матеріалах справи відсутні докази того, що сарай літ. «И» по АДРЕСА_3 та гараж літ. «И» по АДРЕСА_3 не є одним и тим самим майном. Водночас ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не доведено, що гараж літ. «И» по АДРЕСА_3 є окремим об`єктом права власності, набуття ОСОБА_2 права власності на гаража літ. «И» по АДРЕСА_3 , Самі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зазначають про здійснення будівництва гаража літ. «И» по АДРЕСА_3 дідусем ОСОБА_5 . Рішенням Чернівецького міського виконавчого комітету від 24 листопада 1947 року №654 відведено ОСОБА_5 земельну ділянку під город-сад площею 0,05 га по АДРЕСА_3 . Отже, земельна ділянка не була відведена для будівництва гаражу літ. «И» по АДРЕСА_3 . Пунктом 24 рішенням 4 сесії 8 скликання Чернівецької міської ради від 7 квітня 2021 року №171 надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 орієнтовною площею 0,005 га безоплатно у власність для будівництва індивідуальних гаражів (код 02.05) після здійснення державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. реєстрації права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літерою «И», розташованого по АДРЕСА_3 31 грудня 2020 року. Разом з тим суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що накладні про відпуск цементу ОСОБА_5 не є належними та достатніми доказами здійснення останнім здійснення останнім будівництва нежитлової будівлі гаражу літера «И» по АДРЕСА_3 . За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність рішення державного реєстратора Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. від 31 грудня 2020 року №56037530 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літерою «И», розташованого по АДРЕСА_3 , порушення таким рішенням права спільної сумісної власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «И» по АДРЕСА_3 . Не можна погодитися з доводами ОСОБА_3 про те, що належному способу захисту права відповідає вимога про визнання неправомірною державної реєстрації спірного майна та витребування майна у останнього власника відповідно до приписів статті 388 ЦК України. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Частинами першою-третьою статті 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 368 ЦК України). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 заявила вимогу про визнання недійсним договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування нежитлової будівлі гаражу літ.И, що розташована по АДРЕСА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року. Нежитлова будівля гаражу літ.И, що розташована по АДРЕСА_3 , є спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_1 , відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та інших осіб, частки у праві власності на яку є невизначеними та не виділеними в натурі. Вважається, що в такому випадку позивач ОСОБА_1 діє недобросовісно відносно відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки до вибуття із власності ОСОБА_1 спірного майна, право власності на нього не було зареєстровано. Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на недоведеність ОСОБА_1 того, що договір дарування є мнимою угодою. ОСОБА_1 у позовні заяві в новій редакції від 6 квітня 2022 року зазначалося про фіктивність спірного правочину, а також наводилося обґрунтування наявності підстав, за яких спірний правочин є фіктивним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. На підставі ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 643/12890/19 (провадження № 61-1049св22) зроблено висновок, що «оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року при розгляді справи № 910/12787/17. Особа не є стороною спірних договорів про відступлення права вимоги, тому предметом доказування є порушення цивільних прав та інтересів позивачки». За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Тлумачення статті 234 ЦК України дає підстави для висновку, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на ухилення боржника від виконання в майбутньому судових рішень про стягнення з нього грошових коштів. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, та свідчить, про те, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином, а тому цей правочин може бути визнаний судом недійсним. Особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Вказане відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, про застосування норм права викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), в якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц. Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21)). Суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваний договір дарування уклали сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є матір`ю та донькою, зареєстровані та проживають разом, договір вчинений у найкоротший час після виникнення спірних правовідносин щодо здійснення державним реєстратором Чернівецької міської ради Чернівецької області Карвацькою Г.Ф. 31 грудня 2020 року реєстрації права власності за ОСОБА_2 на нежитлову будівлю гаражу літерою «И», розташованого по АДРЕСА_3 , після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності у липні 2021 року, з метою приховати спірне майно або утруднити його повернення, за відсутності істинного волевиявлення сторін на настання реальних наслідків, дійшов обгрунтованого висновку про фіктивність правочину. На підставі ч.1ст.367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно роз`яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303ЦПКУкраїни лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Водночас апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить доводи щодо неправильності висновків суду першої інстанції про відсутність істинного волевиявлення сторін на настання правових наслідків, обумовлених таким правочином, фіктивний перехід права власності на рухоме майно від ОСОБА_2 до доньки ОСОБА_3 з метою приховати майно або утруднити його повернення. Отже, апеляційний суд при перегляді справи в апеляційному порядку не має повноважень самостійно вдаватися в переоцінку висновків суду першої інстанції про наявність підстав для визнання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дарування нежитлової будівлі гаражу літ.И, що розташована по АДРЕСА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Олійник І.М. 23 липня 2021 року, недійсним. Посилання ОСОБА_3 на порушення норм процесуального права, неправомірну відмову судом першої інстанції у зупиненні провадження у справі до розгляду Печерським районним судом м.Київ справи за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу є необгрунтованим. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинене. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинене, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Натомість, ОСОБА_3 у клопотанні про зупинення провадження у справі не зазначено обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про неможливість розгляду справи до розгляду іншої справи за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу. Матеріали цієї справи дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Колегія суддів вважає необґрунтованим довід апеляційної скарги про порушення норм процесуального права у зв`язку з відмовою суду першої інстанцій у задоволенні клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою встановлення фактичних меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 і меж детального плану забудови території. Призначення експертизи є обов`язковим у разі, якщо клопотання про призначення експертизи заявили обидві сторони. Призначення експертизи є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (стаття 145 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій). У цій справі клопотання обох сторін про призначення судової земельно-технічної експертизи не подавалось. З огляду на предмет спору не було необхідності досліджувати обставини, для встановлення яких за клопотанням однієї зі сторін призначення судової експертизи є необов`язковим. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 травня 2022 року залишено без змін, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 травня 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі ч.1ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 7 жовтня 2022 року. Головуючий Н.Ю. Половінкіна Судді Н.К. Височанська І.М. Литвинюк