Постанова 4811 № 442/6675/21

Справа № 442/6675/21 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С. Провадження № 22-ц/811/3815/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 68 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів Ванівського О.М., Крайник Н.П. при секретарі Ждан К.О. з участю представника позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію її місця проживання, з участю: третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просить визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 з нею, та надати їй дозвіл на реєстрацію місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 без письмової згоди батька ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.04.2012 шлюб між ними розірвано. З грудня 2012 року і по сьогоднішній день, син та вона зареєстровані в АДРЕСА_1 ., яка належить їй на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 01.12.2012 №995. Як було зазначено в рішенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23.04.2012 про розірвання шлюбу, відповідач, починаючи з 2010 року почав їздити на заробітки в Італію. Така ситуація залишилась і по сьогоднішній день, а тому його майже ніколи немає в Україні. На даний момент вона працює та фактично проживає разом з сином у м.Львові, де має намір придбати квартиру. Однак, всієї суми для купівлі квартири у неї немає. Проте, якщо вона б продала наявну у неї квартиру, то їй вистачило б коштів на купівлі квартири у м.Львові. Проте, беручи до уваги той факт, що у вказаній квартирі зареєстрований її неповнолітній син, то вона не може продати її. З метою реалізації свого задуму щодо продажу квартири в м.Дрогобичі та купівлі квартири у м.Львові, вона вирішила зареєструвати себе та її сина в батьківській квартирі АДРЕСА_2 . Ця квартира належить їй, її мамі, брату та сестрі на підставі Свідоцтва на право власності на квартиру від 29.05.2000. Вона неодноразово зверталась до органів реєстрації, але змінити навіть своє місце реєстрації, без зняття з реєстрації її сина та зареєструвати їх обох у квартирі АДРЕСА_3 без згоди відповідача вона не може. Відповідач відмовляється надати згоду для реєстрації дитини, а тому змушена звертатись до суду з даним позовом. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію її місця проживання, з участю: третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області відмовлено. Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_4 . Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Зазначає, що належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_4 має загальну площу 27,5 кв.м., а житлова площа 15,5 кв.м. і складається з однієї житлової кімнати та однієї кухні. у зв`язку з тим, що синові виповнилось 12 років, скаржник не може проживати з ним в одній кімнаті. Не заперечує того факту, що має намір продати житло в м.Дрогобичі, де вона та її неповнолітній син зареєстровані, з метою покращити житлові умови дитини, щоб в нього була окрема кімната, де він зможе відпочивати, вчитись. Зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив лише загальну площу квартири АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_2 , однак не взяв до уваги кількість житлових кімнат та житлову площу. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги довідку з середньої загальноосвітньої шкоди № 40 м. Львова, в підтвердження факту навчання в школі та проживання неповнолітнього ОСОБА_5 в м. Львові. Не погоджується з думкою, що реєстрація неповнолітнього матиме тимчасовий характер та позивачкою не представлено належних доказів на підтвердження не порушення в майбутньому прав дитини на житло, так як позивачка має на меті продати квартиру в м. Дрогобич, з метою купівлі квартири у м.Львові, а теперішня реєстрація неповнолітньої дитини в м. Дрогобичі є лише формальною, оскільки неповнолітній на даний час проживає та навчається у м. Львові. Окрім цього, зазначає, що після розірвання шлюбу в рішенні суду не вказано з ким визначено місце проживання дитини та спір стосовно визначення місця проживання відсутній. Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги. 05 квітня 2022 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Постановляючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що причиною звернення до суду з даним позовом стало власне намір позивачки відчужити житло, в якому зареєстрований її малолітній син, позовна вимога надання місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_5 без згоди батька не є належним чином обґрунтованою, оскільки позивачкою не представлено належних та допустимих доказів на підтвердження не порушення в майбутньому прав дитини на житло, оскільки позивачкою не надано суду будь-якого підтвердження про те, що у неї дійсно є намір купити житло і тим самим покращити житлові умови дитини, зокрема будь-якого попереднього договору, який би підтвердив її наміри. Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 з матір`ю ОСОБА_4 , то суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити, оскільки після розірвання шлюбу сторін, місце проживання сина визначено з матір`ю та відповідачем не оспорюється. З таким висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, та є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі Договору купівлі-продажу від 21.12.2012 ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_4 . Загальна площа квартири 27,5 кв.