Постанова 4822 № 727/3842/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 9 грудня 2021 року м. Чернівці справа № 727/3842/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю. секретар Конецька Д.Г. позивач Чернівецька міська рада відповідач ОСОБА_1 апеляційна скарга Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В.Г. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В квітні 2021 року Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовом. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 122 827 гривень 89 копійок. Посилався на те, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі площею 40,4 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці, площею 0,282 га, яка відповідно до договору купівлі-продажу від 13 серпня 2019 року відчужена міською радою відповідачці. В період з 17 вересня 2016 року по 12 серпня 2019 року відповідачка використовувала земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 без правовстановлюючих документів, а отже без достатньої правової підстави за рахунок власника ділянки зберегла у себе кошти в сумі 122 827 гривень 89 копійок, які мала заплатити за користування такою ділянкою. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2021 року в позові відмовлено. Суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів про те, що між сторонами виникли відносини, пов`язані з укладенням договору оренди, а також обставини безпідставного набуття права на майно. Відповідачка ОСОБА_1 вживала всіх заходів щодо оформлення права власності на земельну ділянку у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно. Користування земельною ділянкою ОСОБА_1 без укладеного договору оренди землі було зумовлене метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, тобто укладення в майбутньому договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому був укладений, а тому спірне майно не може вважатися набутим чи збереженим відповідачкою без достатніх правових підстав. У даних правовідносинах право користування земельною ділянкою вирішувалось у порядку її викупу, а не оформлення користування на умовах оренди. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі Чернівецька міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що відповідач в період з 17 вересня 2017 року по 12 серпня 2019 року не був власником або постійним користувачем земельної ділянки, а тому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як можливого землекористувача у спірний період, є орендна плата. Відповідач у вказаний вище період не уклав договору оренди земельної ділянки, а тому користувався нею без достатньої правової підстави та не сплачував плату за землю. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилалася на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Зазначала, що при зверненні до суду з позовом Чернівецька міська рада не посилалася на те, що відповідачка не сплачувала земельний податок та не надавала докази на підтвердження вказаних обставин, а тому відповідні аргументи апеляційної скарги є безпідставними. Відповідачка придбала земельну ділянку за ціною більшою за ринкову, а тому фінансові інтереси територіальної громади міста Чернівці є дотримані. Вона не могла використовувати земельну ділянку за призначенням для будівництва туристично-оздоровчого комплексу та фактично не користувалася всією площею такої земельної ділянки.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Згідно з пунктом 38.1. рішення Чернівецької міської ради №31 від 25 січня 2011 року договір оренди землі від 2 квітня 2008 року припинено, а земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2820 га, зараховано до земель запасу міста (а.с. 15). Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 5 вересня 2016 року відповідачка ОСОБА_1 придбала нежитлову будівлю літера Ж загальною площею 40,40 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 . Згідно з пункту 1 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 5 вересня 2016 року, нежитлова будівля, яка є предметом договору, розташована на земельній ділянці для будівництва туристично-оздоровчого комплексу, площею 0,2820 га, кадастровий номер 7310136300:22:002:0235 (а.с.16). 5 вересня 2016 року ОСОБА_1 зареєструвала своє право приватної власності на нежитлову будівлю, що підтверджується інформаційною довідкою від 26 квітня 2018 року №122033257 (а.с.17). 16 квітня 2018 року відповідачка ОСОБА_1 звернулась до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявою, в якій просила надати дозвіл на викуп земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2820 кв.м. у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на даній ділянці (а.с.66). 26 квітня 2018 року відповідачка звернулась до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із додатковою заявою, в якій надала згоду на укладення договору про оплату авансового внеску, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, в рахунок оплати ціни земельної ділянки (а.с.65). 29 серпня 2018 року на замовлення ОСОБА_1 була виготовлена нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2820 га, кадастровий номер 7310136300:22:002:0235 (а.с.8). 5 вересня 2018 року між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 укладено договір №34 про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого покупець зобов`язується сплатити протягом п`ятнадцяти календарних днів з дня укладення цього договору авансовий внесок в рахунок оплати ціни земельної ділянки (а.с.97). 13 серпня 2019 року між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого відповідачка придбала земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,2820 га, кадастровий номер 7310136300:22:002:0235, за ціною 757 057 гривень без ПДВ. Кошти в розмірі 215 022 гривень 20 копійок були сплачені відповідачкою відповідно до договору №34 про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки від 5 вересня 2018 року (а.с.12-14). 13 серпня 2019 року відповідачка зареєструвала своє право власності на земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 серпня 2019 року №177362851 (а.с.18). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону. Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 17 вересня 2017 року по 15 квітня 2018 року Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів за вказаний вище період слід відмовити за недоведеністю. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відтак за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України і частині 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди. Тобто особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній. Водночас у статті 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що дія попереднього договору оренди землі від 2 квітня 2008 року припинилася 25 січня 2011 року та спірну земельну ділянку було передано до земель запасу міста. Тобто, в силу імперативних вимог статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 цього Кодексу не може перейти право оренди земельної ділянки, яке вже припинилося у попереднього землекористувача станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці. Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Відповідно до частини 1 статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , набувши у власність нерухоме майно, документально не оформила користування спірною земельною ділянкою у період з 17 вересня 2017 року по 15 квітня 2018 року та не уклала з Чернівецькою міською радою відповідний договір оренди земельної ділянки та не вчиняла дій спрямованих на набуття права власності на таку ділянку за вказаний період. Тобто у цей період відповідачка використовувала земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачувала, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкта нерухомого майна. З огляду на викладене відповідачка як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17. З огляду на вказане позов Чернівецької міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 17 вересня 2017 року по 15 квітня 2018 року є доведеним. ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності, про що зазначено у відзиві на позовну заяву. Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). З матеріалів справи вбачається, що Чернівецька міська рада дізналася про порушення свого права в 2016 році після укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, яка була розташована на земельній ділянці позивача, а звернулася до суду з позовом 29 квітня 2021 року. Просила стягнути безпідставно збережені кошти за період з 17 вересня 2017 року по 12 серпня 2019 року. Отже, в позові Чернівецької міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 17 вересня 2017 року по 15 квітня 2018 року слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 16 квітня 2018 року по 12 серпня 2019 року Колегія суддів вважає правильним висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову з підстав його недоведеності щодо вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 16 квітня 2018 року по 12 серпня 2019 року. Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, та зокрема, застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння. Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Для правильного вирішення спору, предметом якого є стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, у разі виникнення між сторонами правовідносин, пов`язаних з оформленням та подальшим відчуженням вказаної земельної ділянки, важливе значення має надання оцінки поведінці учасників таких правовідносин. Право на стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі норм статті 1212 Цивільного кодексу України виникає у власника земельної ділянки (зокрема відповідної ради) лише у випадку, коли неукладення договору щодо її відчуження є наслідком дій покупця - фактичного користувача, який, в такому разі, не може розраховувати на набуття такої ділянки у власність, а відтак і на виникнення підстав для сплати земельного податку. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності покладено, зокрема, в основу доктрини venire contra factum proprium, яка спрямована на унеможливлення суперечливої поведінки. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Таким чином, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору чи відповідного правовідношення. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 686/9834/17-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 372/4029/18, від 9 червня 2021 року у справі №948/393/20. У пункті VII.-2:101 вже цитованих Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Таким чином, при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства і договори, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. При цьому відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. З матеріалів справи вбачається, що 16 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Чернівецької міської ради з заявою про надання дозволу на викуп земельної ділянки, а 26 квітня 2018 року з заявою про надання дозволу на укладення договору про оплату авансового внеску. 29 вересня 2018 року на замовлення ОСОБА_1 була здійснена нормативна грошова оцінка земельної ділянки. 5 вересня 2018 року між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 був укладений договір №34 про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки, відповідно до умов якого відповідачкою було сплачено 215 022 гривні 20 копійок авансового внеску. Отже, відповідачка належним чином виконала свої зобов`язання за договором №34 щодо сплати авансового внеску, а також вчиняла інші дії з метою набуття права власності на земельну ділянку, у тому числі щодо збирання та подання на розгляд Чернівецької міської ради відповідних документів. В подальшому відповідний договір купівлі-продажу був укладений. Виходячи з аналізу норм Цивільного, Земельного та Податкового кодексів України, у випадку укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки Рада втрачає своє право на отримання плати за землю у розмірі орендної плати, а отримує право на отримання земельного податку. Натомість дзеркально трансформуються обов`язки іншої сторони правовідносин, яка замість обов`язку щодо сплати орендної плати набуває обов`язку щодо сплати земельного податку. В розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) до змісту поняття "майно" до об`єктів права власності можуть належати "правомірні очікування"/"законні сподівання" вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. При цьому "правомірні очікування"/"законні сподівання", у разі, коли вони дійсно мають місце, підлягають захисту навіть тоді, коли не порушено принцип юридичної визначеності. У справі "ПайнВеліДевелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. Таким чином, подавши відповідні документи та сплативши авансовий платіж, відповідачка правомірно очікувала на укладення в майбутньому договору купівлі-продажу земельної ділянки та пов`язану з цим трансформацію прав і обов`язків сторін, зокрема, виникнення у Чернівецької міської ради права на отримання плати за землю у вигляді земельного податку, а у неї - відповідного обов`язку його сплачувати. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав в постанові від 4 серпня 2021 року у справі №922/3507/20. Користування земельною ділянкою ОСОБА_1 за період з 16 квітня 2018 року по 12 серпня 2019 року без укладеного договору оренди землі було зумовлене метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, тобто укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому був укладений, а тому спірне майно (земельна ділянка) не може вважатися набутим чи збереженим відповідачем без достатніх правових підстав. Отже, стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі норм статті 1212 ЦК України після 16 квітня 2018 року не є можливим, а тому позов про стягнення таких коштів за період з 16 квітня 2018 року по 12 серпня 2019 року є безпідставним та задоволенню не підлягає. Чернівецькою міською радою належними та допустимими доказами не доведено, що в період з 16 квітня 2018 року по 12 серпня 2019 року відповідачка, як покупець, в межах правовідносин, пов`язаних з відчуженням земельної ділянки комунальної форми власності діяла неналежним чином відповідно до встановлених актами цивільного законодавства та договором правил поведінки до договором, а також те, що її поведінка не відповідала критеріям розумності, добросовісності, справедливості. Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №922/1379/18. Щодо аргументів апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду у постанові від 9 лютого 2021 року у справі №922/3617/19 та врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18 необхідно зазначити наступне. У постанові Верховного Суду від 9 лютого 2021 року у справі № 922/3617/19 зазначено, що ураховуючи встановлені судами фактичні обставини справи № 922/1379/18, а саме укладення в подальшому договору купівлі-продажу земельної ділянки, що використовувалася відповідачем без укладеного договору оренди землі, а також з огляду на встановлені судами у цій справі обставини неукладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, правовідносини у справі №922/1379/18 та у цій справі, судові рішення в якій переглядаються в касаційному порядку, не є подібними. За таких обставин підстави для відступу від висновку щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18, відсутні. Наведене вище вказує на те, що суд першої інстанції правильно врахував висновки Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його мотивувальну частину слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 жовтня 2021 року, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 9 грудня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді: М.І. Кулянда Н.Ю. Половінкіна