Постанова 4813 № 521/1838/18

Номер провадження: 22-ц/813/4606/21 Номер справи місцевого суду: 521/1838/18 Головуючий у першій інстанції Плавич І. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа - Малиновський районний відділ в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування В С Т А Н О В И В: У січні 2018 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , третя особа - Малиновський районний відділ в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, в якому, з урахуванням уточнень (а.с. 2-5, 28-30) просив визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа - Малиновський районний відділ в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування - відмовлено. Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року та прийняти постанову, якою визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 посилаючись на її необґрунтованість, просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги повністю. В судове засідання, призначене на 18.03.2021 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Від ОСОБА_1 на електрону пошту апеляційного суду надійшла заява, у якій останній просить розглянути справу у його відсутність, скаргу підтримує. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 05 жовтня 1990 року видано ордер №577 на житлове приміщення серії ІР у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Як вбачається із довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири №64/18 від 26 січня 2018 року, засвідченої керівником ОСББ «Радіалочка», за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Одеським міським ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області 17 січня 2018 року, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 . Відповідно до акту про не проживання від 26 січня 2018 року, складеного у місті Одесі комісією у складі Фризюк Н.С., Гавриленко М.М. , Антоненко Л.Г. , за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 з 05 серпня 2011 року до 26 січня 2018 року не проживає, особисті речі за адресою відсутні. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 січня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі 500,00 гривень щомісячно, починаючи з 20 травня 2016 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Як вбачається із вищевказаного рішення, дитина проживає разом із матір`ю, знаходиться на її утриманні. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що у процесі розгляду справи стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно не користується квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим суд вбачає доцільним відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. У силу ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У силу ст. 64 ЖК УРСР, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Проте, як зобов`язує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст. 13 ЦПК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Як регламентує ст. 81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судовим розглядом справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . У спірній квартирі, окрім ОСОБА_1 також зареєстровані: його син - відповідач по справі ОСОБА_3 та його онук - ОСОБА_4 , 2011 року народження. Матеріалами справи встановлено, що на підтвердження своїх позовних вимог, позивач надав до суду Акт про не проживання від 26 січня 2018 року, складеного у місті Одесі комісією у складі Фризюк Н.С., Гавриленко М.М. , Антоненко Л.Г. , за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що ОСОБА_4 з 05 серпня 2011 року до 26 січня 2018 року не проживає, особисті речі за адресою відсутні (а.с. 10). Крім того, позивачем ОСОБА_1 також було надано до суду довідку про склад сім`ї та реєстрацію №2891 від 06 квітня 2016 року, посвідчену КП ЖКС «Хмельницький», відповідно до якої - відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно із листом Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації №2133/02/01-34-01-01 від 24 липня 2018 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у школі-інтернаті як дитина, що має складні вади розвитку, потребує корекції розумового та фізичного розвитку, у закладі перебуває з понеділка по п`ятницю з 09-00 до 17-00 години, у закладі не проживає. Як вбачається з листа Служби у справах дітей Одеської міської ради №06/7701 від 14 вересня 2018 року обстежити житлово-побутові умови за адресою: АДРЕСА_1 , не виявилось можливим через те, що ОСОБА_1 не надав на це згоди, зазначив, що дитина за відповідною адресою не проживає. З урахуванням вищевикладених обставин справи, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про відсутність передбачених законом підстав для задоволення вимоги позивача про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням. У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що у відзиві на позовну заяву відповідач сама визнала, що ОСОБА_4 з народження був лише зареєстрований за вказаною адресою адресою: АДРЕСА_1 , однак там не проживає. Разом з тим, на вказані доводи апелянта слід зазначити наступне. За змістом ч.2 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Як вбачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 зазначала, що вона із відповідачем по справі - ОСОБА_3 перебувала у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 . У подальшому їх шлюбні відносини були припинені, однією з причин яких стало, стан здоров`я їхнього сина, а саме те, що він є інвалідом з дитинства, що підтверджується копією посвідчення інваліда, доданого ОСОБА_2 до відзиву на позовну заяву (а.с. 21-26). Відповідач ОСОБА_2 також зазначала, що їх син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поселився та був зареєстрований у квартирі з волі та бажання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 січня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі 500,00 гривень щомісячно, починаючи з 20 травня 2016 року й до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому, як встановлено судом, факт не проживання неповнолітнього ОСОБА_4 у спірній квартирі понад один рік обумовлений поважними причинами, зокрема як зазначала відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві, позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3 створюють перешкоди у проживанні неповнолітнього інваліда ОСОБА_4 , внаслідок чого вона була змушена звернутися до дільничного інспектора, що не є підставою для позбавлення його права користування житлом. ОСОБА_4 набув права користування спірною квартирою у встановленому законом порядку та на час розгляду справи судом не досяг віку, з якого може вільно визначати своє місце проживання, що також свідчить про поважність причин його не проживання у спірній квартирі. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду № 487/631/16-ц від 03 вересня 2018 року, № 711/4431/17 від 04 липня 2018 року. Оскільки не проживання неповнолітнього ОСОБА_4 у спірній квартирі зумовлено поважними причинами, то суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які діють інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа - Малиновський районний відділ в місті Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23.03.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: О.С. Комлева С.М. Сегеда