м. У зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що стверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні №009145/32-2021. Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За правилами ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Статтею 27 Конвенції Про права дитини закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 18 даної Конвенції, повинен бути забезпечений принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (справа Вайт і Кеннеді проти Німеччини (пункт 67), Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини (пункт 45). Відповідно до ст. 3 Конвенції Про права дитини , ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Хабровські проти України від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному "дотриманню" права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду. Частиною першою ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. За змістом ч. 4 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей. За приписами п.2.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року №1077, відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто. Згідно з п.18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 (далі - Правила) у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). В п. 36 Правил зазначено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Отже, виходячи з вищезазначених норм закону, згода другого з батьків на реєстрацію місця проживання або зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, є обов`язковою. Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У Постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 752/2951/20 щодо подібних правовідносинах зазначено, що у відповідності до положень пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Чинним законодавством передбачено право одного з батьків у разі відсутності згоди іншого вирішити це питання в судовому порядку. При вирішенні судом даної категорії справ, підлягає з`ясуванню питання, чи була вказана відмова одного з батьків безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, прийшовши до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з"ясував, з яких причин відповідач відмовив позивачці у наданні згоди на зміну реєстрації неповнолітнього сина ОСОБА_5 , чи є ця вимога безпідставною та чи відповідає вона вимогам закону та забезпечує найкращі інтересів дитини. Так, суд першої інстанції, враховуючи те, що причиною звернення до суду з даним позовом стало власне намір позивачки відчужити житло, в якому зареєстрований її малолітній син, дійшов висновку, що позовна вимога надання місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_5 без згоди батька не є належним чином обґрунтованою. Зі змісту позову вбачається, що така реєстрація матиме тимчасовий характер. Водночас, позивачкою не представлено належних та допустимих доказів на підтвердження не порушення в майбутньому прав дитини на житло, оскільки позивачкою не надано суду будь-якого підтвердження про те, що у неї дійсно є намір купити житло і тим самим покращити житлові умови дитини, зокрема будь-якого попереднього договору, який би підтвердив її наміри. Доводи апеляційної скарги проте, що позивачка має намір на придбання житла в майбутньому, не заслуговують на увагу, оскільки в підтвердження цього не представлено доказів, так само як і доказів про наявність у неї коштів для придбання такого. Доводи апеляційної скарги про те що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив лише загальну площу квартири АДРЕСА_4 та квартири АДРЕСА_2 , однак не взяв до уваги кількість житлових кімнат та житлову площу, та що неповнолітній ОСОБА_5 потребує окремої кімнати, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки реєстрація неповнолітнього в квартирі АДРЕСА_2 , де зареєстровані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , може погіршити майнові та житлові права неповнолітнього ОСОБА_5 та не забезпечить його окремою кімнатою. Доводи апеляційної скарги, що підтвердженням того, що скаржник з неповнолітнім сином проживає у м. Львові є договір оренди квартири у приватної особи від 09.01.2020 року, який в подальшому було продовжено між нею та ОСОБА_8 в усній формі, не заслуговують на увагу, так як згідно ст. 811 Цивільного кодексу України, договір найму житла укладається у письмовій формі. Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що квитанції, які позивачка надала суду на підтвердження оплат за комунальні послуги, не беруться судом до уваги, оскільки платником у таких вказана ОСОБА_9 . Відхиляє колегія суддів і доводи апеляційної скарги позивачки в частині неврахування судом довідки з середньої загальноосвітньої шкоди № 40 м. Львова, оскільки така не стосується предмету позову, яким є визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 з матір`ю ОСОБА_4 , оскільки після розірвання шлюбу сторін, місце проживання сина визначено з матір`ю, відповідач не заперечує проти проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з позивачкою за місцем її реєстрації, про що зазначив у поданому відзиві, та спір між батьками щодо місця проживання сина відсутній. Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Оскільки, обставини на які скаржник посилається в апеляційній скарзі належними, допустимими та достатніми доказами не підтвердженні, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2021 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 18 квітня 2022 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник